ТОП-5 програних Росією воєн. Лівонська війна (1558-1882). Як "спецоперація" перетворилася на "війну проти всіх"
Ми завершуємо публікувати цикл історичних нарисів про програні Росією війни. Уже вийшли розповіді про Першу світову війну, про війну СРСР в Афганістані, про російсько-японську війну 1904-05 років і про Кримську війну середини ХIХ століття... А тепер пропонуємо вашій увазі пʼяту частину про Лівонську війну 1558-1882 років.
Лівонська війна, а точніше серія конфліктів за контроль над землями Балтії, стала фактично першою спробою Московського царства вторгнутися на територію Європейських католицьких держав. Жертвою стала Лівонія, яка розташовувалася на території сучасних Естонії та Латвії, і до середини 16 століття являла собою конфедерацію Лівонського ордену і 4 єпископств - Ризького, Дерптського, Курляндського і Езельського. Це була невелика слабка держава, частини якої ворогували між собою та мали суперечки з сусідами - могутніми Литвою, Швецією, Данією та Москвою.
Приводом для війни стала так звана "Юр'ївська данина". Її платило Дерптське єпископство (московити називали Дерпт Юр'євим) Пскову за підсумками невдалої війни кінця 15 століття. На початку 16 століття Москва захопила Псков і підписала з Лівонією перемир'я, в якому передбачалося продовження виплат цієї данини. Лівонці потихеньку перестали платити, і Іван Грозний вимагав сплати цієї данини та укладення нової угоди з відмовою Лівонії від союзів з Литвою та Швецією. Лівонці відмовилися, і Іван напав.
Російська і Радянська історіографії розповідали, що це була боротьба за вихід до моря і велика геополітика. Ледь не повторення нинішньої ситуації з їхнього погляду. Але історики 21 століття більш скептичні і називають основною причиною примус до сплати данини, а після перших перемог - бажання взяти під контроль прикордонну територію, що погано лежить. А щодо моря, то вихід до Балтики в Москви був, приблизно в сучасних кордонах Росії (без Кенігсберга, звісно), але московити не розбудовували наявні міста на узбережжі. Москву цікавили не моря, а землі та багаті міста. Війна почалася 1558 року успішно для Івана Грозного. Він зміг захопити Східну Лівонію з Дерптом, який перейменував Юр'їв і зробив своїм головним опорним пунктом на нових землях. Лівонці намагалися чинити опір протягом 2 років, але сили були нерівні й Орден змушений був для відбиття наступу Москви фактично погодитися на поділ країни. Території на Півночі були віддані Данії та Швеції, а сам Орден підписав угоду з Литвою, яка була в унії з Польщею. Лівонія була ліквідована, глава ордена став Курляндським герцогом і васалом Литви. Ревель (який ми знаємо як Таллінн) присягнув Швеції, а на островах Езель (тепер Сааремаа) висадилися данці.
З 1561 року Москва почала воювати фактично саме з Литвою. Спочатку були успіхи - захоплено Полоцьк, але потім пішли і деякі поразки. Однак Іван Грозний хотів воювати далі аж до захоплення Риги. Це припало не до душі боярам, які загалом були незадоволені самим царем. Один із найвизначніших бояр і колишній сподвижник царя Андрій Курбський перейшов на бік Литви. У відповідь цар запровадив опричнину і розгромив борську опозицію. Війна була важка і для Литви і багато в чому підштовхнула литовську еліту до остаточного об'єднання в одну державу з Польщею - Річ Посполиту. Так 1669 року було підписано Люблінську унію, за якою українські землі були передані від Литви до Польщі, але мова зараз не про них.
Унія не зупинила Івана Грозного. Він хотів захопити всю Лівонію і вступив у війну також зі шведами, напавши на Нарву та Ревель. Цар створив васальне Лівонське королівство, запросивши на трон данського принца Магнуса. Спочатку все начебто виходило. Московські війська завоювали усю Лівонію, крім Риги та Ревеля.
Але роздача земель і міст безпосередньо московським дворянам обурила як Магнуса, так і місцеві еліти. І зрештою Лівонський король домовився з польським королем Стефаном Баторієм. Той зібрав велике військо, щоб нарешті покінчити з московською загрозою Лівонії. І це вдалося - 1581 року було відвойовано Полоцьк. А потім війна перейшла на територію Московського царства. Усі їхні північно-західні землі були розорені. Литовські загони доходили до Ярославля і до верхів'їв Волги. Наступ розпочали і шведи узбережжям Балтійського моря, повернувши собі Нарву і захопивши Івангород. Псков Москві вдалося відстояти, але крах у війні з двома найпотужнішими державами був очевидний.
З Польщею вдалося укласти мир, погодившись на відновлення кордону 1558 року, всі завоювання в Лівонії були повернуті. А на користь Швеції довелося поступитися Івангородом і Орешком - частиною московського узбережжя Балтії. У підсумку 25-річна війна виявилася безглуздою, всі завоювання було втрачено, північно-західну частину країни розорено, і довелося поступитися майже всім Балтійським узбережжям, яке Москва отримала, захопивши Новгород. У державі лютував терор і опричнина. Царство надірвалося і як закономірний результат - попереду маячив смутний час. Так дрібна авантюра в прикордонних землях, переоцінка власних сил і сварка з усіма сусідами завела могутню державу в глухий кут - у затяжну кризу і внутрішні війни.