Стягнути активи РФ на користь України: чому у владі не бачать дієвого механізму, а очікують на добровільне рішення агресора
Рішенням від 21 травня 2024 року український суд створив прецедент у питанні стягнення з РФ відшкодування. Проте зараз в Україні питання реального судового стягнення коштів з Російської Федерації фактично підміняється політичними резолюціями, очікуваннями на створення фондів та недієвими конвенціями.
Питання стягнення з Росії заподіяних збитків через конфіскацію активів ЦБ Росії вже піднімалось Україною неодноразово, але поки що ні до чого не призвело. Тим часом в Україні влада зараз частіше розглядає як інструмент дію конвенцій та допомогу міжнародних партнерів, ніж дієві варіанти судового примусу агресора заплатити за заподіяну багатомільярдну шкоду.
Як раніше йшлося у статті УН, в 2024 році Печерський районний суд м. Києва своїм рішенням від 21 травня 2024 року створив прецедент у питанні стягнення з РФ відшкодування. Йдеться про позов фізичної особи до РФ та Центрального банку РФ. У рішенні суду йдеться про задоволення вимог фізичної особи: суд постановив відшкодувати 12,2 мільярда доларів США і додатково 9 тис євро, а також штрафну неустойку у розмірі 10 відсотків за кожен день прострочення, починаючи з 19 грудня 2023 року до повного виконання рішення. Станом на кінець 2025 року загальний розмір штрафних санкцій становить близько 900 мільярдів доларів США, що унеможливлює виконання рішення без звернення стягнення на активи РФ. Це рішення суду, як пояснили експерти, вкрай важливе у контексті отримання Україною заморожених російських активів, адже суд вирішив стягнути з РФ збитки за експропріацію банківських активів злочинною організацією часів Віктора Януковича, і саме цей економічний злочин, вчинений ще до повномасштабного вторгнення, знімає з РФ судовий імунітет.
Редакція УН звернулась до Міністерства Закордонних Справ, Міністерства юстиції України, Кабінету Міністрів України і до Офісу президента України за роз'ясненням, чи досліджувалися можливості використання цивільно-правового механізму стягнення відшкодування з країни-агресора, а також можливість використання норм Гаазької конвенції для встановлення правового підґрунтя використання коштів від заморожених російських активів для відновлення України. У Мін'юсті надали відповідь, повідомивши, що "Україна разом з міжнародними партнерами працює над створенням міжнародного компенсаційного механізму для України". Але фактичних пояснень у відповіді не виявилося.
Відповідь від Офісу президента України на запит УН була більш розгорнутою. Проте суттєвого розуміння, як саме діє чи планує діяти держава Україна в питанні примусового стягнення активів агресора, ця відповідь також не дає.
В ОПУ посилаються на пріоритетний напрямок створення дієвого механізму стягнення і кажуть про вже створену робочу групу. Тим часом, у відповіді йдеться про Конвенцію ООН та Європейську конвенцію про імунітет держав 1972 року. При цьому в ОПУ утрималися від згадки міжнародного компенсаційного механізму у контексті рішення Печерського райсуду від 21 травня 2024 року. Тобто, замість питання реального судового стягнення коштів з Російської Федерації перевага надається політичним резолюціям, надіям на створення партнерами фондів та згадкам про конвенції, дієвість яких зовсім не очевидна.
Як пояснили журналістам юридичні експерти, Резолюції ООН, на які посилаються у владі, не створюють механізму стягнення коштів, а лише фіксують позицію міжнародної спільноти. Конвенція ООН про державний імунітет, яку теж згадують у відповіді ОПУ, — це юридично мертвий документ, який не підписано всіма державами-учасниками, що не скасував державний імунітет активів та не створив механізму примусового виконання. Тобто ця конвенція не допоможе Україні стягнути кошт з Центробанку РФ за заподіяні Україні збитки, а саме ці кошти складають основну частину заморожених російських активів у світі.
У своїй відповіді Офіс Президента посилається на недієві конвенційні моделі. Одна з таких конвенцій - конвенція про імунітет держав, яку ратифікувала Бельгія - країна, де зберігається основна частина заморожених активів РФ. Згідно зі статтею 23 цієї Конвенції, будь-яке примусове стягнення майна іноземної держави можливе виключно за її згодою. Тобто, Бельгійський суд юридично не має права видати ордер на конфіскацію коштів Центробанку Росії. Фактично ОПУ пропонує механізм, який у ключовій юрисдикції заблокований вимогою про "добровільну згоду" агресора.
Отже, зараз Офіс президента оперує резолюціями ООН і міжнародними конвенціями, які не дозволяють примусово стягнути гроші Росії. Як пояснили опитані редакцією юристи, згадане раніше позаминулорічне рішення Печерського суду створює реальний юридичний шлях примусового стягнення активів РФ. Адже це – чинне судове рішення України, де вже встановлена цивільна відповідальність Росії і фактично знятий державний імунітет у деліктній справі. Тобто за допомогою подальшого розгляду рішення у судах за кордоном є велика ймовірність міжнародного визнання і примусового виконання цього рішення - застосування процедур у ЄС та інших державах щодо примусового стягнення збитків через використанням заморожених активів РФ.
Нагадаємо, 21 травня 2024 року Печерський районний суд м. Києва ухвалив заочне рішення у цивільній справі за позовом до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції РФ та Центрального банку РФ. Предметом спору стало відшкодування матеріальної шкоди в сумі понад 12 млрд доларів США та 9 217,79 євро.