Общество 2020-04-03T04:02:26+03:00
Українські Новини
Лина Костенко празднует 90-летие. Стихи, которые не оставят равнодушными

Лина Костенко празднует 90-летие. Стихи, которые не оставят равнодушными

Юбилей, Стихи, День рождения, Лина Костенко
Лина Костенко. Фото: Космач Олександр
Лина Костенко. Фото: Космач Олександр

19 марта украинской писательнице и поэтессе Лине Костенко исполняется 90 лет. В день ее рождения Українські Новини предлагают прочитать стихи Лины Костенко, которые не теряют своей актуальности и по сей день.

Поэтесса родилась 19 марта 1930 года в Киевской области. Первый поэтический сборник "Лучи земли" издала в 1957 году. С 1961 до 1977 года принципиально не печаталась. Среди ее самых известных произведений – "Берестечко", "Маруся Чурай", сборника поэзии "Паруса", "Лучи земли", "Сад нетающих скульптур", прозаический роман "Записки украинского сумасшедшего". 

Отказалась от звания Героя Украины, ответив: "Политической бижутерии не ношу!".

Стихи Лины Костенко

Об Украине

Буває, часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,–
оці степи, це небо, ці ліси,
усе так гарно, чисто, незрадливо,
усе як є – дорога, явори,
усе моє, все зветься – Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
що хоч спинись і з Богом говори.

О любви

Спини мене отямся і отям
така любов буває раз в ніколи
вона ж промчить над зламаним життям
за нею ж будуть бігти видноколи
вона ж порве нам спокій до струни
вона ж слова поспалює вустами
спини мене спини і схамени
ще поки можу думати востаннє
ще поки можу але вже не можу
настала черга й на мою зорю
чи біля тебе душу відморожу
чи біля тебе полум’ям згорю.

***

Очима ти сказав мені: люблю.
Душа складала свій тяжкий екзамен.
Мов тихий дзвін гірського кришталю,
несказане лишилось несказанним.
Життя ішло, минуло той перон.
Гукала тиша рупором вокзальним.
Багато слів написано пером.
Несказане лишилось несказанним.
Світали ночі, вечоріли дні.
Не раз хитнула доля терезами.
Слова як сонце сходили в мені.
Несказане лишилось несказанним.

О войне

Тут обелісків ціла рота.
Стрижі над кручею стрижуть.
Високі цвинтарні ворота
високу тишу стережуть.
Звання, і прізвища, і дати.
Печалі бронзове лиття.
Лежать наморені солдати,
а не проживши й півжиття!
Хтось, може, винен перед ними.
Хтось, може, щось колись забув.
Хтось, може, зорями сумними
у снах юнацьких не побув.
Хтось, може, має яку звістку,
які несказані слова…
Тут на одному обеліску
є навіть пошта польова.

О силе слова

Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучивсь, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія – це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.





Новости

ok