Публікації 2019-05-20T04:06:52+03:00
Українські Новини
На носі вибори; «помаранчеві» пристрасті вляглись, нахлинула хвиля цинізму

На носі вибори; «помаранчеві» пристрасті вляглись, нахлинула хвиля цинізму

Від колишньої симпатії між українськими лідерами не лишилось і сліду.
Від колишньої симпатії між українськими лідерами не лишилось і сліду.

Зарубіжні оглядачі не можуть зрозуміти, що відбувається в Україні.

Ейфорія й оптимізм із приводу "помаранчевої революції" 2004 року в Україні випарувалися, як сльози давно відкинутого коханця, і їх змінив глибокий цинізм: країна готується до перших президентських виборів після тих подій п'ятирічної давнини, які в якнайдраматичнішій формі продемонстрували силу народу.

Президент Віктор Ющенко, якого в 2008 році вітали як героя й канадський прем'єр-міністр Стівен Харпер (Stephen Harper), і обидві палати канадського парламенту, і всі 1,2 мільйони канадців українського походження, ледве зміг зареєструватися як кандидат. Очікується, що 17 січня, в першому турі голосування, він зазнає нищівної поразки.

Колишня спільниця по "помаранчевій революції", а нині - суперниця Юлія Тимошенко, прем'єр-міністр із великою харизмою й трохи нерівною репутацією, поступається за рейтингом тільки Віктору Януковичу, який саме й був стороною, що програла, в тому епічному протистоянні 2004 року, під час якого західні ЗМІ називали його маріонеткою Москви.

Янукович, що стоїть на чолі Партії регіонів, як політик має настільки заплямовану репутацію, що в будь-якій демократичній країні, не враженій регіоналізмом і корупцією такою мірою, як Україна, йому б уже настав кінець.

Замолоду Янукович двічі сидів у в'язниці (за пограбування й за напад), не дуже грамотний (називаючи себе професором, він написав слово "проффесор" з орфографічною помилкою, а також допустив численні орфографічні та пунктуаційні помилки, коли заповнював документи для участі у виборах-2004), вкрай незграбний у ролі оратора, заборгував цілій низці олігархів (у тому числі мільярдеру Рінату Ахметову, який має вкрай сумнівну репутацію) і до того ж намагався шахраювати на виборах 2004 року.

На тих виборах Янукович переміг, але його перемогу незабаром було анульовано, оскільки виявились порушення, і сотні тисяч протестуючих, одягнувши помаранчеві шарфи й кепки й розмахуючи помаранчевими прапорами (це був передвиборний колір Ющенка), вийшли на вулиці, вимагаючи повторного голосування, й домоглися свого.

Перемога Ющенка на повторних виборах виявилась іще більш драматичною подією у світлі зробленої в тому ж році невдалої спроби отруїти його. На обличчі кандидата залишилися шрами, схожі на шрами від поранень на війні. Незабаром його рейтинг зашкалив за шістдесят відсотків.
Сьогодні через надзвичайно сильний економічний спад, постійні сварки з колишнім партнером по "помаранчевій" коаліції Тимошенко й численні скандали Президент користується підтримкою приблизно трьох відсотків населення.

Тим, хто полюбляє робити ставки на "конячок" у політичних перегонах в Україні, є що запропонувати. Янукович очолює список претендентів, але, на думку багатьох спостерігачів, за межами російськомовного півдня й сходу країни його мало хто підтримує.
Це означає, що Тимошенко, популістка й гарний оратор, може й перемогти його в другому турі голосування, який відбудеться 7 лютого.
Але значно сильніше протвережує інше: те, як похмуро дивляться на своє майбутнє українці, жителі країни, яку Захід давно вважав ключовою для стримування російської агресії.

Опитування показують, що близько трьох четвертих населення вважають політиків корисливими корупціонерами. Листопадове опитування, проведене центром Pew Research Center (Вашингтон), показало, що українці - чи не найбільш похмуро настроєний народ серед усіх жителів колишніх комуністичних країн із часів розпаду Радянського Союзу в 1989-91 роках.

У вересні Pew Research опитала тисячу українців, задавши їм кілька питань про ставлення до демократії й свободи підприємництва. Українці зайняли останнє місце з великими відривом. Похибка опитування становила чотири процентних пункти.
Схвально поставились до переходу до демократії лише тридцять відсотків - дивовижно мало. Країн, де так відповіло менше ніж п'ятдесят відсотків, лише дев'ять. І тільки тридцять шість відсотків українців схвалюють перехід до капіталізму.

Постійний цинізм, корумпованість і дріб'язкові сварки між політиками, що панують в Україні, тривожать багатьох із 1,2 мільйона канадців українського походження. Ці люди становлять собою одну із найбільш впливових діаспор у країні.
 "Сварки між ними [тобто між героями "помаранчевої революції" Ющенком і Тимошенко], особливо між "зіц-політиками" і "реальними політиками", - це просто огидно. Це жахливо, кошмарно", - вважає адвокат із Торонто й голова Канадсько-українського фонду Боб Онішак (Bob Onyschuk).

Марко Левицькі (Marco Levytsky), видавець едмонтонської газети Ukrainian News, вважає, що серед представників канадської діаспори поширилося "значне розчарування". Більшість канадських українців родом із заходу країни, вони вороже ставляться до Росії й тому виступають переважно проти політичного руху Януковича, який до Росії ставиться добре.
 "Ющенко страшенно розчарував нас, а Тимошенко, схоже, хоче влади заради влади, а не заради  реальних реформ".
Обидва канадці вважають, що головною проблемою є недавні поправки до закону про вибори, які, як вони побоюються, підвищать ймовірність шахрайства.

Канадсько-український фонд домагається (поки що - безуспішно) від уряду Харпера грошей на те, щоб канадські українці змогли бути присутніми на президентських виборах як спостерігачі.
Зауважимо в дужках, що хоча канадський уряд і вніс Україну до переліку двадцяти пріоритетних напрямків для надання допомоги в розвитку (Україна - єдина європейська країна в цьому списку), замість задоволення вимог фонду він бере участь у делегації спостерігачів, які вирушають в країну від Організації безпеки й співробітництва в Європі.

Західні ЗМІ нерідко писали про вибори 2004 року як про велику битву, у якій вирішувалося, стане Україна частиною Заходу чи підпаде під панування Росії, але, на думку багатьох аналітиків, громадськість країни і тоді, й зараз більше цікавила проблема всюдисущої корупції.
Організація Transparency International ставить Україну на 146 місце в списку найбільш корумпованих країн світу. Це незавидне місце вона розділяє зі злиденним і корумпованим Зімбабве диктатора Роберта Мугабе (Robert Mugabe).
Цей рейтинг особливо шокує, якщо врахувати, що, за даними ООН, за такими показниками, як національний доход на душу населення, охорона здоров'я й освіта, Україна займає 85 місце у світі.

Прикладів корупції в країні більш ніж досить, але, мабуть, найбільш сумним для спостерігачів стане такий: в 2005 році Ющенку, колишньому голові Центробанку зі скромною зарплатою бюджетника, журналісти надали докази того, що його дев'ятнадцятирічний син роз'їжджає по місту на спортивному автомобілі за сто п'ятдесят тисяч доларів, живе в розкішних апартаментах, а корпус його мобільного телефону оздоблений платиною (кажуть, що апарат коштує 50 тисяч доларів США).
Огризаючись і обзиваючись, Ющенко відповів журналістам, що все це його синові подарували багаті друзі.
Але, як написав політолог з Університету Вікторії Серхі Єкелчик (Serhy Yekelchyk) у своїй книзі "Україна: народження сучасної нації" (2007 р.), все це призвело громадськість до висновку, що "корупція проникнула в найближче оточення Ющенка".
Історики вважають, що на шляху до одержання єдиною демократичною силою політичного мандата на радикальні політико-економічні реформи стоять два величезних бар'єри.

По-перше, поділ країни на регіони сягає корінням у багатовікову історію завоювання її чужинцями. Природно, що російськомовне населення півдня й сходу країни більш дружньо ставиться до Москви й більш вороже - до невдалих спроб зав'язати тісні офіційні й неофіційні зв'язки з Європою й США, до яких вдаються націоналісти на заході країни й які гаряче вітаються представниками канадської діаспори.
По-друге ж (а на думку британського історика й письменника Ендрю Вілсона (Andrew Wilson), цей другий фактор ще й посилює перший), - це те, як Україна безкровним шляхом знайшла свою незалежність від Москви в 1991 році й повторно - в 2004.

Ні в одному, ні в другому випадку справжньої "революції" не було, справжніх бойових шрамів країна не одержала й реальної зміни режиму не відбулося, у результаті чого комуністи-апаратники і їхні поплічники, що були при владі до оголошення незалежності, все ще сильні.
Онішак все ще сподівається, що Тимошенко переможе й надасть реформам потрібний імпульс, а от Левицькі - хоча б на те, що тендітні демократичні інститути України не одержать смертельного удару через зловживання на майбутніх виборах.
 "Сподівання на те, що, незважаючи на лідерів, громадянське суспільство коли-небудь переможе, а лідери нарешті почнуть тією чи іншою мірою служити народу", - сказав він.

Автор: Peter O'Neil, для The Gazette, Монреаль, Канада. Переклад: Иносми.ру

 


Архів
Новини

ok