Суспільство 2019-01-15T05:02:28+02:00
Українські Новини
Як живуть в психіатричних лікарнях України: 1,5 грн у день, бійки і домагання

Як живуть в психіатричних лікарнях України: 1,5 грн у день, бійки і домагання

Купувати медикаменти для пацієнтів просять їх родичів, якщо до них можна додзвонитися. Фото:
Купувати медикаменти для пацієнтів просять їх родичів, якщо до них можна додзвонитися. Фото: "Сегодня"

Зазвичай те, що відбувається в психіатричних лікарнях та інтернатах для душевнохворих, надійно приховано від сторонніх стінами і парканами. За межі таких установ виходить хіба що інформація про візит чиновника з подарунками до свята, якщо таке трапляється. А ось про далекі від європейських норм умови проживання, сексуальні домагання і копійчані суми від держави воліють мовчати. Про це повідомляє видання "Сегодня".

Перший пункт призначення — Одеська обласна психіатрична лікарня №2, в народі — "Олександрівка". Однойменне село розташоване на березі Аджаликського лиману. Для його жителів лікарня — годувальниця, тому проблеми, притаманні й цій лікарні, і іншим подібним закладам по всій країні, місцеві жителі замовчують. Ще закриють установу — де тоді шукати роботу і як заробляти на шматок хліба?

Територія лікарні обнесена парканом, вхід — через КПП. Журналістів зустрічає охоронець і повідомляє, що керівництва немає на місці, адже вихідний. Але журналісти наполягали на зустрічі з тим, хто є. Адже в такому візиті вкрай важливий момент раптовості, щоб побачити реальність, а не показуху. Вийшов черговий лікар. Журналісти представили себе і своїх супутників: видання "Сегодня", з нами — двоє правозахисників від міжнародної громадської організації з прав людини. Лікар видаляється зробити дзвінок, незабаром повертається, знизуючи плечима: увійти нам забороняють. Просимо його зв'язатися з завідуючим лікарнею і передати трубку, в результаті, після тривалих телефонних сперечань, таки отримуємо дозвіл зайти.

"Олександрівка" нагадує маленьке місто. Одноповерхові будівлі розкидані по території поруч з порожніми цехами. Близько сімдесяти років тому в них працювали ув'язнені виправної колонії. На вікнах лікарні і зараз решітки, на дверях — амбарні замки, а дверні ручки є тільки у персоналу (такі правила безпеки, властиві багатьом аналогічних установ в нашій країні). В деякі кімнати ледь просочується денне світло. "Вікна закладені цеглою?" — запитує правозахисник. У відповідь пацієнти ствердно кивають.

"Немає книг, зате в туалет - коли хочеш"

Ходити по території заборонено самостійно, всі пересування — тільки під наглядом санітарів. Для прогулянок людей у клініки є асфальтований майданчик довжиною всього кілька метрів, огороджений металевим парканом. Але навіть ось так подихати свіжим повітрям випускають не всіх і не завжди.

"Частіше б дозволяли гуляти", — говорить чоловік, який всього пару тижнів як опинився в лікарні. "Гуляти" — значить сидіти на лавочці і дивитися в порожнечу, тому що тут немає ні книг, ні настільних ігор. У дитячому відділенні краще — там і м'які іграшки, і навіть футбольний м'яч, а от у дорослих одна розвага — телевізор, який на весь корпус один.

Перебувати в будівлі - приємного мало: їдкий запах, стіни в тріщинах, туалет, покритий іржею. "Дві дірочки на сорок чоловік", — скаржиться пацієнт психлікарні, показуючи нам почорнілий санвузол. "Зате працює цілодобово", — перебиває його сусід. Каже, раніше справляти нужду він був змушений за графіком: "Там, де я був до "Олександрівки", були крутіше порядки. А тут, будь ласка — туалет у будь-який час".

Ліжку з панцирної сіткою стоять впритул, через що пацієнти буквально сплять пліч-о-пліч. Їм доводиться тулитися в кімнатах по 15—20 осіб. Тумбочка — розкіш, такий предмет інтер'єру зустрінеш далеко не в кожній палаті. І в цій обстановці деякі з них проводять роки. Все, що бачать перед собою при цьому, — білі стіни.

"Коли в останній раз ви були на вулиці?" — запитують у літніх людей, що живуть в геріатричному корпусі. Але вони не пам'ятають. Згадати не виходить і у медсестер. Кажуть — не вистачає вільних рук, щоб супроводжувати всіх на прогулянки, доглядати індивідуально. Потрібне нормальне фінансування, тоді і умови будуть нормальними.

Люди похилого віку, які можуть піднятися з ліжка без сторонньої допомоги, майже весь час проводять в їдальні — це невелика кімнатка в кінці коридору. Пенсіонери сидять на дерев'яних лавках без спинок і чекають належних їм порцій. Вечеря, яку ми побачили на столі, правда, була схожа на сухарі, розмочені у воді. Але літні люди не скаржаться. Зате не мовчать ті, хто молодше. "Тут гірше харчування, ніж у в'язниці!", — каже Анатолій, обурюючись маленьким розміром порцій. У жіночому відділенні нам кажуть, що вся їжа однакова, в меню одні тільки каші: "Собак вдома краще годують, ніж людей!". Відповідь і тут одна — немає грошей.

Відмовитися від нелікарняного режиму в психіатричних лікарнях не можуть, а для заспокоєння пацієнтів застосовують психотропи. Завідувач другим відділенням "Олександрівки" Вадим Камінський пояснює: "Якщо хворий агресивний, може розбити скло, як ви розумієте, може поранитися. Доводиться лікувати медикаментозно, і хворий заспокоюється".

Бійки і домагання

У психоневрологічних інтернатах ситуація ще гірша. Штатного лікаря там, як правило, немає. У кращому випадку він може приїжджати раз на тиждень, або ж взагалі не приїжджати, а персонал — часто жінки, які бояться буйних підопічних.

Валентина Стукало, сестра-господиня Новосавицького психоневрологічного інтернату, також розташованого в Одеській області, каже, що з її обличчя щойно зійшли синці: "Я розвертаюся, а він на мене ззаду і давай душити. Фінгал мені під оком поставив". Поки жінку бив один вихованець інтернату, інший намагався її врятувати і втихомирити сусіда. Валентина каже, дивом уціліла, і таке вже не вперше.

Розповідає, чоловіки не тільки піднімають руку, але і домагаються: "Він пропонує секс, а ні, так каже, що зараз всі підуть, і він буде зі мною розбиратися. Ну, це страшно, звичайно. Тоді дзвонимо старшим і запитуємо, що робити далі, може, якусь пігулку застосувати. При збудженні даємо".

Ліки для них — єдиний вихід, пояснюють санітарки. Відповісти кулаками їм, по-перше, заборонено, а по-друге, мірятися силами з чоловіками співробітницям інтернатів і не хочеться. Залишаються таблетки та ін'єкції: "От кажуть, що у них права є. А у нас які права? Ми жінки, ми не можемо".

"Розбиратися нікому"

Відчужений погляд, нерозбірлива мова, тремтячі руки і щелепи — люди стають такими після прийому психотропних речовин і транквілізаторів. Пацієнти виглядають пригніченими і практично не ворушаться навіть при вигляді гостей. Галаперідол, аміназин, тріфтазін — одні з найдешевших, в тому числі тому і найпопулярніших ліків в українській психіатрії. Побічні ефекти найрізноманітніші — від тахікардії і гепатиту до конвульсій і коми. Але довести, що пацієнтові нашкодило саме лікування, практично неможливо, кажуть правозахисники. Тому і залучити лікаря до відповідальності не вийде. Так і заступатися за пацієнтів, оббиваючи пороги судів або мінохорони здоров'я, особливо нікому, кажуть громадські активісти — до душевнохворих нікому немає справи.

Дешево і сердито

"Одна гривня п'ятдесят копійок!", — вигукує завідувач другим відділенням "Олександрівки". Це, каже, що виділяється державою на одного хворого в день. Вписатися в такий скромний бюджет неможливо.

Вадим Камінський каже: "На цю суму на одну людину нереально щось зробити, тому що один шприц коштує 70 копійок, а самі препарати починаються від 50 гривень і вище".

Пацієнти скаржаться на погану їжу, але кажуть:Пацієнти скаржаться на погану їжу, але кажуть: "Є місця куди гірше!". Фото: Ілля Дяків, "Сьогодні".

Купувати медикаменти для пацієнтів просять їх родичів, якщо до них можна додзвонитися. Але часто, після того як психічнохворий виявляється в клініці, його рідні змінюють номери телефонів, розповідають нам в лікарні. Тому так і лікують у рамках неймовірно мізерного бюджету, тобто найдешевшими і "грубими" ліками.

Як повідомляли Українські Новини, Сумської області від переохолодження померла пацієнтка лікарні.


Архів
Новини

ok