Євген Солодко: Операція "Фабрикація". Ключові ознаки, що вас переслідують за політичними мотивами

З моменту проголошення незалежності у 1991 році Україна пережила кілька суттєвих змін політичних режимів: від президентства Леоніда Кравчука і Леоніда Кучми до "помаранчевої" влади Віктора Ющенка, від режиму Віктора Януковича до Революції Гідності, а згодом – до президентства Володимира Зеленського. В українських політичних реаліях нерідко трапляється так, що майже кожна нова еліта, приходячи до влади, намагається "розрахуватися" зі своїми попередниками та політичними конкурентами. Найзручнішими інструментами для цього стали правоохоронна тасудова системи. У результаті в країні постійно накопичується значна кількість справ, які мають ознаки політичної вмотивованості, до яких, як правило, зараховують справи Юлії Тимошенко, Юрія Луценка, Георгія Логвинського, Петра Порошенка та інших. Насправді таких справ може бути набагато більше, з урахуванням того, що такими їх вважають і чиновники середньої ланки, не з такими гучними прізвищами. Не всі з нихможна визнати політично мотивованими, втім частина з них дійсно має чіткі ознаки використання правоохоронної та судової системи в політичних інтересах правлячих еліт.

Коли справа стає політичною: висновки ЄСПЛ і Харківської правозахисної групи

Наявність політично вмотивованих судових переслідувань Європейський суд з прав людини визнавав у справах "Луценко проти України" (2012 р.) та "Тимошенко проти України"(2013 р.). Суд тоді, окрім іншого, визнав порушення статті 18 Європейської конвенції зправ людини і констатував, що влада використала арешт цих політиків як метод усунення їх з політичного життя. Третім випадком, коли ЄСПЛ фактично констатував наявність в Україні політичних переслідувань стала справа екс-нардепа Георгія Логвинського. Нагадаю, йдеться про зловживання владою посадовцями Міністерства юстиції України, заволодіння та легалізацію 54 млн грн державних коштів через компанію "Золотий мандарин ойл", яку пов'язують з колишнім нардепом. Але цікава тут не стільки справа, скільки те, як спрацювала Харківська правозахисна група (ХПГ). Саме вона окреслила"ознаки переслідування з політичних мотивів" у 2018 році у відповідному зверненні. Зокрема, у висновку, підписаному директором ХПГ Євгеном Захаровим, зазначено таке:

"Переслідування особи має політичні мотиви, якщо дії державних органів та їх посадових і службових осіб викликані: а) нелегітимними міркуваннями суспільно-політичного характеру; або б) діями переслідуваної особи із захисту прав, свобод і законних інтересів громадян.

Оскільки у сфері правозастосування принципово не допустимі позаправові оцінки і судження, політична мотивація у судочинстві тягне за собою процесуальні і матеріальні порушення, які підтверджують факт політичного мотиву переслідування:

• елементи фальсифікації в обвинуваченні;

• свавілля у збиранні та виборі доказів, ігнорування очевидних фактів, тиск на свідків;

• вихід службових осіб за межі компетенції, зокрема незаконне перебирання повноважень підслідності;

• застосування нерелевантних до справи норм права;

• вибірковий (дискримінаційний) характер переслідування;

• незаконне розголошення даних негласних слідчих розшукових дій в комплексі з пропагандистською кампанією в ЗМІ, в межах якої поширюється інформація дифамаційного характеру, що спрямована на знищення репутації".

Підписанти звернення – громадські діячи та правозахисники Мустафа Джемілєв, Рефат Чубаров та Йосип Зісельс та Євген Захаров наголосили, що переслідування Логвинського мало на меті не розкриття злочину, а знищення репутації політика та вплив на міжнародну позицію України. Фактично ХПГ не просто заявила про тиск, а кваліфікувала дії правоохоронного органу як політично вмотивоване переслідування. Згодом це сталопідставою для розгляду ЄСПЛ питання про порушення статті 18 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (політичні переслідування).

Саме на основі подібних рішень ЄСПЛ та висновків українських правозахисників можна сформувати чіткі практичні критерії щодо політично вмотивованих справ чи переслідувань.

Власне, мені залишається лише розшифрувати окреслені ознаки політичного замовлення. Впевнений, що більшість моїх колег-адвокатів дуже добре їх ідентифікують, але це може зацікавити й широке коло читачів.

Ключові ознаки того, що справа має політичне забарвлення

Ознака 1. Елементи фальсифікації в обвинуваченні

Слідство свідомо викривляє факти, фабрикує докази, щоб підігнати дії особи під певні статті Кримінального кодексу.

Ознака 2. Свавілля у збиранні та виборі доказів

Ігнорування очевидних фактів і доказів на користь обвинуваченого, вибіркове використання "релевантних" доказів, тиск на свідків.

Ознака 3. Вихід службових осіб за межі компетенції

Перебирання повноважень інших правоохоронних органів, зміна підслідності та втручання у справи, які не входять до їхньої підслідності.

Ознака 4. Застосування нерелевантних норм права

Обвинувачення будують на статтях, які не відповідають реальним обставинам або навмисно використовують "гумові" статті Кримінального кодексу, які дозволяють досить широке тлумачення. Наприклад, коли замість конкретного злочину (хабар, розтрата) інкримінують злочини, передбачені ст. 364 КК України (зловживання службовим становищем).

Насправді, стаття надзвичайно зручна для політичних справ, адже дозволяє слідству досить вільно тлумачити "зловживання владою або службовим становищем" навіть у випадках, коли доказів прямого збагачення чи хабаря немає. Саме тому чимало моїх колег вважають цю статтю інструментом, який дозволяє притягнути будь-кого, хто стає незручним, без необхідності доводити корупційні дії.

Ознака 5. Вибірковий (дискримінаційний) характер переслідування

Аналогічні дії інших осіб не розслідуються, а конкретну людину переслідують через її позицію, критику влади або належність до певної політичної сили чи опозиції. Сотні рішень стосовно землі в столиці, ухвалених за часів Омельченка і Черновецького, досі не стали предметом уваги правоохоронців, але вони дуже цікавляться тими рішеннями, які ухвалюються під час каденції Кличка, якого на Банковій вважають своїм опонентом. І це також є переконливим доказом того, що справа не про закон, а про політику.

Ознака 6. Незаконне розголошення даних НСРД і медійний тиск

Одна з найбрудніших і найпоширеніших ознак того, що справа має політичне забарвлення. Схема працює так:

Умовний замовник (політик, група осіб або навіть бізнес-конкурент), який хоче отримати певну вигоду від усунення конкурента (посади, вплив, бізнес-актив, тощо), намагається знищити репутацію опонента ще до суду. Він дає "сигнал" правоохоронцям. Слідчі проводять негласні слідчі розшукові дії, частина з яких або сфабрикована або вирвана з контексту незаконно зливається в ЗМІ, "зливні бачки" та анонімні Telegram-канали. Ну а далі відбувається ефект снігової кулі – в гонитві за сенсаціями сайти плодять клікбейтні заголовки, а особу, яка, можливо, ще й не отримала підозру, вже публічно тавруваликорупціонером або зрадником.

Мета проста – створити суспільний тиск та у такій спосіб тиснути на суд (щоб суд випадково не ухвалив рішення, яке дисонує із суспільними настроями), сформувати в суспільстві образ "винного".

І ще додам одну ознаку від себе.

Ознака 7. Політичний контекст і публічні погрози

Якщо за кілька тижнів або місяців до вручення підозри високопосадовці публічно критикують або погрожують конкретній особі притягненням до кримінальної відповідальності, це майже завжди сигнал, що маховик запущено і справа вже "в роботі".

Політичні заяви й коментарі, пости в соцмережах – усе це підігріває суспільство, створює запит на розправу і фактично легітимізує майбутнє кримінальне переслідування. Далі – справа техніки, або, як казали раніше, "була б людина, а стаття знайдеться".

Де межа між правосуддям і політичною розправою?

Наостанок, кілька слів, власне, про ст. 18 Конвенції: "Обмеження, дозволені згідно з цією Конвенцією щодо зазначених прав і свобод, не застосовуються для інших цілей ніж ті, для яких вони встановлені". Насправді вона має свою автономну функцію, і мету – заборонити зловживання владою, попередити тиск з боку держорганів на конвенційні права та свободи. Але частіше вона застосовується з іншими статтями Конвенції, які кваліфікують права тасвободи, які підписанти зобов'язалися забезпечити, наприклад, зі ст. 5 "Право на свободу та особисту недоторканність".

Тому дуже важливо, щоб це розуміли політики, адже насправді ст. 18 – про межі повноважень державної влади, про red flag, які не можна перетинати за будь-яких умов. Навіть під виглядом боротьби з корупцією.

Втім, як у будь-якої медалі, є у ст. 18 і зворотна сторона. Той факт, що політичні опоненти підозрюваного можуть отримати вигоду від його обвинувачення, не має бути підставою для утримання правоохоронних органів від судового переслідування, за умови, що висунуті звинувачення є обґрунтованими. Приналежність до політичної еліти не повинна бути індульгенцією від справедливого суду.

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.