Під час свого виступу на Всесвітньому економічному форумі в Давосі 20 січня президент Франції Еммануель Макрон приділив особливу увагу проблемі глобальних змін у системі міжнародних відносин. Нові світові мегатренди, на думку Макрона, несуть серйозні виклики економічній безпеці Європейського союзу. Французький лідер запропонував власну "стратегію побудови більш ефективної та конкурентоспроможної Європи" для успішного подолання кризи моделі загальноєвропейської інтеграції. Однією з її ключових основ названо поглиблення співпраці з Китаєм: Макрон відкрито привітав зростання прямих китайських інвестицій в економіку ЄС.
Пом'якшення позиції Макрона, який раніше заробив собі репутацію ідеолога і провідника жорсткої політики Європейського союзу щодо Китаю, якщо є охота, звичайно, можна пояснити прагненням збалансувати тиск ексцентричного президента США Дональда Трампа на європейський істеблішмент. На тлі загострення відносин з Вашингтоном через Гренландію Макрон вимушено робить небезпечний маневр до ситуативного партнерства з Китаєм, піддаючи, тим самим, ЄС небезпеці перетворення на веденого гравця, залежного від економічного диктату китайської комуністичної партократії. Саме тому заява французького лідера із закликом до поглиблення співпраці з Пекіном багатьма розцінюється як політична капітуляція європейської спільноти демократій перед китайською автаркією.
Тривога через раптову "синоманію" серед європейських політичних еліт посилюється і переорієнтацією вашингтонської адміністрації Трампа на діалог з Пекіном. Так, після провалу політики Трампа щодо "тарифної війни" з Китаєм, яка кілька разів розгоралася і згасала протягом усього 2025 року, Дональд Трамп змінив "батіг" на "пряник". У стратегії національної безпеки США, опублікованій на початку грудня 2025 року, прописано намір Вашингтона "поважати міць Китаю". У січні 2026 року Білий дім направив китайському керівництву пропозицію приєднатися до участі в особистому політичному проекті Трампа у сфері глобального управління – Раді миру (структурі, спочатку створеній для управління сектором Газа). Так, за лічені тижні з об'єкта жорсткої обструкції з боку західної спільноти ліберальних демократій китайська комуністична диктатура стає ключовим зовнішнім партнером з політичного діалогу, не кажучи вже про зміцнення механізмів взаємної торгівлі.
Однак стрімкий перехід від жорсткої критики на словах і санкційного тиску в практичній площині до зміцнення взаємозв'язків за лініями КНР-ЄС і КНР-США, своєю чергою, викликає в Україні закономірне занепокоєння і навіть обурення. Подібні почуття викликані не тільки суто емоційним сприйняттям похмурої ролі Китаю в сучасній світовій політиці, але і чисто прагматичними розрахунками. Україна (як і її західні партнери) прекрасно обізнані, що Китай є основним союзником Росії в агресивній війні проти українського народу. Всі чотири роки конфлікту саме Пекін надає Москві критично важливу підтримку – у військовій, політичній, економічній та технологічній сфері, – що фактично є для Кремля "рятувальним кругом", який дозволяє не піти на дно в морі крові самовпевненої розв'язаної ним війни.
Тим часом, і самі західні лідери неодноразово відзначали агресивну роль Китаю в цій війні, підтверджуючи високе значення його підтримки для виживання Росії та "підживлення" її військової машини. Глава євродипломатії Кая Каллас у вересні 2025 року заявила, що Сі Цзіньпін своєю політикою кидає Заходу виклик. "У той час, коли західні лідери об'єднуються в дипломатії, автократичний альянс [Китай, Росія, Іран і Північна Корея] шукає швидкий шлях для нового світового порядку... Війна Росії в Україні підтримується Китаєм. Це реалії, яким Європа повинна протистояти", – так гранично точно і відверто Каллас дала характеристику руйнівним діям Пекіна.
І справді, політичні амбіції Китаю простягаються набагато далі формули "захисту національних інтересів", традиційної для всіх відповідальних акторів міжнародних відносин. Експансіоністську сутність геополітики Пекіна розкрив відомий український державний діяч генерал Віктор Гвоздь. Колишній начальник Головного управління розвідки та Служби зовнішньої розвідки України, Гвоздь був одним з найавторитетніших "китаєзнавців" у Східній Європі. Після відходу з державної служби він у статусі керівника створеного ним незалежного аналітичного центру у співпраці з розвідувальними структурами НАТО фактично присвятив життя боротьбі з посиленням китайського впливу як в Україні, так і в Європі. Віктор Гвоздь став національним героєм України, який не дозволив китайській партократії через контрольовані бізнес-компанії поставити під управлінський контроль наші ключові оборонні підприємства, включаючи знаменитий запорізький завод "Мотор Січ". Він раніше за інших зрозумів екзистенційну загрозу китайської економічної експансії, за якою слідує пряме підпорядкування політичним інтересам Пекіна. Віктор Гвоздь продовжував боротьбу аж до своєї смерті 28 травня 2021 року. Деякі ЗМІ пов'язували його загадкову загибель в єгипетському курорті Дахаб з підступами агентів КНР.
Руйнівні наслідки надмірного зближення з Китаєм повною мірою відбиваються в тотальній залежності Росії від політичної волі та економічних інтересів Пекіна. Переорієнтація із Заходу на Китай принесла путінській Росії чимало переваг. Це просто нерозумно заперечувати. Як уже було сказано, співпраця з КНР фактично врятувала сьогоднішнє покоління невдалих російських імперців від військової поразки і незмивного ганьби на міжнародній арені.
Між Москвою і Пекіном налагоджено співпрацю у сфері розробки і виробництва безпілотних літальних апаратів, де Росія, здавалося, безнадійно відставала ще два-три роки тому. КНР є основним імпортером російських енергоресурсів, а, отже, основним джерелом спонсорування російського бюджету і, відповідно, агресивної війни проти України. Путін і Сі старанно демонструють дружбу під софіти камер.
Однак усього є ціна, і Росія її вже платить. Керівник Офісу президента України, а раніше – голова Головного управління розвідки, Кирило Буданов 21 січня заявив, що "Китай активно поглинає Росію". За його словами, Китай посилює свій вплив на Кремль, користуючись тим, що санкційний тиск заганяє Росію в залежність від східного партнера. "Чим більше санкції працювали зовні, тим більше РФ йшла в руки Китаю, що зараз вже всі неприховано бачать", – підкреслив Буданов.
Захід вже давно став на шлях повторення фатальних помилок путінської Росії, навіть ще в той час, коли Москва, нехтуючи відносинами з Пекіном, мімікрувала під західну демократію. США і Європа вже й так чимало зробили для того, щоб "кульгава ящірка" виросла в "вогнедишного дракона", коли перенесли виробництво на китайську територію і відкрили двері для дешевих китайських товарів на сотні мільярдів доларів, що дозволило Пекіну зміцнити свої економічні та військові м'язи.
Аналізуючи намічений поворот у західній політиці в бік дрейфу до Китаю, не можна не погодитися з неупередженою, але неприємною оцінкою Володимира Зеленського, даною в його Давоській промові "по гарячих слідах" сумнозвісного виступу Макрона. Головна проблема Європи не в її слабкості, а в небажанні ставати сильнішою за прикладом України. Європу немов влаштовує становище слабкого і веденого гравця, просто, зіткнувшись зі стійкою (і, треба сказати, взаємною) неприязню Трампа, європейські еліти прагнуть змінити "старшого партнера", який в їхньому розумінні стане джерелом безпеки і процвітання. І тепер їхні погляди звернені до Китаю. Однак сьогодні, йдучи шляхом партнерства з Китаєм, чи не виникне завтра у європейців бажання заручитися підтримкою Росії? А що – путінська агентура впливу з числа AfD в Німеччині, Національного об'єднання Ле Пен у Франції, "Партії свободи" в Австрії і всіляких "сальвіні", "фіцо" і "орбанів" – тільки й робить, що штовхає Європу на схід в обійми російського ведмедя і китайського дракона.
Але поки що, сміємо сподіватися, переважна більшість європейців адекватно оцінюють загрози своєму майбутньому. Європейський Союз як одна з найбільших світових економік має всю повноту суб'єктності, щоб самостійно вибудовувати свій політичний і економічний курс. Загравати з Китаєм і Росією – означає закладати бомбу уповільненої дії під будівлю ЄС, що стоїть на багатовікових стовпах демократії і свободи.
Хто ми такі: Про нас та Контакти. Як ми пишемо новини та наші принципи: Редакційний кодекс. Ми старались, якщо вам сподобалось – задонатьте.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.