Сьогодні День народження Степана Бандери — лідера Організації Українських Націоналістів

Сьогодні, 1 січня, виповнюється 116 років від дня народження Степана Бандери, одного з провідних діячів українського визвольного руху XX століття. Він народився у селі Старий Угринів (тепер Калуський район Івано-Франківської області) у родині греко-католицького священика Андрія Бандери та Мирослави Глодзінської. Степан був другою дитиною в сім'ї, у подружжя народилося чотири сини і чотири доньки.

Андрій Бандера був активним учасником громадсько-політичного життя Галичини, згодом членом Української військової організації. У 1941 році його заарештували радянські органи та розстріляли. Матір Степана померла молодою, у 31 рік, від туберкульозу.

Освіта та юнацькі роки

Степан здобував базові знання вдома під керівництвом дідуся, священика Володимира Глодзінського, а пізніше навчався у Стрийській гімназії, яку успішно закінчив у 1927 році. В атестаті зрілості найвищі оцінки він отримав з української мови, релігії, математики та фізики.

З дитинства Бандера займався спортом, любив шахи та атлетику. У 1922 році став членом гуртка "Вовк" 5-го пластового куреня ім. Ярослава Осмомисла у Стрию та активно долучався до пластових мандрівок Карпатами, вивчав народні перекази про Олексу Довбуша та історію Січових стрільців. У кінці 1920-х він став одним із лідерів пластового осередку, а 1929 року обраний генеральним підскарбієм куреня "Червона Калина".

Родина Бандер. 24-річний Степан Бандера зі своєю родиною у селі Воля Задеревацька

Студентські роки та початок політичної діяльності

У 19 років Бандера вступив на агрономічний відділ Львівської політехніки, де поєднував навчання з активною діяльністю в українських студентських організаціях: "Основа", Кружок студентів-рільників, "Сокіл-Батько", "Просвіта". Він приділяв значну увагу фізичній підготовці, готуючи себе до можливих тортур і репресій.

Степан Бандера у козацькому одязі. Фото з кінця 1920-х

Діяльність в ОУН та визвольний рух

Степан Бандера очолив процес інкорпорації Української військової організації в ОУН, завершивши формування структури організації. У 1935–1936 роках він опинився на лаві підсудних у Варшаві, де відкидав звинувачення у терористичній діяльності, підкреслюючи, що бойові акції були лише частиною комплексної роботи ОУН.

У 1940 році під його керівництвом створено Революційний провід, що дозволило уникнути повного автократичного контролю Андрія Мельника та підготувати кадри для подальшого розвитку визвольного руху. У червні 1941 року ОУН під керівництвом Бандери проголосила Акт відновлення незалежності України, не погоджуючи його з німецькими союзниками. Бандера відмовився від пропозицій співпраці з німецьким керівництвом, перебував під арештом у концтаборі "Заксенгаузен", а пізніше в Берліні.

В умовах еміграції після Другої світової війни Бандера розгорнув мережу ОУН у Європі, Північній та Південній Америці, Австралії, підтримуючи організації, які захищали права українців і поширювали інформацію про визвольний рух через видання "Шлях перемоги", "Визвольний шлях", "Гомін України" та інші.

Степан Бандера промовляє на могилі засновника ОУН Євгена Коновальця, Роттердам, Голландія, 25 травня 1958 року. Фото: Архів ЦДВР

Ставлення до звинувачень та міфів

Протягом десятиліть Степана Бандеру характеризували через радянські та пропагандистські кліше: "терорист", "колаборант", "авторитарний лідер". Аналіз документальних джерел показує, що він дотримувався принципу демократичного прийняття рішень у Проводі ОУН, під його керівництвом відбувалося навчання та підготовка кадрів для подальшого розвитку визвольного руху. Він не підтримував німецьку окупаційну владу і зберігав незалежну позицію щодо зовнішніх союзників, а звинувачення у розкольництві та авторитаризмі часто спиралися на невірні або сфальсифіковані дані.

Похорон Степана Бандери

Визнання та спадок

Лідерство Бандери визнавали як керівники визвольного руху в Україні, так і супротивники руху. Термін "бандерівці" набув офіційного звучання в документах Компартії та НКВД-МҐБ. Він залишався символом українського визвольного руху до смерті у 1959 році. Його ім'я стало символом боротьби за незалежність України та поширення української національної ідентичності в світі.

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.