Сьогодні, 21 липня, виповнюється 126 років від народження американського письменника, лауреата Нобелівської премії з літератури та одного з голосів "втраченого покоління", яке сформувала руйнівна Перша світова війна. Його життя і творчість тісно пов'язані з воєнними подіями, особистими трагедіями та пошуком сенсу у світі, що змінився назавжди.
Про це розкажуть Українські Новини.
Ернест Гемінгвей народився в заможному передмісті штату Іллінойс у шанованій родині лікаря та музикантки. У дитинстві він грав на віолончелі та пізніше говорив, що уроки музики вплинули на його стиль письма, про що свідчить "контрапунктична структура" у творі "По кому подзвін".
Пізніше письменник применшував своє привілейоване виховання. Він стверджував, що мав скромне походження, хоча насправді виріс у великому, затишному будинку, відвідував хороші школи, а літо проводив у родинному котеджі на озері, де навчився рибалити, полювати і цінувати природу. У середній школі Гемінгвей змагався у боксі, легкій атлетиці, водному поло та футболі, а також грав у шкільному оркестрі й отримував гарні оцінки з англійської мови.
Родина Ернеста Гемінгвея. Фото: John F. Kennedy Presidential Library and Museum
Коли розгорнулася Перша світова Гемінгвей хотів піти на війну і намагався записатися до армії США, але його не прийняли через поганий зір. Натомість у грудні 1917 року він став добровольцем Червоного Хреста і записався водієм машини швидкої допомоги. У свій перший день у Мілані він був відправлений на місце вибуху на заводі боєприпасів, щоб приєднатися до рятувальників, які витягали понівечені рештки робітників: "Я пам'ятаю, що після того, як ми досить ретельно обшукали всіх загиблих, ми збирали фрагменти".
В одному з випадків Гемінгвей був важко поранений, однак попри це він допоміг італійським солдатам врятуватися, за що був відзначений нагородами. На той час йому було лише 18 років: "Коли ти йдеш на війну хлопцем, у тебе є велика ілюзія безсмертя. Інші люди гинуть, але не ти... Потім, коли тебе вперше важко ранять, ти втрачаєш цю ілюзію і розумієш, що це може статися і з тобою".
Він повернувся до США у січні 1919 року та пізніше одружився з жінкою, яка була на 8 років старша за нього. Тоді Гемінгвея опсиували як "високого, красивого, м'язистого, широкоплечого, кароокого, рожевощокого з квадратною щелепою і м'яким голосом молодим чоловіка".
Фото у паспорті Ернеста Гемінгвея. Фото: United States Government Printing Office.
У Парижі письменниця Гертруда Стайн стала наставницею Ернеста Гемінгвея та хрещеною матір'ю його сина Джека. Саме Стан придумала фразу "Втрачене покоління" на означення молодих чоловіків і жінок, чия молодість та ідеали були зруйновані Першою світовою війною. І вислів став всесвітньо відомим завдяки Гемінгвею, який використав його як перший із двох епіграфів до роману "І сонце сходить" – роману про розчарованих емігрантів в Іспанії, який досліджує наслідки війни та безцільного життя.
Серед інших яскравих прикладів творчості письменника, яке відносять до літератури "втраченого поколінні" "Прощавай, зброє" (1929) – трагічна історія кохання під час Першої світової війни, що відображає марність війни та втрати, а також "По кому дзвонить дзвін" (1940), що досліджує обов'язок, жертовність і насильство під час громадянської війни в Іспанії.
У 1928 році батько Ернеста Гемінгвея покінчив життя самогубством, що глибоко вразило письменника і вплинула на все його подальше життя. Його батько Кларенс боровся з депресією, проблемами зі здоров'ям і фінансами. Ернест ніколи не пробачив свою матір Грейс, бо вважав її причетною до страждань батька.
Ця трагічна подія "кинула довгу тінь" на життя Гемінгвея, підживлюючи його боротьбу з депресією, алкоголізмом і глибоким страхом піти слідами батька. В останні роки життя він страждав від параної та втрати пам'яті.
Не останню роль у цьому зіграло й перенесення двох авіакатастроф за 48 годин. У 1954 році під час польоту на сафарі в Африку з дружиною їхній екскурсійний літак здійснив вимушену посадку в джунглях, зачепивши старий дріт електроопори. Гемінгвей та інші пасажири вижили, але застрягли на ніч. Наступного дня, намагаючись покинути цю місцевість, він сів на інший літак – але цього разу він вибухнув під час зльоту.
Ернест Гемінгвей із дружиною в Африці до двох авіакатастроф. Фото: John F. Kennedy Presidential Library and Museum
Письменник отримав перелом черепа, внутрішню кровотечу, опіки та стиснутий хребець, серед інших травм. Газети помилково опублікували його некролог, вважаючи, що ніхто не міг вижити в обох катастрофах. Стверджується, що через кілька днів він вийшов з джунглів, усміхнений, пив джин прямо з пляшки і жартував про повідомлення про свою смерть. Хоча він і вижив в аваріях, травми серйозно вплинули на його здоров'я – до кінця життя він страждав від хронічного болю, погіршення психічного здоров'я та обмеженої рухливості.
А в жовтні 1954 року Гемінгвей отримав Нобелівську премію з літератури. Існує думка, що коли він її отримав, через кілька місяців після авіакатастроф і їхнього всесвітнього висвітлення в пресі, "у Гемінґвея, напевно, закралася підозра, що некрологи зіграли певну роль у рішенні Академії".
Телеграма Гемінгвею про Нобелівську премію 1954 року. Фото: Frolixian
У 1961 році Гемінґвей покінчив життя самогубством. Він застрелився зі своєї улюбленої рушниці рано вранці 2 липня. Зазначається, що поведінка письменника в останні роки життя була схожа на поведінку його батька перед тим, як той наклав на себе руки. Припускається, що його батько міг мати спадковий гемохроматоз, при якому надмірне накопичення заліза в тканинах призводить до психічного та фізичного погіршення. Медичні записи, доступні в 1991 році, підтвердили, що Гемінгвею діагностували гемохроматоз на початку 1961 року. Його сестра Урсула та брат Лестер також наклали на себе руки.
Творчість Ернеста Гемінгвея освітлювала теми кохання, війни, подорожей, еміграції, дикої природи та втрати. Але окрім його знаменитих романів, реальне життя Гемінгвея було не менш сповнене воєнного героїзму, неймовірних пригод і таємниць.
Хто ми такі: Про нас та Контакти. Як ми пишемо новини та наші принципи: Редакційний кодекс. Ми старались, якщо вам сподобалось – задонатьте.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.