Під соусом євроінтеграції та боротьби з демографічною кризою українцям продовжують вперто насаджувати неоліберальні ідеї, які вже збанкрутували у країнах Західної Європи.
Німеччина обирає альтернативу
1 вересня у федеральних землях Тюрінгія та Саксонія на сході Німеччини відбулися регіональні вибори, результати яких, хоч і були прогнозовані, та все ж створили маленьку сенсацію. У заголовки провідних світових ЗМІ потрапив “історичний” успіх німецьких ультраправих: їхня перша електоральна перемога після закінчення Другої світової війни. Так, у Тюрінгії праворадикальна “Альтернатива для Німеччини” отримала найбільше місць у ландтагу, набравши 33% голосів. У Саксонії “АдН” показала дещо скромніший результат, отримавши 31% підтримки та поступившись на 1 відсотковий пункт правоцентристському блоку ХДС/ХСС. Розгромної поразки на обох земельних виборах зазнали політсили з ліберальної провладної коаліції: соціал-демократи, “Зелені” та вільні демократи, – з яких лише перші впевнено здолали прохідний бар’єр.
Переможний парад ультраправих може продовжитися вже 22 вересня, коли на виборчі дільниці прийдуть жителі федеральної землі Бранденбург. За даними соціологів, найвірогідніше, там також здобуде перемогу “Альтернатива для Німеччини”.
Переможець регіональних виборів у Тюрінгії – лідер місцевого відділення “АдН” Бйорн Гекке / RFI
В українському інформаційному полі такі результати волевиявлення були сприйняті з неабиякою тривогою, адже переможці ведуть відкрито пропутінську риторику, зокрема – виступають проти збройної допомоги для нашої держави, а також – за зняття антиросійських санкцій. Лідер “Альтернативи для Німеччини” в Тюрінгії Бйорн Гекке демонстративно приїхав на виборчу дільницю на російському автомобілі Lada Niva, про що написали більшість українських ЗМІ. Неприємним сюрпризом, крім тріумфу “АдН”, для нас також став успіх ліво- та правопопулістського “Альянсу Сари Ваґенкнехт” (BSW) – ще однієї проросійської та україноскептичної політсили, що отримала третій результат і може долучитися до формування земельних урядів у разі коаліції з “АдН” або ХДС/ХСС.
Німеччина – одна із найважливіших союзниць України у протистоянні російській агресії, що є найбільшим (після Сполучених Штатів) донором військової та фінансової допомоги. Тому природно, що саме проросійські реверанси окремих німецьких політиків викликають гостру реакцію в українських експертів і журналістів. Водночас, ніби за кадром залишаються причини зростання популярності ультраправих популістів у Німеччині. Вони прості та прямо не пов’язані з Україною, хоч повчальні і для нас. Згідно з нещодавнім опитуванням громадського телебачення Німеччини, найбільше занепокоєння у німецьких виборців викликають проблеми міграції та зростання рівня злочинності. Друге питання значною мірою витікає з першого. І “АдН”, і “Альянс Сари Ваґенкнехт” здобувають політичні бали, передусім, на антимігрантських гаслах.
Криваві симптоми міграційної кризи
23 серпня, за тиждень до регіональних виборів, всю Німеччину шокував жорстокий теракт у Золінґені у федеральній землі Північний Рейн-Вестфалія. 26-річний біженець із Сирії Ісса аль-Хасан напав з ножем на відвідувачів фестивалю на центральній площі міста, поранивши 11-х людей, з яких трьох – смертельно. Через кілька днів вбивця здався поліції. Наразі правоохоронці перевіряють його можливі зв’язки з “Ісламською державою”.
Затриманий терорист у Золінґені / RFI
Не менш шокуючою за сам злочин стала історія перебування злочинця у Німеччині. З’ясувалося, що ще у червні 2023 року аль-Хасану відмовили у наданні міжнародного притулку, проте міграційна служба не застала чоловіка вдома, тому депортацію відклали на невизначений термін. Переховуючись від органів влади, нелегальний мігрант продовжував отримувати соціальні виплати у розмірі 368 євро на місяць.
Після трагедії в уряді Німеччини заговорили про посилення правил депортації біженців з кримінальним минулим. 30 серпня з Лейпцига до Кабула вирушив перший рейс з 28-ма висланими громадянами Афганістану, частину з яких підозрювали у зв’язках з терористичними ісламістськими групами. Кожен депортований отримав перед вильотом по 1000 євро. До ініціативи вислання засуджених афганців за кілька днів долучилась і сусідня Австрія. Деякі німецькі політики, у тому числі центристи, виступають за повне припинення прийому мігрантів з Сирії та Афганістану.
Схожа трагедія відбулась місяць тому у британському Саутпорті, де 17-річний руандієць напав на дитячу танцювальну студію, зарізавши ножем трьох дітей. Вбивця виявився сином мігрантів, хоч сам народився у Великій Британії. У наступні у десятках міст по всій країні відбулися напади на мечеті та притулки для біженців, а також сутички з поліцією. Новий лейбористський прем’єр-міністр Об’єднаного Королівства Кір Стармер рішуче засудив протестувальників, назвавши їх “бандитами”. Серед кроків, які готує його уряд, – визнання “ісламофобії” одним із різновидів расизму, що опоненти називають “законом про богохульство”, який фактично поставить поза законом будь-яку критику мусульманського віровчення.
Реальність, що диктує нові правила
Подібні інциденти за участі мігрантів, як у Золінґені та Саутпорті, останнім часом почали траплятися так часто, що стають правилом, а не винятком. Одночасно змінюється ставлення європейців до питання міграції. Як відомо, ще десятиліття тому наплив іноземців з країн третього світу сприймався як благо західними прибічниками неоліберальної економічної теорії. І справді, поява працездатних мігрантів на ринку розв’язала проблему нестачі робочих рук, проте, як показав час, навіть економічний ефект залучення чужинців виявився неоднозначним з огляду на значні витрати на їхню інтеграцію та соціальне забезпечення. Не кажучи вже про соціальні наслідки, серед яких – зростання злочинності, міжетнічної ворожнечі, бідності. Як з’ясувалося, прибульці зовсім не схильні асимілюватися серед місцевого населення, особливо, якщо є представниками неєвропейських культур, приїхали у країну призначення одночасно у великій кількості та мешкають компактно. У такому разі вони створюють етнічні “анклави”, які є плодючим ґрунтом для криміналітету та релігійного тероризму.
Соціологічні дослідження показують, що громадяни ЄС починають дедалі більш вороже ставитися до політики мультикультуралізму, яку продовжують впроваджувати ліберальні партії, ігноруючи запити людей. Європейський виборець знаходить альтернативу (назва переможців регіональних виборів 1 вересня не випадкова) у крайніх правих і лівих популістах, які, як правило, також є євроскептиками та природними союзниками Путіна.
Мейнстрімні західні політсили, які і далі перебувають у відриві від цієї нової політичної реальності, стрімко втрачають рейтинги та ризикують у найближчі роки взагалі опинитися за владним бортом. Деякі з них адаптуються та намагаються осідлати антимігрантський тренд, висуваючи гасла, за які вони самі раніше критикували ультраправих. Зміни у світогляді дісталися і керівництва ЄС, яке наразі втілює в життя міграційну реформу, спрямовану на посилення законодавства щодо надання притулку та депортації нелегалів.
Карго-культ мультикультуралізму: чи потрібні Україні мігранти?
Зрозуміло одне: європейський мультикультуралізм доживає останні десятиліття, якщо не роки. У світлі цього кумедними здаються потуги вітчизняних лібералів сісти в останній вагон, намагаючись насаджувати українцям давно скомпроментоване вчення. Так, протягом останнього року нам активно нав’язують ідею про “неминучість” заселення України іноземними мігрантами, що нібито є єдиним можливим розв’язанням демографічної кризи. Називають і конкретні цифри: нам начебто потрібно приймати чи то 300 тисяч, чи то 4 – 5 млн прибульців з “бідних країн”. Де будуть працювати всі ці люди, та чи будуть працювати взагалі, або ж отримувати соціальні виплати, профінансовані з грантів ЄС? До яких соціальних наслідків призведе імплантація в українське суспільство маси людей, вихованих в інших культурних і релігійних середовищах?
Ідея “покращення” демографії шляхом стимулювання імміграції з країн третього світу потрапила і в проєкт урядової демографічної стратегії, яку Кабмін може схвалити найближчим часом. Цей карго-культ західного лібералізму надзвичайно небезпечний для України, що доводить приклад самих європейських країн. Очевидно, що замість сліпого наслідування іноземних моделей, нам варто зробити акцент на власних ресурсах і підтримці українських сімей, створюючи умови для збільшення народжуваності та забезпечення високої якості життя всередині країни.
Хто ми такі: Про нас та Контакти. Як ми пишемо новини та наші принципи: Редакційний кодекс. Ми старались, якщо вам сподобалось – задонатьте.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.