Системна приватизація
Реанімувати вугільну промисловість України допоможе теплова генерація.
Голова Фонду держмайна Олександр Рябченко, представляючи нову редакцію Закону "Про ФДМУ", заявив, що приватизація в Україні повинна мати глобальний характер. На його думку, на зміну "локально-точковому" продажу окремих, хай навіть і дуже великих об'єктів, має прийти системний підхід. Наприклад, зараз одночасно із приватизацією теплової генерації розпочався процес повного роздержавлення вугільної галузі. У зв'язку з цим енергетику й вугільну промисловість необхідно зв'язувати спільними інвестиційними умовами, щоб надалі вони працювали на підтримку один одного.
Невикористовуваний потенціал
Як відомо, незважаючи на вжиті заходи, ситуація у вугільній промисловості залишається складною. Причиною цього є зношений шахтний фонд і недостатня підтримка з боку держави. Шахтний фонд України за своєю структурою є одним із найгірших у Європі. Сьогодні половина українських шахт використовується понад 50 років. Абсолютно інакші справи на приватних шахтах. Середній рівень використання виробничих потужностей на приватизованих шахтах в 2010 році становить майже 120%, а на держпідприємствах удвічі менше - лише 65%. В результаті 28 приватних шахт добувають приблизно такі ж обсяги вугілля - 37 млн т в 2010 році, - як і 113 державних шахт - 38,5 млн т.
В разі реформування вугільної галузі, що дасть змогу залучити недержавні інвестиції через механізми державно-приватного партнерства, значну частину коштів може бути спрямовано на технічне переоснащення вуглевидобувних підприємств, що забезпечить нарощування виробничих потужностей і збільшення вуглевидобутку. Про значний потенціал вугільної галузі України можуть свідчити такі цифри. До 1991 року в Україні добувалося майже 200 млн т вугілля. Зараз у країні добувається щороку не більше ніж 80 млн т вугілля. Можна легко уявити, скільки зараз втрачає Україна, використовуючи дорогі імпортні ресурси у вигляді урану й газу замість вітчизняного вугілля. І скільки Україна може виграти, якщо розвиватиме внутрішній сировинний ринок за рахунок забезпечення попиту з боку вугільних енергоблоків ТЕС.
Як не крути, а уряд повинен забезпечити попит на це вугілля, інакше сенсу в реформі вугільного сектора немає. Вирішення цієї проблеми залежить від того, чи будуть гарантії використання вітчизняного вугілля на приватизованих ТЕС, які також потребують недержавного фінансування.
Пов'язані однією метою
Динаміка темпів зростання споживання електроенергії в Україні, як до початку фінансово-економічної кризи, так і зараз, свідчить, що в разі простої підтримки працездатності наявного енергетичного обладнання тільки за рахунок ремонту без проведення широкомасштабної модернізації й будівництва нових енергоблоків найближчим часом всі резервні потужності теплової генерації будуть задіяні в роботі з урахуванням вибування енергоблоків з експлуатації через незадовільний технічний стан. Теплова генерація України не відповідає сучасним екологічним вимогам, оскільки жодна державна теплова електростанція не оснащена обладнанням сірко- і азотоочищення димових газів, а обладнання для вловлювання твердих часток має низьку ефективність: викиди пилу в десятки разів перевищують як європейські, так і українські нормативи.
За оцінками НАК "Енергетична компанія України", загальний обсяг інвестицій у теплову генерацію до 2019 року має становити 18-20 млрд доларів США, з яких до 70% необхідно витратити на технічну реконструкцію й нове будівництво, понад 25% - на екологічні заходи, і близько 5% - для виконання умов інтеграції України в Євросоюз. Залучення таких значних економічних ресурсів для державних енергогенеруючих компаній, обтяжених боргами, особливо в умовах фінансової кризи, практично неможливе. Кошти з держбюджету за умови їх достатності, з урахуванням наявності приватного капіталу в активах енергокомпаній, можуть бути залучені тільки на поворотній основі у вигляді державного кредиту й тільки за залишковим принципом у зв'язку з дефіцитом бюджету, що практично неможливо. А значні боргові зобов'язання й кредитне навантаження енергокомпаній не дають змоги фінансувати проекти за рахунок прибутку підприємств або залучати додаткові короткострокові кредити фінансових установ.
Рішенням названої низки проблем є продаж державних пакетів акцій енергогенеруючих компаній приватним інвесторам зі встановленням чітких фіксованих умов щодо збереження ліцензійної діяльності з виробництва електричної енергії, погашення заборгованості енергогенеруючих компаній, технічного переозброєння енергоблоків ТЕС для підвищення їх надійності, енергоефективності використання палива, екологічності й відповідності умовам євроінтеграції, забезпечення видачі потужності відповідно до вимог диспетчеризації тощо.
Це дасть змогу залучити потужні фінансові інвестиції в паливно-енергетичний комплекс України, створити реальне конкурентне середовище в енергетичній галузі, вирішити екологічні проблеми теплової генерації, забезпечити умови для інтеграції в європейську енергетичну систему, отримати можливість проведення реінвестування отриманих від приватизації фінансових ресурсів у гідроенергетику, розвиток альтернативних джерел енергії.
Таким чином, подальша доля приватизованих теплових генерацій тісно пов'язана з функціонуванням суміжних галузей. Зокрема, енергетика апріорі тісно пов'язана з вугільною промисловістю. І питання постачання паливом приватизованих об'єктів - це вже національний масштаб. Адже жодні інвестиції в електростанції не компенсують відмови нових власників від закупівлі українського вугілля. Для шахтарських регіонів такий поворот може означати поглиблення кризових процесів і катастрофу для багатьох тисяч людей, зайнятих у гірничій галузі.