І справедливість для всіх?
Ситуація, яка складається навколо голови Верховного Суду України Василя Онопенка, свідчить, що принципу незалежності судової влади - одного з базових для демократичної системи управління - у нашій країні дотримуються вибірково.
Ситуація, яка складається навколо голови Верховного Суду України Василя Онопенка, свідчить, що принципу незалежності судової влади - одного з базових для демократичної системи управління - у нашій країні дотримуються вибірково.
Про українські суди сказано чимало, і каменів у суддівський город закинуто стільки, що їх вистачило б на особняк для найвибагливішого замовника з-поміж власників суддівської мантії. Нагадаємо, що протягом тривалого періоду української незалежності суди не відігравали політичної ролі. Ситуація змінилася 2004-го, коли рішенням Верховного Суду був призначений третій тур президентських виборів. Після цього значимі політичні гравці почали шукати важелі впливу на судову владу. У часи президентства Віктора Ющенка парламентарії, які опонували йому, блокували роботу окремих судів, 2007 року Конституційний Суд став ареною сутички навколо проведення дострокових парламентських виборів.
Із приходом до влади Віктора Януковича (спроба Юлії Тимошенко заперечити результати другого туру президентських виборів у Вищому адміністративному суді успіху не мала) за судову владу взялися всерйоз. Ідеологом реформування вітчизняного правосуддя став колишній керівник юридичного департаменту БЮТ Андрій Портнов, який обрав навесні 2010 року нове місце роботи - він став заступником голови президентської адміністрації. Слід сказати, що Андрій Володимирович працював завзято і наполегливо. Плюс у його розпорядженні була слухняна парламентська більшість, що й дало змогу прийняти закон "Про судоустрій і статус суддів", нівелювати роль Верховного Суду, створити вищі спеціалізовані суди і підвищити значення Вищої ради юстиції. Наша оповідь буде неповною без згадування про ротацію в Конституційному Суді, звідки пішли кілька нелояльних Віктору Януковичу суддів, на зміну яким прийшли інші, яких складно назвати доками в конституційному праві.
Нинішній голова Верховного Суду Василь Онопенко обійняв посаду восени 2006 року. Тоді багато говорили про докладені його давньою спільницею Юлією Тимошенко зусилля для імплантації свого давнього прихильника на найвагоміше місце в суддівській ієрархії. У Василя Васильовича була важлива перевага: до початку політичної кар'єри він встиг тривалий період пропрацювати суддею. На своєму посту голова ВСУ послідовно відстоював права судової влади.
Хмари над Онопенком почали збиратися наприкінці минулого року, коли правоохоронці затримали його зятя Євгена Корнійчука, колишнього першого заступника міністра юстиції. На підписку відомого юриста, якому інкримінується перевищення службових повноважень, випускати відмовляються, і в політичних колах такий варіант був розцінений як "великий привіт" тестеві. Опальний екс-чиновник, нагадаємо, прийняв із рук Онопенка кермо влади в Українській соціал-демократичній партії, що була блокоутворювальною для БЮТ, але при цьому на останніх місцевих виборах пригравала "регіоналам".
У лютому ситуація загострилася ще більше: кримінальну справу було порушено проти дочки Онопенка, якій інкримінується шахрайство. Слідство намагалося відшукати Ірину Василівну в рідній домівці, але безуспішно. Генеральна прокуратура особливо наголосила, що до батька можливої шахрайки жодних претензій не має. Онопенко-батько цілком логічно заявив, що у відставку подавати не збирається і наполягатиме на зустрічі з главою держави з метою поговорити на цю тему. Щоправда, наївно було б розраховувати, що Віктор Янукович не в курсі того, що відбувається.
Скринька з судовими проблемами відкривається просто: за минулий рік президентській команді вдалося встановити контроль практично над усією судовою системою, на більшість ключових позицій розставлені виконавці, які правильно розуміють президентську політику. Верховний Суд за сукупністю факторів став винятком, але проігнорувати позбавлену частини повноважень інстанцію не можна. Властиво, як і ліквідувати. Венеціанська комісія стримано оцінила новації в судовій системі України, проведені під оперативним керівництвом Андрія Портнова. Тому першочерговим завданням виглядає обрання нового голови ВСУ, під фігуру якого парламент може відіграти назад деякі повноваження Верховного Суду.
Ситуація здається простою тільки на перший погляд, оскільки судді Верховного Суду за визначенням не є простими людьми, а розмивання їх повноважень могло згуртувати суддівський корпус. Нинішнє нанизування неприємностей на Василя Онопенка покликане не стільки зробити його керованим, скільки не дати йому перетворитися на символ опору президентській команді. Ставки занадто високі, щоб зупинятися на півдорозі.
Найвірогіднішим варіантом розвитку подій виглядає відставка Онопенка й обрання новим головою одного з членів Верховного Суду. Страшилки про те, що ВСУ очолить Андрій Портнов (якому минулого тижня пророкували звільнення з президентської адміністрації), "підрахуй" Сергій Ківалов або напівзабутий Віктор Медведчук, не мають під собою підстави. У жодного з перерахованих політиків немає необхідних 15 років суддівського стажу. Тому куди вірогідніше, що на Банковій зроблять ставку не на суддю-політика, а на суддю-земляка, здатного на новому місці роботи довести, що "Донбас порожняк нє гоніт".