НАТО і Росія: крок до співробітництва чи розгортання озброєнь?
Почавши просування в напрямку російських кордонів, Північноатлантичний альянс спростував власні запевнення в тому, що він більше не вважає Росію за свого ворога.
Росії вдалося дещо покращити свої відносини із Заходом після невдалих спроб початку 1990-х, коли в процесі системних перетворень, розпаду СРСР і краху комуністичної ідеології усередині країни виник хаос і безладдя, було підірвано її міжнародні позиції та вплив на пострадянському геополітичному просторі. У зв'язку із цим провідні держави почали ставитися до Росії не як до рівноправного, а як до молодшого партнера.
Однак останні події породжують надію на те, що Росія доб’ється рівноправності у відносинах із Заходом. Свідченням тому став саміт у Лісабоні, який відбувся 20 листопада 2010 року, якому передувала зустріч керівників Росії, Франції та Німеччині в Довілі, "перезавантаження" російсько-американських та російсько-польських відносин, а також підписання нового договору СНО. Незважаючи на підозрілість, що залишається, сторони налагоджують і покращують відносини між собою. Але наскільки довговічним і міцним виявиться це зближення?
Заклопотаність Росії щодо розширення НАТО
Росія сприймає розширення НАТО як загрозу власній безпеці. Після розпуску Організації Варшавського договору у 1991 році обґрунтованість і доречність збереження НАТО опинилася під сумнівом. Але почавши просування в напрямку російських кордонів, Північноатлантичний альянс спростував власні запевнення в тому, що він більше не вважає Росію за свого ворога. Колишні радянські республіки Естонія, Латвія та Литва прагнули стати членами альянсу, щоб одержати гарантії безпеки в межах принципу "колективної оборони", викладеного в статті 5 статуту НАТО. Незважаючи на покращення відносин з Росією, Польща, Чехія, Румунія та Угорщина ставляться до неї з побоюванням. НАТО на своєму саміті в Бухаресті у 2008 році підтримала заявки Грузії та України на включення до плану підготовки до членства в Північноатлантичному альянсі. Якщо ці країни вступлять до альянсу, Росія опиниться в оточенні "держав Міжмор’я", про що мріяв Пілсудський.
На зустрічі з політичними, парламентськими та громадськими лідерами Німеччини 5 червня 2008 року президент Медведєв поставив під сумнів доцільність існування та розширення НАТО, сказавши таке: "НАТО теж ніяк не може знайти новий зміст свого існування. Сьогодні його намагаються знайти на основі глобалізації місії альянсу, у тому числі і на шкоду прерогативам ООН…і за рахунок залучення нових членів. Але очевидно, що це однаково не вирішує поставленого завдання".
Нові вороги НАТО
Стратегічну концепцію НАТО було сформульовано в часи холодної війни з метою стримування радянського вторгнення. З тих пір масштаби цієї загрози зазнали змін. НАТО чітко заявила про реальні поточні загрози у своїй стратегічній концепції 2010 року. Можливість здійснення нападу із застосуванням звичайних засобів на території НАТО вважають малоймовірною, але водночас є інші загрози, які означені в концепції: це поширення балістичних ракет, ядерної зброї та зброї масового знищення; можливість потрапляння в руки терористів ядерної, хімічної, біологічної та радіологічної зброї; нестабільність і конфлікти за межами натовських кордонів; торгівля наркотиками, зброєю та людьми; кібератаки; зниження енергетичної безпеки через зрив поставок та інші небезпеки екологічного та ресурсного характеру. Можна зазначити, що незважаючи на дружелюбність у Лісабоні, такі фрази, як "порушення поставок енергоресурсів", "кібератаки", "територіальна цілісність", "відкритість Росії щодо її ядерної зброї в Європі" та "Росія повинна забрати цю зброю подалі від території країн-членів НАТО", були зовсім очевидно спрямовані проти Москви.
Затвердження на Лісабонському саміті нової "стратегічної концепції" - це позитивний крок. У ній заявлено, що "НАТО не становить загрозу для Росії" і має намір "розвивати політичні консультації та практичне співробітництво з Росією в питаннях, які становлять взаємний інтерес, включаючи протиракетну оборону … і здійснювати формування більш масштабної системи міжнародної безпеки". У спільній заяві Ради Росія-НАТО сказано: "Безпека всіх держав у євроатлантичному співтоваристві неподільна"; "безпека НАТО та Росії взаємопов’язана"; "держави-члени РРН будуть утримуватися від погрози силою або застосування сили одна проти одної, так само як і проти будь-якої іншої держави"; "ми домовилися обговорювати продовження співробітництва в галузі ПРО. Ми домовилися про спільне оцінювання загроз із боку балістичних ракет і про продовження діалогу в цій сфері. РРН також відновить співробітництво з ПРО театру воєнних дій. Ми доручили РРН розробити всеосяжний спільний аналіз майбутніх рамкових умов співробітництва в галузі протиракетної оборони". Все це є важливим і великим досягненням.
Розгортання озброєнь Росією та НАТО
Таким чином, російські відносини з Європою та Америкою увійшли в стадію "перезавантаження" і переживають якийсь медовий місяць. Однак багато питань дотепер не вирішено. Марко Папіч (Marko Papic) висуває на передній план розбіжність інтересів і розходження в сприйнятті загроз різними групами держав у складі Євросоюзу. Він розділяє їх на "відданих європейських атлантистів" (Британія, Нідерланди, Данія), на групу Німеччина-Франція з їхніми молодшими партнерами, на держави Центральної Європи та на так звані країни Міжмор’я, які простягаються від Балтійського до Чорного моря, які "традиційно з побоюванням ставляться до російської могутності" і "покладаються на альянс із Західною Європою, розраховуючи з її допомогою протистояти цій могутності".
Росія у своїй зовнішній політиці також повинна проявляти більше гнучкості щодо сусідів. Її взаємодія з ними має негативний характер, оскільки вона використовує свої енергоресурси та енергопоставки як інструмент дипломатичного тиску. Вона співпрацює із ключовими європейськими державами сам-на-сам, у результаті чого виникають розбіжності з іншими у найрізноманітніших питаннях. Росія нібито втручається у внутрішні справи сусідів, таких як Україна, Білорусь і т.д. Та обставина, що НАТО виявляє готовність до розгортання протиракетної оборони, що виникла тупикова ситуація з Договором про обмеження збройних сил у Європі (ДОЗСЄ), і що Росія прагне зміцнити свої позиції на пострадянському просторі, може створити тривалі проблеми в сфері безпеки. У Заходу також є питання і претензії з приводу російського переважання в оперативно-тактичній ядерній зброї. А Росія виступає проти системи протиракетної оборони НАТО, яка нібито призначена для перехоплення ракет, які запускають із Близького Сходу та з Ірану. Схоже, що Захід застосовує щодо неї аргументи Хантінгтона про зіткнення цивілізацій або просто використовує їх як виверт, щоб розмістити свої ракети ближче до російських кордонів. Росія у відповідь розгорнула опертивно-тактичну ядерну зброю поблизу своїх західних кордонів та а Калінінградській області.
Стійке покращення відносин між НАТО та Росією з 1989 року повинно перетворитися згодом у справжнє євроатлантичне партнерство. НАТО та Росії потрібно врегулювати питання про розгортання своїх арсеналів, яке спричиняє спори, і почати роботу в галузі контролю озброєнь. Розміщення ракет-перехоплювачів поблизу російської території під приводом захисту від Ірану та від ісламського тероризму може призвести до ескалації напруженості в євразійському регіоні та на Близькому Сході. Не виключено, що найбільш прагматичним вирішенням проблеми стане створення спільної системи протиракетної оборони НАТО та Росії з одночасним проведенням конструктивного діалогу з Іраном. Останній абзац спільної заяви Ради Росія-НАТО дає підстави сподіватися на те, що вони згодом досягнуть цієї мети: "…ми…домовилися про подальше…нарощування партнерства Росія-НАТО, яке зміцнює безпеку для всіх на євроатлантичному просторі та за його межами".
Автор: Джойс Сабіна Лобо для IDSA , Індія.
Переклад: ИноСМИ .