Чи є зміни в зовнішній політиці України?
Можна казати лише про різні стилі управління колишнього й нинішнього президентів, тому що до асоційованого членства в ЄС буде прагнути будь-яка українська влада.
У своєму інтерв’ю латвійському тижневику "День" колишній президент України В. Ющенко заявив, що політика Європи часто виглядає, як звичайне благо, що не потребує доказів, а інтеграція України в ЄС схожа на однобічний - український - рух. Водночас Європа, даючи претенденту вказівки, зберігає подвійність позиції в питаннях енергетики, безпеки й оборони, візової політики тощо. Євросоюз виграв би, якби інтеграція сорока шести мільйонної країни прискорилася. Тому зниження темпів української євроінтеграції потрібно розглядати як крок назад. На думку В. Ющенка, його країна завжди була частиною європейської системи цінностей.
У свій час він активно займався впровадженням українського начала в розум пересічних громадян, і йому вистачило однієї каденції, щоб переконати чималу кількість людей усередині країни й за її межами в тому, що на Україну треба зважати. Тому можна казати лише про різні стилі управління колишнього й нинішнього президентів, тому що, на думку місцевих політологів, до асоційованого членства в ЄС буде прагнути будь-яка українська влада.
Свій перший візит у ранзі президента В. Янукович зробив у Брюссель, а потім відразу поїхав у Москву. Пізніше в Брюсселі він пропонував формулу партнерства "Росія-Європа-Україна", підкреслюючи, що сьогоднішня політика Києва зміцнила енергетичну безпеку ЄС. У свою чергу, президент Євросоюзу Херман Ван Ромпей і голова Єврокомісії Жозе Мануель Баррозу вимагали від Києва "розвитку демократії", щоб до середини 2011 р. можна було завершити переговори щодо питання вільної торгівлі, лібералізації візового режиму й інших аспектів євроукраїнських відносин.
Опозиційні українські партії обвинувачують В. Януковича в обмеженні свободи слова й друку, і можливо тому Херман Ван Ромпей нагадав про те, що договір про асоційоване членство України в ЄС - це питання не лише економічної, а й політичної злагоди, основою якого є наявність демократії й правової держави.
Нинішнє керівництво України схильне експлуатувати ідею "мосту" між Заходом і Сходом, а В. Янукович хоче створити собі образ прагматичного політика. Це виглядає приблизно так: проросійська риторика, а основним партнером у плані експорту й інвестицій залишається ЄС.
„The Wall Street Journal“ стверджує, що хоча сьогодні Україна вважається вірною союзницею Росії, незабаром вона може стати європейською зіркою економічної лібералізації. Плани зі зменшення бюджетного дефіциту, зміцнення самостійної ролі центрального банку, спрощення податкової системи, зниження державного регулювання ринку, приватизації державної власності, реформи неефективної енергетичної системи країни тощо демонструють рішучість влади зробити українську економіку більш ліберальною. Тому Брюсселю важливо прискорити переговори з Україною про введення режиму вільної торгівлі й підтримувати її демократичні починання.
Торгувати з Європою без обмежень українці, імовірно, зможуть почати раніше, ніж їздити в ЄС без віз, однак важливіше інший момент. Києву необхідно віднайти баланс у співробітництві з Євросоюзом і Росією, щоб вони не будувалися винятково на основі старшинства. У цьому контексті трохи парадоксально виглядають сьогодні спроби українських політиків перенести свої внутрішні протиріччя на європейський рівень і маніпулювати розходженням думок у рядах партій Європарламенту. Зокрема, Народна партія, що має найбільшу фракцію в ньому, підтримує Ю. Тимошенко, і тому Європарламенту так і не вдалося прийняти резолюцію із приводу місцевих виборів в Україні, що відбулися в жовтні цього року. Симптоматично в цьому випадку пролунало висловлення директора європейського департаменту МЗС України В. Філіпчука, який заявив, що Україна багато чого досягла на шляху вступу в Євросоюз, і подальшому прогресу заважає неконструктивний вплив опозиції на переговори.
Що стосується відносин України з Росією, то тут одним з найважливіших питань є злиття "Нафтогазу" і "Газпрому", а також вступ України в Митний союз. У першому випадку розмови йдуть уже досить давно, однак домовленість поки не досягнута - Київ не дуже хоче діяти на шкоду своїм інтересам. Друге питання ще складніше. З 2008 р. Україна є членом СОТ, і їй набагато легше створити зону вільної торгівлі з ЄС, ніж вступати в Митний союз (у цьому випадку їй навіть довелося б змінювати Конституцію країни). Тому непрямі висловлювання В. Януковича про можливість такого кроку українські експерти розцінюють лише як відмовки й спробу натиснути на Євросоюз, що останнім часом уповільнив процес економічного зближення з Україною.
Таким чином, створюється враження, що з ЄС Київ обговорює стратегічні завдання, а у випадку з Росією переважають кон'юнктурні рішення.
Український політолог В. Фесенко вважає, що дехто в Москві сподівався на те, що В. Янукович відвернеться не лише від НАТО, а й від Заходу в цілому. Виявилося, що ні, і політиків у Кремлі це дратує. Крім того, Росії доводиться зважати на те, що Україна є демократичною державою (хоча сайт „Grani.ru“ вважає, що В. Януковичу за короткий строк вдалося зробити те, на що В. Путіну потрібна була ціла каденція: "ручні" парламент і уряд, "технічний" прем'єр, "заспокоєні" олігархи, "свої" правоохоронні органи й т.д.).
З іншого боку, у багатьох містах України в середині листопада пройшли акції протесту, спрямовані проти податкової реформи, яка, на думку протестувальників, знищить дрібний і середній бізнес: своїми діями вони виразно зіпсували гарну картинку успішного правління В. Януковича.
Підсумовуючи, можна сказати, що ніхто з розсудливих політиків і експертів не буде пред'являти нинішньому президенту України претензії у зв'язку з його спробами налагодити діалог з Москвою. Зробити це намагався й В. Ющенко, однак не мав успіху, тому що одночасно вирішив довести, що українці - це народ. Як би там не було, у В. Януковича просто немає іншого вибору, крім як бути проукраїнським (а не проросійським або прозахідним) президентом. Ну що ж, міст так міст.
Автор Aрунас Спраунюс для Geopolitika , Литва.