Modernizatsya.ru: Бути більш розбірливим
Чому в СНД Україна (з товарооборотом в $32,9 млрд, або 38,6% всієї торгівлі Росії з пострадянськими республіками) не вважається стратегічним партнером, а Вірменія, Таджикистан і Узбекистан вважаються?
Виступаючи з посланням Федеральним зборам, Дмитро Медведєв проголосив: "Наші відносини з іншими країнами мають бути спрямовані на вирішення завдань модернізації <...> Наша зовнішня політика повинна бути виключно прагматичною. Її ефективність має оцінюватися за простим критерієм: чи сприяє вона поліпшенню життєвих стандартів у нашій країні". Золоті слова — але що відбувається на практиці?
Зовнішня політика будь-якої держави передбачає пріоритетні напрями. У країнах, що розвиваються, вони традиційно визначаються економічними інтересами й відображають динаміку торгівлі та інвестицій. Так, Південна Корея називає своїми стратегічними партнерами США, Китай і Японію (на які в сукупності припадає 77% її товарообігу й 84% накопичених іноземних інвестицій). Бразилія відносить до таких Європейський союз і США. Провідні держави уникають застосування такого поняття або обмежують його (так, зовнішньополітична доктрина ФРН визначає як стратегічних партнерів лише Францію й США).
Росія займає двоїсте положення: країни з економікою, що розвивається, і водночас історичної наддержави. Але й це не повністю пояснює непослідовність її кроків у визначенні союзників. Тільки в 2007-2009 рр. російські лідери оголосили "стратегічними партнерами" Росії 15 держав. Зрозуміло, що до їх числа увійшли ЄС і Китай (на які припадає відповідно 52,5% і 7,3% зовнішньої торгівлі й 81,2% і 1,9% іноземних інвестицій). Але як пояснити появу в списку Еквадору, торгівля з яким становить $760 млн за рік — менш як 0,1% торговельного обороту Росії, або Нікарагуа — $18 млн (!) за рік? Чи є в ньому місце для Венесуели, з якої в Росію за 2007 р. надійшло товарів на…$12,5 млн? Так, ми успішно продаємо в ці країни зброю в кредит — то й що? Чому в СНД Україна (з товарооборотом в $32,9 млрд, або 38,6% всієї торгівлі Росії з пострадянськими республіками) не вважається стратегічним партнером, а Вірменія, Таджикистан і Узбекистан вважаються? Росія, мабуть, не вибудовує свою зовнішню політику, виходячи з економічних завдань і цілей, і чи збирається президент змінювати цей підхід? Якщо він щирий у словах, які ми процитували вище, то звідки ці обійми з Ортегою, Чавесом і Корреа?
Втім, "економічна" спрямованість у зовнішній політиці цього року втілювалася прем'єр-міністром — але теж досить специфічним чином. Володимир Путін здійснив у січні-листопаді 16 закордонних поїздок. В 14 з них (за винятком Абхазії й Монголії) головним предметом переговорів був… газ. До речі кажучи, його останній візаві - прем'єр-міністр Франції Франсуа Фійон цього року лише двічі порушував у ході зарубіжних поїздок ту саму галузеву тему (поставки французького обладнання й технологій для ядерної енергетики).
Вважається, що газ для Росії — це наше все. Але чи так це? За безстороннім даними Митного комітету, поставки газу за кордон у січні-вересні 2009 р. забезпечили 12,6% загального обсягу російського експорту. І стали предметом обговорення в 87,5% путінських закордонних візитів. Ми бачимо за цими цифрами ідеальну "зворотну пропорцію", яка свідчить про те, що прем'єр-міністр країни, який на словах має намір підпорядкувати свою зовнішню політику вирішенню завдань модернізації, діє як начальник збутового управління корпорації, яка спрямовує на технологічний розвиток частку доходів, у 5-15 разів меншу, ніж її конкуренти. Корпорації, з вини якої Росія спалює більше за усіх у світі попутного нафтового газу, проти доступу якого в трубу вперто виступають "переконані модернізатори" з вулиці Намьоткіна.
Зовнішня політика Росії, що модернізується, не може бути такою, як раніше. Вона має бути спрямована на конструктивний діалог із країнами, які є постачальниками технологій і досвіду, на скорочення експортних витрат, на сприйняття глобальних правил гри й участь у багатосторонніх організаціях. Ілюзії політичного союзу з Китаєм не повинні шкодити економічному співробітництву з Європою, а загравання з Венесуелою й Еквадором — вибудовуванню відносин із Бразилією. Протистояння з Україною не варте "Північного потоку" і "Південного потоку", а пафосні мрії про митний союз із Мінськом і Астаною — невступу до СОТ. Росія — це країна, що модернізується, розвивається, і її зовнішня політика має вибудовуватися за відповідними стандартами. Для того, щоб прямо сказати про це, як зробив президент, потрібна велика сміливість — однак для реалізації нової доктрини на практиці буде потрібна рішучість іще більша.
Автор — директор Центру досліджень постіндустріального суспільства, головний редактор журналу "Свободная мысль"Владислав Иноземцев для "Ведомостей "