"Теракт" за сценарієм: справа Єрмолаєва та інформаційна війна проти України
Гучні злочини, скоєні за кордоном українцями, виглядають як елементи однієї гібридної кампанії. Кожного разу ворожа пропаганда використовує ці кейси для підриву міжнародного іміджу України
Злочини з "кіношним" сюжетом
29 червня у Монако відбувся гучний в усіх сенсах замах на підсанкційного українського олігарха Вадима Єрмолаєва. Ввечері в одному з елітних районів пролунав вибух – інцидент, небачений в історії мініатюрного князівства. Поруч із житловим будинком здетонував саморобний вибуховий пристрій: поранений бізнесмен, його цивільна співмешканка та 13-річний син. Подальші події, що і далі розгортаються, нагадують гостросюжетний детектив. Правоохоронці Монако шукають чоловіка, який підклав рюкзак із захованою вибухівкою. Згодом підозрюваний виявляється жінкою – 39-річною українкою Анастасією Березовською – мешканкою Німеччини, – що маскувалась під чоловіка, коли стежила за бізнесменом. Ймовірну виконавицю оголошують у міжнародний розшук, але вже 6 липня її закопане тіло знаходять у Макарівському районі Київської області – із вогнепальною раною голови. З'ясувалося, що жінка перетнула український кордон легально ще 1 липня. Одразу ж були затримані підозрювані у її вбивстві – чинний офіцер Головного управління розвідки (ГУР) та "колишній правоохоронець" (як з'ясувалося, експрацівник СБУ). Один із фігурантів нібито вже зізнався у скоєнні злочину.
Такий стрімкий розвиток справи чудово пасує кіносценаріям, але мало схожий на перебіг реального слідства, – не приховує подиву колишній керівник Головного слідчого управління Служби безпеки України Василь Вовк: "Все дуже швидко розвивається: нові факти, нові історії, нові повороти, сюжет закручується, і я впевнений, що він ще буде закручуватися. Такого швидкоплинного слідства я не пригадую ні на своїй практиці, ні на практиці моїх колег".
Виникає закономірне питання: де, в такому разі, знаходяться режисери та сценаристи? Щоб знайти відповідь, варто пригадати: замах на Єрмолаєва – це не перший епізод (чи то пак сезон) зазначеного серіалу. За останні рік-півтора сталися принаймні декілька резонансних кримінальних історій, пов'язаних із вбивствами чи замахами на помітних українців за кордоном. Торік, 21 травня, в елітному районі Мадрида застрелений колишній очільник Адміністрації президента Януковича Андрій Портнов. А у лютому цьогоріч країну шокувало викрадення та жорстоке вбивство на Балі українця Ігоря Комарова – сина бізнесмена Сергія Комарова. В усіх випадках і жертвами, і підозрюваними (у випадку з Комаровим – більшість підозрюваних) є громадяни України – чинні або колишні (Вадим Єрмолаєв відмовився від українського паспорта у 2019 році). В усіх випадках місце дії – тихі, спокійні куточки планети, де мешкають заможні люди, а брутальне насильство є чимось непересічним.
Ще важливішою є інша подібність: усі згадані кейси використовувались (і використовуються) російськими та проросійськими пропагандистами для створення негативного міжнародного інформаційного фону довколо України. У випадку із замахом на Єрмолаєва, одразу після інциденту у маловідомих французьких ЗМІ почав циркулювати "вкид" із посиланням на "анонімні джерела": європейські слідчі нібито вивчають основну версію подій - активність українських спецслужб. Тут же з'являється "інсайд" від "колишнього агента французької розвідки": Єрмолаєв нібито готував "доповідь у Європарламенті про корупцію в Україні", натякаючи, що олігархові хотіла заткнути рота українська влада. Це було лише початком масштабної інформаційно-психологічної кампанії. Вже наступного дня після замаху у соцмережах та маргінальних європейських ЗМІ з'явилося понад 150 публікацій, у яких Україну звинувачували в "державному тероризмі". Європейській аудиторії нав'язували думку: "у той час, коли ми допомагаємо Києву, українці підривають бомби у наших містах". Червоною ниткою проходить теза про неадекватність української влади та спецслужб, про те, що Україна – це не держава, а злочинне угруповання, яке вийшло з-під контролю. Схоже інформаційний ефект від цих подій став важливішим за самі події.
Механіка ІПСО
Аналогічні інформаційні кампанії виникають щоразу, коли українці за кордоном стають учасниками (жертвами чи підозрюваними) гучного злочину. Деталі справи "смакують" соцмережі та регіональні ЗМІ, народжуються версії про причетність української влади чи окремих осіб – неприємних для москви. Логічно припустити, що всі згадані кейси – елементи однієї кампанії. Вона добре спланована та скоординована.
Основна мета такої кампанії не стільки фізично усунути чи дискредитувати конкретних людей, як підірвати довіру до української держави, її інституцій та суспільства. Це актуально зараз, коли Україна домагається відкриття переговорних кластерів про вступ до ЄС, паралельно шукаючи у союзників ресурси посилення ППО. І це все – на тлі погіршення стосунків із сусідньою Польщею, яка погрожує заблокувати рух до Євроспілки.
У російській телевізійній пропаганді чітко проглядаються тези цієї інформаційно-психологічної кампанії. Класичний приклад - репортаж пропагандистського телеканалу "Известия" від 1 липня, присвячений замаху в Монако. Цікаво, що автори одночасно викладають декілька "версій" злочину, які суперечать одна одній. Тут і "Зеленський розправляється з політичними опонентами", і "українські спецслужби вийшли з-під контролю", і "підтримка України вилазить європейцям боком". Але примітно також, що однією з головних мішеней інформаційної атаки стає не сама українська держава, або й керівництво ГУРМО, а підприємець Олександр Петровський.
Мотиви інформаційної атаки на цього українця пропагандисти навіть не приховують: сюжет на каналі "Известия" починається із знакової події в Стамбулі – 6 січня 2019 року там відбулося вручення Православній Церкві України Томосу про Автокефалію. На фото з історичної події – Олександр Петровський, який ще раніше був делегатом Об'єднавчого Собору українських православних церков і, за даними ЗМІ, брав активну участь у переговорах зі Вселенським Патріархатом про надання Томосу. Російський ведучий так і представляє його глядачеві: "Той, хто привіз на Україну Томос – документ, який спричинив розкол православної церкви".
Позаторік в аналогічному контексті Петровського згадували у пропагандистському фільмі російського телеканалу "Звезда" (входить до холдинґу міноборони рф), звинувативши у "підкупі" п'ятого президента Петра Порошенка (нібито глава держави отримав 30 млн доларів за лобіювання Томосу). Згодом ім'я Олександра Петровського також намагались прив'язати до історії із викраденням Ігоря Комарова на Балі.
Тож пропагандисти можуть навмисно включати окремих українських персон у резонансні сюжети – і чхати чи вони реально до чогось причетні. Головне - створити в аудиторії необхідні асоціативні зв'язки.
Конфлікт між правоохоронцями
Окремо варто відзначити: у своїй інформаційно-психологічній кампанії ворог успішно користується внутрішніми проблемами українських силових органів. Зокрема, справа Єрмолаєва кинула світло на нездорову конкуренцію між окремими правоохоронними структурами. Так, одного з підозрюваних у вбивстві Анастасії Березовської одразу в офіційних повідомленнях назвали "чинним офіцером ГУР", у той час як другий фігурант – колишній поліцейський та працівник СБУ – іменувався просто "експравоохоронцем".
Висока імовірність, що в українських "органах" далі присутня ворожа агентура. Хоча лише кілька тижнів тому до довічного ув'язнення засуджений полковник СБУ, екскерівник штабу Антитерористичного центру спецслужби Дмитро Козюра, що був завербованим російським "кротом". Звісно, зрадників виявлятимуть і надалі, проте зовнішній агентурний вплив залишатиметься складовою інформаційно-психологічної кампанії. А однією з її побічних цілей – посіяти хаос, нацьковуючи українських силовиків один на одного.
Кінцева мета ворога очевидна – дискредитація України перед її західними партнерами, послаблення довіри до української держави, створення перешкод для подальшої військової, політичної та європейської підтримки. Тож ці події варто розглядати не як ізольовані кримінальні інциденти, а критичний виклик національній безпеці, і реагувати на них відповідно.