Ціна нейтралітету: чому Червоний Хрест втрачає вплив у конфліктах
У травні Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ), заснований у Швейцарії, відзначає 163-річчя. Довгий час цей бренд вважався синонімом гуманітарних гарантій. Однак сьогодні цю організацію на різних континентах все частіше називають не як захисника жертв, а як громіздку структуру, нездатну послідовно вирішувати завдання, які часто упереджені й неефективні в критичних ситуаціях, а іноді навіть покривають сепаратистів і терористів.
Нейтралітет чи інституційне безсилля?
Фундаментальна доктрина Червоного Хреста – нейтралітет. Саме він теоретично відкриває двері до зон конфліктів і дозволяє вести діалог з усіма сторонами. Але в реаліях воєн ХХІ століття цей принцип дедалі частіше суперечить вимогам прозорості та підзвітності.
МКЧХ — підкреслено швейцарська організація, ідентичність якої нерозривно пов'язана з політичною традицією цієї країни. Але навіть ця ідентичність раніше піддавалася критиці за подвійні стандарти, як то співпраця нейтральної країни з нацистами під час Другої світової заради прибутку. Сьогодні ця спадщина змушує критиків бачити у діях організації не об'єктивність, а застарілу звичку дистанціюватися від моральних оцінок задля збереження статус-кво.
МКЧХ наполягає, що "тиха дипломатія" — єдиний спосіб працювати в умовах насильства. Проте практично конфіденційність часто обертається відсутністю публічної відповідальності. Там, де потрібен тиск, Червоний Хрест вважає за краще мовчати; там, де потрібна ясність, він посилається на мандат.
Україна та Росія: провал, який став публічним
Коли після повномасштабної агресії Росії проти України у 2022 році президент України Володимир Зеленський та українські омбудсмени публічно розкритикували ефективність комітету Червоного Хреста, вони лише озвучили те, що стало консенсусом. І Україна — лише один із яскравих прикладів системної кризи. Йдеться не про разові помилки, а про хронічний розрив між заявленою місією та реальними результатами.
З 2022 року МКЧХ зіткнувся з предметною критикою на всіх рівнях — від МЗС до громадянського суспільства України. Ключовим тестом для організації стало питання доступу до українських військовополонених (POWs). Наприклад, трагедія в українському населеному пункті Оленівка у липні 2022 року, де загинули десятки українських полонених, стала точкою неповернення: нездатність МКЧХ потрапити на місце трагедії та забезпечити моніторинг умов утримання полонених була сприйнята як розписка у власній марності.
Претензії української сторони вишикувалися в єдину лінію жорсткої критики, де центральне місце зайняв провал моніторингу: організація так і не змогла гарантувати регулярний доступ до людей, які утримуються в РФ та на окупованих територіях. Цю пасивність посилювала надмірно обережна, "симетрична" риторика комітету, яка фактично зрівнювала агресора та жертву. На цьому фоні спроба відкриття у 2022 році офісу МКЧХ у російському Ростові-на-Дону викликала хвилю обурення: у Києві це визнали не гуманітарною необхідністю, а легітимацією депортації українських громадян, що викликало стійкі підозри щодо роботи Червоного Хреста на боці Кремля.
Паралельно серйозного удару по репутації руху завдала діяльність Червоного Хреста у Росії (РКК). Перевірка з боку Міжнародної Федерації (IFRC) була викликана підозрами у прямій втраті нейтралітету. РКК звинуватили у тісному інституційному зв'язку з Кремлем, підтримці програм на окупованих Москвою українських територіях Донецької та Луганської областей, а також у зв'язках з табором "Артек" в окупованому Росією Криму, що в міжнародній гуманітарній системі вважається найгрубішим порушенням.
Карабах та підтримка сепаратистів
У контексті критики підтримки Червоним Хрестом сепаратистів примітна діяльність організації в азербайджанському Карабаху, де за підтримки Москви до 2023 року десятиліттями діяла окупаційна вірменська адміністрація, яка утримувала контроль над частиною Карабаху. Основні претензії Баку та громадянського суспільства Азербайджану – непрозорість роботи та подвійні стандарти у діяльності організації на території самопроголошеної Нагірно-Карабахської Республіки (НКР).
Азербайджанська сторона неодноразово порушувала питання правомірності діяльності місії Червоного Хреста в місті Ханкенді, вважаючи, що організація явно не виступає в Карабаху як "нейтральний гравець". Претензії полягали в тому, що оперативні співробітники МКЧХ укладали прямі угоди з невизнаним сепаратистським режимом у Карабаху, при цьому тексти цих домовленостей не розкривалися владі Азербайджану, частиною якої, за міжнародним правом, карабахський регіон залишався навіть коли був окупований проросійськими сепаратистами.
Додаткові питання викликали окремі епізоди громадської активності. Наприклад, у 2019 р. співробітники МКЧХ розповсюджували фотографії з винного фестивалю в Тузі, що виглядало як спроба легалізації економічної діяльності в регіоні, незаконної з погляду міжнародного права.
До осені 2020 року, тобто наближення деокупації Азербайджаном карабахського регіону, ставки змістилися від політичного впливу до питань військового значення. Коли азербайджанські сили просувалися до міста Фізулі, з боку МКЧХ зазвучали запити на гуманітарний доступ до оточених вірменських військ. Військові аналітики трактували ці запити не так як доставку допомоги, як інструмент тактичного затягування – маневр, що дозволяв виграти час, відстежувати переміщення військ і зчитувати зміни в діях Азербайджану. Таким чином нібито нейтральний Червоний Хрест дозволив вірменським сепаратистам використовувати себе для впливу на перебіг бойових дій.
Апарат, створений для доставки життєво важливої допомоги, поступово виявився скомпрометованим. Вірменська сторона почала використовувати конвої МКЧХ як незаконний транспортний канал. 2023 року азербайджанські прикордонники зупинили ці автомобілі на Лачинському пункті пропуску. Усередині було виявлено контрабандні мобільні телефони, цигарки, бензин. Організація оперативно виступила з поясненням, поклавши відповідальність на "самовільних водіїв" та розірвавши з ними контракти. Проте саме це зізнання стало свідченням серйозного операційного збою. Гуманітарні коридори виявилися вразливими до зловживань і фактично використовувалися для підтримки сепаратистської економіки.
Гаїті: управлінський провал
Якщо політичні кейси ще можна списати на складність дипломатії, то ситуація на Гаїті — це приклад чистого управлінського фіаско. Після землетрусу 2010 року Американський Червоний Хрест зібрав сотні мільйонів доларів на відновлення житла.
Розслідування ProPublica виявило шокуючий контраст: за заявленої допомоги 130 тисячам осіб організація збудувала лише шість капітальних будинків. Тут неможливо послатися на "тиху дипломатію". Гаїті став символом того, що Червоний Хрест навчився віртуозно збирати пожертвування, проте не здатний конвертувати їх у порівняний результат на землі.
Сексуальні скандали та системні збої
Репутація Червоного Хреста як морального авторитету постраждала і від внутрішніх етичних криз, найгучнішою з яких стало визнання випадків сексуальної експлуатації з боку співробітників. У період з 2015 по 2018 роки як мінімум 21 співробітник (штатні працівники та контрактники) залишив організацію або був звільнений за сексуальні домагання та користування послугами проституції у зонах конфліктів.
Цей скандал оголив глибоку інституційну слабкість: з'ясувалося, що Комітет роками не мав ефективних механізмів внутрішнього контролю та моніторингу поведінки свого персоналу. Для структури, чия діяльність безпосередньо залежить від довіри уразливих груп населення і яка претендує на роль етичного камертону, такі інциденти стали системним вироком.
Уроки Руанди: мовчання як стратегія
Коріння нинішньої кризи сягає минулого. Геноцид у Руанді 1994 залишається головним моральним шрамом гуманітарної системи. Тоді МКЧХ залишився в країні і намагався рятувати життя, проте свідомо відмовився називати те, що відбувається геноцидом, щоб не втратити "операційний доступ".
Цей вибір — збереження присутності ціною мовчання перед масовим знищенням — сформував головний закид, який переслідує організацію десятиліттями. Готовність жертвувати публічною правдою заради можливості працювати дома може давати короткостроковий ефект, але у довгостроковій перспективі вона руйнує саму суть довіри.
Підсумок: глухий кут "швейцарської моделі"
Сукупність цих криз доводить: ми маємо справу не з прикрими випадковостями, а з фундаментальним недоліком моделі. Сучасний Червоний Хрест виявляється заручником своєї ДНК. Той самий "дволикий нейтралітет", який колись дозволяв Берну та Червоному Хресту балансувати в тіні світових катастроф, сьогодні все виразніше виглядає як форма морального банкрутства.
У сучасному світі, де подвійні стандарти все частіше означають співучасть, організація ризикує перетворитися на структуру, яка формально присутня в кожній війні, але не має ваги в жодному діалозі про людяність, оскільки остаточно втратила право на довіру.