Російська Федерація як тіньовий бенефіціар війни в Ірані

Події останніх днів перевели кризу навколо Ірану з політичної площини у фазу прямого впливу на глобальні енергетичні потоки. Після ударів США та Ізраїлю Тегеран перейшов до масштабної ракетно-дронової відповіді, а у КВІР заявили про закриття проходу через Ормузьку протоку. Паралельно з'явилися інциденти ураження морських цілей поблизу протоки, зокрема пошкодження танкера Skylight біля узбережжя Оману. Сукупність цих факторів швидко трансформувала Ормуз із геополітичного ризику в операційне обмеження для судноплавства.

Поточна ситуація є прикладом того, як ринок реагує на ескалацію біля Ормузу. Сигнали Корпусу вартових ісламської революції про неприпустимість проходу, попередження ВМС США щодо неможливості гарантувати безпеку та рекомендації морських відомств уникати району сформували середовище, у якому комерційне судноплавство різко скорочує активність. Для нафтового ринку достатньо, щоб ризик став нестрахованим: у такому випадку фактичний потік швидко падає незалежно від формального статусу протоки.

Структурна вразливість світового ринку пояснюється масштабом Ормузу. Через протоку проходить близько 20 млн барелів на добу, що становить майже 30% світової морської торгівлі нафтою. Приблизно 70% цих обсягів спрямовані в Азію. Доступні обхідні трубопровідні маршрути оцінюються на рівні близько 4,2 млн барелів на добу, тобто здатні компенсувати лише близько чверті середнього потоку. За оцінкою Rystad Energy, навіть з урахуванням часткового перенаправлення чиста втрата пропозиції у разі закриття Ормузу може становити 8–10 млн барелів на добу. На цьому фоні рішення OPEC+ підвищити видобуток лише на 206 тис. барелів на добу є недостатнім для стабілізації балансу, адже одне - це видобувати, зовсім інше - мати можливості для експорту.

Цінова реакція ринку відповідає сценарію шоку поставок. Brent у позабіржовій торгівлі зріс приблизно на 10% - до близько 80 доларів за барель. Ринкові оцінки допускають рух до 90-120 доларів за барель у разі затяжного порушення транзиту. Паралельно різко зросли логістичні витрати: фрахт VLCC на маршруті Близький Схід - Китай підіймався вище 170 тис. доларів на добу, премії воєнного ризику також зросли. Це означає, що навіть доступні фізично обсяги нафти стають економічно менш доступними.

Найбільший операційний ризик формується для Китаю та Індії як ключових імпортерів близькосхідної нафти. За грудень 2025 року Китай отримував від основних постачальників Перської затоки приблизно такі обсяги: Саудівська Аравія - близько 1,57 млн барелів на добу, ОАЕ - 1,44 млн, Ірак - 1,38 млн, Кувейт - 0,39 млн барелів на добу. Сукупно це близько 4,8 млн барелів на добу лише по чотирьох країнах. Додатково поставки іранської нафти до Китаю у лютому 2026 року оцінювалися приблизно в 1,3 млн барелів на добу, причому близько 90% іранського експорту фізично залежить від маршруту через Ормуз. Таким чином, значна частина китайського імпорту - орієнтовно понад 5 млн барелів на добу - прямо або опосередковано пов'язана з ризиками протоки.

Індія також має високу залежність. У січні 2026 року близькосхідна нафта формувала близько 55% її імпорту. За оцінкою Kpler, через Ормуз проходить приблизно 2,5–2,7 млн барелів на добу індійських поставок, що відповідає близько половини імпорту з регіону. Загальний імпорт Індії у лютому оцінювався на рівні близько 5,1 млн барелів на добу, з яких Ірак забезпечував близько 0,942 млн, Саудівська Аравія - 1,11 млн, Росія - близько 1,15 млн барелів на добу.

У цих умовах Російська Федерація отримує ринкову перевагу. Станом на лютий 2026 року постачання РФ до Китаю оцінювалися на рівні 2,07-2,083 млн барелів на добу, до Індії - близько 1,159 млн барелів на добу. Сукупно це приблизно 3,2 млн барелів на добу. За підсумками 2025 року Росія експортувала 238 млн тонн нафти, і близько 80% цих обсягів було спрямовано саме до Китаю та Індії. У перерахунку це близько 4,8 млн барелів на добу експорту сирої нафти.

Фізичний потенціал швидкого нарощування російського експорту обмежений. Виходячи з поточних параметрів видобутку (близько 9,1 млн барелів на добу при квоті близько 9,57 млн), короткостроковий простір маневру становить приблизно 0,2–0,3 млн барелів на добу. Це недостатньо для компенсації можливих втрат Перської затоки. Але варто зазначити, що у разі пролонгації війни в Ірані - Росія отримає багато можливостей для розширення експорту до КНР та Індії. Проте ключовий ефект для Росії формується не через обсяги, а через ціну та структуру попиту.

Перший канал вигоди - підвищення глобальної ціни. Якщо нафта зростає, наприклад, на 20 доларів за барель, то при експортному потоці близько 4,8 млн барелів на добу додатковий валовий виторг РФ може сягати близько 96 млн доларів на добу. Цей ефект виникає навіть без зміни фізичних обсягів.

Другий канал - стиснення дисконту. До кризи дисконт на Urals для китайських покупців становив приблизно 9-11 доларів до Brent, для ESPO - близько 8-9 доларів. У разі дефіциту альтернатив із Перської затоки дисконт має тенденцію до скорочення. Навіть зменшення дисконту на 3-5 доларів при мінімальному потоці до Китаю та Індії близько 3,2 млн барелів на добу означає додатково приблизно 10-16 млн доларів виторгу щодня.

Третій канал - перерозподіл азійського попиту. Китай уже демонструє здатність збільшувати закупівлі російської нафти, якщо вона пропонується з конкурентним дисконтом. Індія у попередні місяці скорочувала російські закупівлі з політичних причин, однак у ситуації ризику для 2,5-2,7 млн барелів на добу ормузького транзиту її імпортна поведінка може стати більш прагматичною. У цьому випадку Росія отримує можливість не стільки різко наростити видобуток, скільки перерозподілити потоки та повернути частину індійського попиту.

Для України поточна конфігурація має негативні наслідки. По-перше, глобальна увага політиків і медіа зміщується на Близький Схід, що потенційно послаблює політичну динаміку підтримки Києва. По-друге, зростання цін на нафту прямо збільшує доходи російського бюджету. По-третє, ескалація на Близькому Сході підвищує конкуренцію за перехоплювачі ППО між Україною та партнерами США в регіоні. Також, дипломатичні ресурси США та ключових регіональних посередників частково відволікаються від українського треку.

У короткостроковій перспективі Росія не здатна фізично замістити близькосхідні обсяги на азійських ринках. Проте їй цього і не потрібно. Достатньо поєднання трьох факторів - підвищення світової ціни, скорочення дисконту на російські сорти та часткового перерозподілу попиту в Китаї та Індії. Саме ця комбінація забезпечує додаткову нафтовий виторг.

Базова логіка поточної кризи проста: у разі паралічу Ормузу виграє кожен великий експортер, чия нафта не залежить від цієї протоки. Російська Федерація відповідає цій умові. Саме тому в поточній конфігурації вона виступає тіньовим бенефіціаром війни в Ірані.