Європа готується жити без гарантій США: як епоха Трампа запускає стратегічну автономію ЄС

Європа перестає сприймати США як гарантованого та передбачуваного гаранта безпеки. Це не емоційна реакція на одну політичну фігуру і не короткострокова образа союзника на союзника. Це довгострокова адаптація до нової реальності, у якій Вашингтон стає джерелом ризиків поряд із джерелом гарантій.

Поведінка Дональда Трампа у цій історії не є першопричиною. Вона виконує роль каталізатора, який оголює структурну проблему. Європейські столиці дедалі чіткіше усвідомлюють, що зовнішня політика США стає залежною від внутрішнього популізму, електоральних циклів і персоналізованого стилю управління. Тому для ЄС важливо почати системно диверсифікувати ризики трансатлантичної залежності.

Розрив довіри як фундамент нової європейської стратегії

Ключовим драйвером автономізації стає втрата довіри. Для союзів саме довіра є головним стратегічним ресурсом. Коли вона перестає бути абсолютною, союз починає повільно перебудовуватися.

Європа вперше з часів Холодної війни почала планувати безпеку, виходячи зі сценарію часткової ненадійності США. Показовим є різке зростання оборонних витрат. Сукупні витрати країн ЄС на оборону зросли з приблизно 214 млрд євро у 2021 році до понад 326 млрд у 2024 році. Зростання більш ніж на 50% за три роки є безпрецедентним. У 2024 році 23 країни НАТО досягли рівня 2% ВВП на оборону. Польща витрачає понад 4% ВВП, країни Балтії перевищують 3%, Німеччина створила спеціальний фонд переозброєння на 100 млрд євро.

Європа збільшує витрати не лише через російську загрозу. Вона робить це через страх залишитися без американської військової парасольки у критичний момент. Вперше після 1945 року у стратегічних документах ЄС з'являється логіка самостійної оборонної спроможності як окремого сценарію, а не резервного плану.

За опитуваннями ECFR, понад 60% європейців допускають, що США можуть скоротити гарантії безпеки для Європи, а близько 70% підтримують створення спільної європейської оборони. Громадська думка, яка десятиліттями підтримувала трансатлантичну модель, почала змінюватися.

Кожні вибори у США тепер сприймаються в Європі як фактор стратегічної невизначеності. Європейські уряди дедалі частіше ставлять питання не про те, чи допоможуть США, а про те, чи допоможуть вони за будь-якого президента.

Чотири виміри стратегічної сепарації

Європейська автономізація розгортається одночасно у кількох критичних сферах, які разом формують нову стратегічну архітектуру.

Інформаційно-безпекова автономія: розрив цифрової залежності

Найчутливіший сигнал недовіри виник саме у сфері оборонних даних. Європейське оборонне агентство запускає European Defence AI Data Space з дедлайном 2030 року, що передбачає повну відмову від американських технологій у сфері обробки оборонної інформації.

Сьогодні до 70–80% військових даних союзників НАТО обробляються через американські хмарні сервіси та інфраструктуру. Йдеться про платформи, що належать компаніям AWS, Microsoft і Google. Саме ця технологічна залежність створює стратегічну вразливість.

Проєкт DAIDS має створити суверенний оборонний дата-простір ЄС, який дозволить країнам Європи обмінюватися розвідданими, планами операцій та військовою аналітикою без участі американських технологічних платформ. Контракти на розробку вже отримали Sopra Steria, Cloud Data Engine і CEA.

Союзники більше не готові довіряти партнеру найчутливішу інформацію. У сфері альянсів це один із найжорсткіших індикаторів стратегічної недовіри.

Оборонно-промислова сепарація: народження європейського ВПК

Після 2022 року частка американського озброєння в імпорті ЄС перевищила 60%. Війна в Україні показала масштаб залежності Європи від американських виробників зброї.

Відповіддю стала програма SAFE та перехід до спільного оборонного фінансування. До 2030 року Європа планує інвестувати понад 500 млрд євро у військово-промислову базу.

Ключові показники:

•  Європейський оборонний фонд 2021–2027: 8 млрд євро
• Спільні закупівлі боєприпасів: 2 млрд євро
• План виробництва: 1 млн артилерійських снарядів на рік
• Вперше пропонується закріпити оборонні витрати у семирічному бюджеті ЄС.

Йдеться про 100-мільярдний ринок оборонних контрактів, який ЄС прагне залишити всередині власної економіки. для цього буде відбуватися скорочення частки американської зброї на європейському ринку. Підтримка Airbus, Rheinmetall, Leonardo, Dassault означає формування замкненого оборонного циклу в Європі.

Енергетична диверсифікація: уникнення нової залежності

Після відмови від російського газу Європа різко збільшила імпорт американського LNG. Частка США у постачанні зрідженого газу до ЄС зросла приблизно з 26% до майже 48% у 2022–2025 роках. Європа стала ключовим ринком американського газу.

Однак цей етап дедалі більше розглядається як перехідний. Вже у 2025–2026 роках Німеччина та Франція почали укладати довгострокові угоди з Катаром, Саудівською Аравією та ОАЕ.

Європа не хоче повторити помилку, коли залежність від одного постачальника лише змінюється залежністю від іншого. Енергетична політика переходить до диверсифікації.

Європа як самостійний полюс нової холодної війни

Ці процеси складаються у єдину логіку. Європа готується до світу, де конкуренція між демократіями та автократіями набуває рис нової холодної війни, а США можуть бути непередбачуваним партнером.

ЄС поступово переходить від ролі союзника США до ролі окремого центру сили, здатного діяти автономно у сфері безпеки, технологій та енергетики.

Поведінка Трампа лише прискорює процес, який визрівав роками. Європа не виступає проти США. Вона виступає за власну стратегічну суб'єктність.

Європейська сепарація означає не розрив трансатлантичного союзу, а його трансформацію у відносини двох центрів сили, а не лідера і залежного партнера.