Орбан відкриває нові двері Путіну в Європу: енергетичний союз проти Брюсселя
Віктор Орбан знову летить до Москви. Формально він говоритиме про газ і нафту. Реально йдеться про запуск нової енергетичної осі між Будапештом і Кремлем. Це перша його зустріч з Путіним після "мирної місії" 2024 року і водночас момент, коли курси Угорщини та ЄС остаточно розходяться.
Орбан вийшов за межі тактики дрібних демаршів. Він вибудовує довгострокову схему, у якій Угорщина отримує стабільні російські ресурси, Росія ж повертається в південноєвропейський енергетичний простір, а Брюссель стикається з урядом, що використовує членство в ЄС як інструмент торгу.
Кремлю потрібні точки входу всередині Євросоюзу. І Орбан пропонує себе саме як такий вигідний важіль. Кожен його візит закріплює ідею, що угорська політика може існувати паралельно до європейської, не приховуючи прямої співпраці з Москвою.
Трикутник Будапешт Белград Москва
Угорщина втрачає можливість маневру в енергетиці. Близько 80% газу і понад 60% нафти країна отримує з Росії. Кожен збій на ринку ризики для уряду Орбана. Саме тому він і Сіярто розпочали інтенсивне турне Центральною Європою, щоб створити альтернативну інфраструктуру доступу до російських вуглеводнів, яку ЄС не зможе контролювати.
Першою зупинкою стала Сербія. Там працює NIS - нафтова компанія, контрольована "Газпромнефтью" і "Газпромом". Після шостого санкційного пакета ЄС її операції опинилися на межі колапсу: обмежений імпорт комплектуючих, складнощі з банківськими транзакціями, ризик втрати активів. Саме ці активи Орбан і пропонує підхопити. Таким чином він створює собі паралельний центр переробки, який не залежить від Брюсселя.
Далі Болгарія. Ринок там невеликий, але стратегічно цінний, бо є частиною чорноморського коридору. В Болгарії Будапешт стикається з двома конкурентами: SOCAR (Азербайджан) і Cengiz Holding (Туреччина). Обидві компанії пропонують альтернативи російській нафті і мають підтримку власних урядів. Угорщина ж заходить із зовсім іншим завданням - збереженням російської присутності під новою обгорткою.
Так Орбан складає трикутник Будапешт Белград Москва. Росія зберігає ринок, Сербія отримує ресурс і політичну підтримку, Угорщина стає воротами до ЄС. Для Кремля це спосіб повернутися у регіон, не втрачаючи обличчя, для Угорщини спосіб вибудувати власну автономію.
Але важливо інше, санкції ЄС неможливо обійти напряму, тому створюється "сіра зона". Саме цього й добивається Орбан. Через такі вузли, як NIS або болгарські НПЗ, можна прокачувати нафту змішаного походження, де російський компонент буде губитися.
Тут і з'являється остання деталь. Поїздка Орбана до Москви збігається з переговорами щодо поставок на 2025 рік. Угорщина хоче отримати окремий режим імпорту, нижчу ціну, гнучкіший графік і гарантію безперебійності. Якщо Путін на це піде, виграє не лише економіка Угорщини. Виграє MOL, яка отримає кращу позицію на ринку Центральної Європи. Виграє Белград, який зберігає стабільний потік нафти. І виграє Москва, бо матиме інфраструктурну присутність у ЄС навіть без формального доступу.
Угорська "автономія" проти європейської єдності
Те, що Орбан називає "національною енергетичною політикою", всередині ЄС діє як інструмент системної дестабілізації. За останні два роки Угорщина накладала вето або погрожувала накласти вето на понад 12 ключових рішень ЄС, включно з чотирма пакетами макрофінансової допомоги Україні та двома санкційними пакетами.
У кожному випадку логіка була одна й та сама. Орбан показує іншим столицям, що політична вага малих держав у ЄС не вимірюється економікою чи оборонними можливостями, а тим, наскільки далеко вони готові зайти у використанні свого права блокування. І Угорщина стає лабораторією моделі, в якій країна з ВВП менш як 2% від загального ВВП ЄС отримує можливість впливати на питання загальноєвропейського масштабу тільки тому, що має за спиною альтернативне джерело енергоносіїв.
Для сусідніх урядів це виглядає як спокуса. Якщо Угорщина доводить, що залежність від російського газу можна перетворити на політичний актив, то подібний сценарій може стати зручним і для інших, хто захоче балансувати між Брюсселем та Кремлем.