Філіппіни як перший ринок: Україна тестує експорт дронових технологій для Глобального Півдня

У жовтні 2025 року очікується підписання меморандуму про взаєморозуміння (MoU) між Україною та Філіппінами щодо оборонної співпраці у сфері спільного виробництва дронів. Угода має потенціал стати важливим елементом зростаючої архітектури взаємозалежності у сфері оборонних технологій у зоні Індо-Тихоокеанського регіону.

Кооперація між Києвом і Манілою відображає адаптацію обох сторін до нових викликів у сфері безпеки - включаючи обмеженість традиційних військово-морських ресурсів, необхідність швидкого розгортання асиметричних систем і прагнення до розширення технологічної автономії. У світлі поглиблення тристороннього союзу Китай-Росія-Північна Корея, що має на меті підривати глобальний порядок, зусилля України із поширення технологій асиметричної війни виступають як частина ширшої стратегії колективної безпеки США.

Чому саме Філіппіни? Регіональна логіка ризиків та гнучкого переозброєння

Філіппіни перебувають у безпосередній зоні стратегічного тиску через тривалі територіальні суперечки в Південнокитайському морі. Як держава з обмеженими оборонними ресурсами, Маніла змушена адаптуватися до змін середовища безпеки не шляхом розширення класичних капіталомістких платформ, а через впровадження рентабельних та мобільних рішень. Збільшення оборонного бюджету до 4,65 мільярда доларів у 2025 році (+12,3% до минулого року) демонструє серйозність намірів, однак ці ресурси залишаються далекими від можливостей регіональних гравців на кшталт Китаю чи Японії. Відтак, ставка робиться на системи з високим коефіцієнтом ефективність/вартість - зокрема морські безпілотники, які будуть компенсувати відсутність великого флоту.

Ключовим елементом трансформації філіппінської оборонної політики стало ухвалення у жовтні 2024 року закону "Revitalization of the Philippine Defense Industry Act", який підписав президент Фердинанд Маркос-молодший. Закон створює законодавчу основу для розвитку національного військово-промислового комплексу, передбачає державне стимулювання виробництва, інвестиції в дослідження і розробки (R&D), а також податкові пільги для компаній, що беруть участь у спільних оборонних проєктах. Основна мета - підвищити стратегічну автономію Філіппін, зменшити залежність від іноземного імпорту та сформувати здатність до розгортання власних засобів стримування. Саме цей фундамент відкриє можливості для глибокої кооперації з Україною через створення спільних виробництв і трансферу технологій.

Географічні параметри Філіппін - понад 7,600 островів і берегова лінія в 36 тисяч кілометрів роблять країну природним полігоном для впровадження безпілотних систем, як повітряного, так і морського базування. Розосереджена територія, складність моніторингу акваторії та необхідність оперативної реакції це саме ті задачі, де технології дронів демонструють максимальну ефективність.

Крім того, політична структура зовнішньої безпеки Філіппін не обтяжена історичними довготривалими зобов'язаннями перед традиційними постачальниками. Тобто Філіппіни не мають жорстких контрактних або політичних зобов'язань перед великими оборонними постачальниками, такими як США, Франція чи Китай. Це означає, що вони не змушені погоджувати всі нові проєкти з якоюсь однією країною або дотримуватись довгострокових експортних умов, як це часто буває, наприклад, у випадку з Єгиптом (залежність від США) чи Індією (від Росії).

Тому бар'єр входу для нових гравців на ринку, як Україна, створює передумови для швидкого погодження технологічних форматів співпраці. Україна, зі свого боку, отримуватиме не тільки канал збуту, а й тестовий майданчик для формування нової моделі оборонного партнерства - адаптованої до умов Глобального Півдня, із подальшим виходом на інші ринки ASEAN. Успішна реалізація проєкту у Філіппінах стане стартовою точкою для масштабування подібних рішень в Індонезії, Таїланді чи В'єтнамі, де також зростає попит на гнучкі оборонні технології в умовах регіонального тиску.

Моделі реалізації співпраці: від SKD до ліцензійного виробництва

Україна та Філіппіни мають кілька варіантів індустріального партнерства, що відрізняються рівнем локалізації, передачею технологій та швидкістю розгортання. Найоперативнішою є SKD/CKD-модель - постачання майже готових дронів із частковим складанням на місці (Semi Knocked Down), з перспективою глибшої локалізації (Completely Knocked Down). Вона дозволяє швидко розпочати випуск морських БПЛА для протидії китайському флоту, з мінімальними вимогами до індустріальної інфраструктури.

Втім, довгостроковий стратегічний інтерес полягає в моделі технологічного трансферу з побудовою місцевої виробничої бази. Цей формат передбачає ліцензування, передачу інженерної документації, навчання персоналу, запуск виробництва автопілотів, криптомодулів, а також локалізацію корпусів і наземних станцій управління. Така кооперація створить на Філіппінах стійкий оборонно-технологічний сегмент, не обмежений складанням. Основна умова - стабільна політична воля і чіткі правила захисту інтелектуальної власності.

Третій сценарій - створення спільного підприємства (Joint Venture) між українською платформою (наприклад, Brave1 чи SpetsTechnoExport) та філіппінською оборонною організацією, наприклад DND Arsenal. Такий формат дозволяє повноцінну інтеграцію систем БПЛА у філіппінську оборонну інфраструктуру - з урахуванням потреб у логістиці, обслуговуванні та національних мережах управління. Основним викликом тут є узгодження складних юридичних і кібербезпекових параметрів, але стратегічний виграш виправдовує ці зусилля.

Системи для виробництва: пріоритет - морські та розвідувальні дрони

У межах спільного виробництва найбільший стратегічний потенціал мають морські та розвідувальні дрони. Передусім йдеться про Magura V7 - ударний безпілотний морський апарат (USV), який довів ефективність у нейтралізації надводних цілей у Чорному морі. Його використання у філіппінських водах дозволить формувати елемент асиметричного стримування без необхідності утримання повноцінного флоту.Другий пріоритет - платформа SHARK, яка виконує функції оперативної розвідки та корекції вогню. Її інтеграція дозволить суттєво посилити контроль над прибережною зоною та забезпечити раннє виявлення морських загроз.

Додатково може застосовуватись RAM II - дрон-камікадзе для точкового ураження, однак його використання доцільне переважно у рамках наземного компонента. Водночас проєкт містить низку критичних вразливостей, які потребують превентивного опрацювання. Перша це залежність від електронних компонентів, які, прямо або опосередковано, можуть походити з Китаю.

Для мінімізації цього ризику слід переорієнтувати закупівлі на Тайвань, Південну Корею або Туреччину, які мають відповідну виробничу базу та надійні відносини з обома партнерами.Другою вразливістю є загроза кібершпигунства. Впровадження українських систем шифрування, перевірених в умовах реального конфлікту, має стати базовою вимогою до архітектури управління та передачі даних. Третя група ризиків - політичного характеру. Зміна керівництва або зовнішньополітичного вектору у Філіппінах поставить під сумнів довгострокову стабільність проекту. Єдиний інструмент захисту тут закріплення співпраці на рівні міжурядових угод із включенням її до формальних програм оборонної модернізації та бюджету.

Стратегічне значення в межах Indo-Pacific "lattice"

Інтеграція українських дронових технологій у філіппінську оборонну екосистему становить якісно новий крок у формуванні багаторівневої архітектури безпеки в Індо-Тихоокеанському регіоні. Йдеться про так звану "security lattice" - адаптивну сітчасту модель стримування, у межах якої ключові партнери США, Японія, Південна Корея, Австралія - не створюють формальних альянсів, а делегують спеціалізовані функції окремим гравцям. Україна, маючи практичний досвід ведення асиметричної війни й ефективні розробки в секторі БПЛА, органічно вбудовується в цю модель як технологічний провайдер. Така участь не потребує фізичної присутності військ або баз, але дозволяє знизити операційне навантаження на основні держави регіону.

В умовах глобального фрагментованого конфлікту держави відмовляються від доктрини масовості на користь точкових технологічних альянсів, які можна швидко активувати й масштабувати. Українсько-філіппінський проект у сфері БПЛА — одна з перших практичних реалізацій стратегії "smart partnering", що орієнтована на підсилення потенціалу країн по периметру регіонів високого ризику.

З погляду експортного потенціалу, регіон ASEAN є логічним наступним етапом масштабування. В'єтнам, Таїланд і Малайзія вже декларують наміри щодо посилення оборонної присутності в морських зонах. Індонезія має виробничу інфраструктуру, але потребує зовнішніх компетенцій. Сінгапур, попри малий розмір, може відігравати роль інноваційного хаба. Рекомендована стратегія — створення ASEAN Drone Export Corridor з виробничим та сервісним ядром на Філіппінах, а також регіональними вузлами в Ханої та Джакарті.

Таким чином, українсько-філіппінське співробітництво закладає основу для нової моделі оборонного партнерства у межах Індо-Тихоокеанської "мережі адаптивної сили", в якій ключову роль відіграє не масштаб, а здатність швидко генерувати та передавати технології з тактичним впливом.