Розворот на 180: Що змусило Трампа змінити стратегію участі США у війні в Україні?

14 липня 2025 року Дональд Трамп здійснив, можливо, найрадикальніший розворот у своїй зовнішній політиці за обидві каденції. Президент, який ще в лютому натякав на можливу поїздку до Кремля, раптом виступив з жорстким ультиматумом до Володимира Путіна. Спочатку Москва отримала 50 днів (до 3 вересня 2025), щоб укласти мирну угоду з Україною. Інакше — 100% мита, вторинні санкції, масштабна ізоляція. Але ця зміна курсу — не результат внутрішнього прозріння Трампа. Це — примус до зміни тактики під тиском дипломатії, Конгресу, союзників по НАТО і... самого Путіна. Після того, як президент США вчергове переконався, що Росія не договороздатна - термін було зменшено до 10-12 днів, тобто новий дедлайн сплине до 10 серпня 2025.

Переговорник, що втомився

Трамп прийшов до влади з наміром завершити війну в Україні швидко і без зайвих зобов’язань для США. Переговори, тиск на Київ, примирення з Кремлем — це була його початкова формула. Вона могла працювати, якби Росія погодилася грати за правилами. Але Путін пішов на ескалацію — обстріли, наступальні операції. У відповідь — стратегічна пауза Вашингтона, гальмування постачання зброї, ізоляція України у дипломатичному вакуумі.

Але до літа ситуація змінилася. По-перше, американські «яструби» в Конгресі стали наполегливими: поразка України — це політичне самогубство для Республіканської партії. По-друге, європейці, зокрема Німеччина та Нідерланди, запропонували Трампу просту угоду: США продають зброю — Європа платить. По-третє, у Кремлі спробували підняти ставки, натякаючи на нову мобілізацію і погрожуючи Трампу «затягуванням війни». У відповідь Трамп перейшов у наступ.

50-денний термін, озвучений під час зустрічі з генсеком НАТО Марком Рютте, — це не просто політичний дедлайн. Це механізм тиску одразу на кількох напрямках. По-перше, на Путіна: або ти йдеш на переговори, або втрачаєш залишки економічного суверенітету. По-друге, на союзників: якщо хочете мого залучення, викладіть гроші. По-третє, на Київ: готуйтесь до складних перемовин, але отримаєте зброю, щоб мати силу на відповідних переговорах.

При цьому структура ультиматуму є нетиповою для Трампа — вона інституційна. Передбачено нові санкції, зокрема вторинні, що можуть вдарити по Індії, Китаю, Туреччині, Бразилії. Це вже не звичне Трампове «ми все зробимо самі», а складна багаторівнева модель тиску, узгоджена з ЄС і НАТО. І це означає, що частину важелів впливу Трамп добровільно передав союзникам. Для нього — це компроміс, для України — вікно можливостей.

Озброєння за новими правилами

Суттєвий момент — новий формат озброєння. 17 батарей Patriot, передача далекобійних ракет, нові проєкти спільного виробництва ППО на українській території — все це створює іншу конфігурацію війни. До цього додається модель, у якій США продають зброю європейцям, а ті передають її Україні. Це дозволяє Трампу зберегти риторику невтручання, водночас нарощуючи воєнну допомогу Києву. Звичний трампівський цинізм: менше грошей — більше важелів.

Паралельно Трамп просунув угоду з НАТО, яка передбачає витрати на оборону на рівні 5% ВВП та закупівлю американської зброї — саме тієї, яка потрібна Україні. Це створює нову економічну екосистему, в якій війна в Україні стає частиною внутрішньої військово-промислової стратегії США.

Чому саме зараз?

Є дві головні причини. Перша — європейці вмовили Трампа переглянути підхід. Саміт у Гаазі, де НАТО погодило 5% внески, став точкою неповернення. Якщо союзники платять — Трамп не може зберігати нейтралітет. Друга причина — провал попередньої концепції. Росія не згорнула агресію. Путін не демонструє готовність до компромісу. Навпаки, він грає у довгу гру, тестуючи межі американської терпимості.

Згода Трампа на системне переозброєння України, навіть опосередковано, — це визнання: зупинити Путіна можна лише силою. І якщо не військовою, то економічною. Водночас Трамп прагне зберегти простір для переговорів. Саме тому ключовою датою спочатку було обрано 3 вересня — символічна дата, на яку Китай готує великий саміт присвячений 80 річниці перемоги у Другій світовій війні. Якщо Путін не здасть позицій — удар буде миттєвим. Але пізніше Трамп вирішив прискорити процес та вирішити все ще до вищезазначеного саміту.

Дві гри на одному полі

Насправді США ведуть одразу дві великі гри. Перша — це гра проти Росії. Вона полягає у поступовому видавлюванні Москви з глобального енергетичного ринку, зокрема через угоду з ЄС про закупівлю американських енергоносіїв. Друга — це гра проти Китаю. Саме Пекін зараз є головним споживачем і кредитором Кремля. І саме в переговорах із КНР буде вирішуватись, чи ізолювати Росію остаточно, чи дозволити їй зберегти частину економічних коридорів.

Трамп не хоче одночасно воювати й з Путіним, і з Сі. Але він готовий використати війну в Україні як елемент тиску на обох. Це пояснює і його різку зміну риторики, і непослідовність дій. Нинішній момент — це шанс, який не можна втратити. Бо вперше за пів року Україна отримала не лише зброю, а й структуру політичної підтримки, закріплену у форматах НАТО, ЄС і двосторонніх угодах із США.

Трамп грає гру, в якій перемога — це домовленість на своїх умовах. Путін — гру, в якій перемога — це затягування війни до моменту розвалу західної єдності. Україна — гру на виживання. І коли ми витримаємо ще 12 днів, ціна будь-яких домовленостей суттєво зміниться.

Тиск працює. Але лише тоді, коли він супроводжується силою. І вперше за довгий час — вона знову на нашому боці.