Незалежність БЕБ під питанням: чи кандидат із НАБУ — справжній резерв, чи запасний план Офісу Президента?

Український бюджет тріщить по швах: вже зараз уряд змушений витрачати резерви, закладені на кінець року, аби профінансувати найнеобхідніше — зарплати військовим, закупівлю зброї, утримання критичної інфраструктури. Сотні мільярдів гривень бракує, і ці "дірки" доведеться латати в авральному режимі. Проте парадокс: держава продовжує втрачати десятки мільярдів на схемах, які могли би бути зупинені — якби це комусь справді було потрібно.

За оцінками експертів, лише нелегальний тютюновий ринок коштує державі понад 24 мільярди гривень щороку. А ще — нелегальний гральний бізнес, тіньова логістика, псевдо-ФОП-ланцюги, зловживання при експорті агропродукції. Все це — потенційні джерела надходжень, які зараз оминають бюджет. Тому питання, хто очолить Бюро економічної безпеки, — це не про бюрократію. Це — про те, чи буде хтось справді викорінювати схеми, чи просто зберігати статус-кво.

На цьому тлі Бюро економічної безпеки — ключова інституція, яка мала б стати ударною силою у боротьбі з тіньовою економікою. Але чи буде вона такою — залежить від того, хто її очолить.

Ще до офіційного старту конкурсу було очевидно: коло поданих кандидатів на кабмін (максимум 2) звузиться до представників що є чинними працівниками НАБУ. Про це неофіційно говорили і всередині самої антикорупційної спільноти, і серед західних партнерів. Представники антикорупційних організацій, які формально надають методичну підтримку комісії, неформально “підказують”, кого обирати. І найбільше таких підказок — в бік Олександра Скомарова.

Саме він активно фігурує в публічному полі як “збалансований” кандидат. Його просування в комунікації відчутне — особливо на фоні наполегливих, але поки не підтверджених звинувачень у зв’язках з РФ. Замість того, щоб ці зв’язки розслідувати, їх використовують як інструмент публічної видимості: мовляв, раз звинувачують — значить бояться, значить сильний.

Але саме на фоні цієї інформаційної кампанії майже непомітно проходить інший кандидат, який ідеально вписується у формат “тихого плану Б”. Це — Олександр Цивінський. Той, про кого не говорять — бо, схоже, не хочуть, щоби ми дивилися в його бік.

Олександр Цивінський — кандидат без гучного піару, без мітингів, без коментарів. Усі публічні матеріали про нього — скупі. Але чим менше про кандидата говорять публічно, тим більше варто звертати увагу на його професійний і біографічний бекграунд. У випадку з Цивінським є деталі, які давно обговорюють у професійних колах, але які досі не стали частиною публічного обговорення.

Вербування, вплив МВС і справа “рюкзаків Авакова”

Один із найтривожніших епізодів у кар’єрі Олександра Цивінського стосується подій 2017 року — і не формальних, а кулуарних. За задокументованою інформацією, яка циркулює серед правоохоронців і учасників конкурсного процесу, саме у 2017 році Цивінський був завербований Департаментом внутрішньої безпеки Національної поліції за прямим дорученням тодішнього міністра МВС Арсена Авакова.

Завербовував Цивінського тодішній заступник голови ДВБ Нацполіції Андрій Рубель — наразі начальник ДСР Насполіції (Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України), що, згідно з тими ж джерелами, тісно пов’язаний з впливовими посадовцями в Офісі Президента. Відтоді Цивінський, за наведеними свідченнями, виконував оперативні завдання, отримуючи від ДВБ вказівки на збір та передачу інформації щодо розслідувань НАБУ, де він працював на керівній позиції.

Кульмінацією цієї історії стала спецоперація 31 жовтня 2017 року, коли детективи НАБУ затримували Олександра Авакова — сина тодішнього міністра у справі так званих “рюкзаків”. В день обшуку Цивінський, за наявними матеріалами, наказав своєму підлеглому детективу допустити на об'єкт Андрія Рубеля — людину, яка не мала жодного процесуального статусу у справі. Фактично, представнику Нацполіції було дозволено неформально консультувати фігуранта під час обшуку, що прямо суперечить вимогам КПК.

Справа “рюкзаків” — один із найбільш гучних, але водночас і символічно злитих кейсів в історії антикорупційних органів.

Важливо, що фігура Андрія Рубеля — того самого, хто, за свідченнями, займався вербуванням Цивінського — фігурує і в подальших політичних сюжетах. Саме він отримав призначення на керівну посаду в поліції Харківської області вже після 2019 року. І саме він, за інформацією джерел, неформально узгоджував участь Цивінського у конкурсі на директора НАБУ, спираючись на підтримку з боку одного з найвпливовіших людей Банкової — Олега Татарова.

Тож коли сьогодні в медіа просувається теза про «непублічного, але надійного» кандидата — варто запитати, для кого надійного?

Сумнівний зв'язок з Банковою та рф, спільність інтересів

У той же час в медійному полі відбуваються дещо дивні речі, які змушують дивитися уважніше. Так, тиждень тому один із телеграм-каналів, відомий своєю лояльністю до Банкової, опублікував доволі компліментарний допис на підтримку Цивінського. https://t.me/c/1515826422/3944

Менш ніж за кілька годин його було видалено без пояснень. І хоча хтось може списати це на хаос чи неузгодженість, у тих, хто стежить за подібними сигналами, інтуїція спрацювала: щось не чисто.

Однак, ймовірно через той же хаос, наразі не всі компліментарні дописи на цьому каналі були видалені. Залишився ще й такий пост: https://t.me/c/1515826422/1558

Аналогічно, майже миттєво був видалений пост щодо Олександра Цивінського ще з одного наближеного до Банкової телеграм-каналу, який, ймовірно помилково, був опублікований.

Через свої джерела ми перевірили, чи відповідає ця інформації дійсності і встановили, що дійсно, саме Олександр Цивінський очолював групу детективів, яка затримала колишнього народного депутата України та голову парламенського комітету з питань оборони, чинного голову Національної асоціації підприємств оборонної промисловості України Сергія Пашинського за нібито причетність до привласнення нафтопродуктів младоолігарха часів Януковича Сергія Курченка.

За клопотанням детективів Пашинському було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту з альтернативою внесення застави у 272,5 млн. грн. Це один з найбільших розмірів застави, який обирався за весь час роботи НАБУ. Однак викликає здивування, що він був визначений за доволі сумнівними обвинуваченнями 10-річної давнини та в унісон з інтересами прокремлівських втікачів.

Ця застава була сплачена підприємствами-членами Національної асоціації підприємств оборонної промисловості. Тим самим на вказану суму зменшено обігові кошти підприємств-виробників озброєння, які б могли бути витрачені саме на виготовлення зброї.

Наші джерела також підтверджують інформацію про те, що батько Олександра Цивінського - Цивінський Ігор Григорович, уродженець Перемишлянського району Львівської області, дійсно у 1984 році закінчив Львівське військово-політичне училище, після чого тривалий час служив та проживав у Мурманську, де отримав громадянство та відповідний паспорт громадянина російської федерації серії 4705/994107. Відомо, що наразі Цивінський І.Г. отримує в рф пенсію як військовий пенсіонер.

Чиї інтереси відстоює Олександр Цивінський такими розслідуваннями і чи дійсно вони співпадають з інтересами України питання залишається відкритим.

Ще одне розслідування, завдяки якому Олександр Цивінський став відомим у публічному просторі - це розслідування щодо злочинної організації у київській владі.

Повністю підтримуємо необхідність викорінення такого ганебного явища, однак слід звернути увагу на те, чи саме це було пріоритетом у роботі Цивінського.

Синхронно з такими розслідуваннями на Голову КМВА Банковою був призначений Тимур Ткаченко, однією з цілей діяльності якого була атака на мера столиці Кличка, боротьба з яким вже тривалий час ведеться Офісом Президента. Відомо, що Тимур Ткаченко та керівник НАБУ Семен Кривонос є родичами.

Цей факт підтверджується через декларації обох посадовців. Тимур Ткаченко, призначений на посаду указом Президента, перебуває в щоденному контакті з Офісом Президента, а Кривонос — очолює головну антикорупційну інституцію країни. Такий перехресний родинно-інституційний зв’язок, формально законний, однак у стратегічних розслідуваннях може створювати ризики узгоджених рішень або політичного впливу.

У цьому контексті варто звернути увагу, що саме в цей період Олександр Цивінський активізував розслідування щодо корупційних схем у Києві, зокрема тих, що роками лишалися поза увагою правоохоронців. Відмивання коштів через фіктивні МАФи, «туалетні» землевідводи, будівельні схеми — все це, за матеріалами слідства, функціонувало ще з часів Черновецького. Однак тривалий час ці історії залишались у тіні.

І тут постає логічне запитання: чому саме зараз НАБУ раптом “помітило” схеми, які були відомі щонайменше десять років? Що змінилося — фактура, пріоритети, чи політична доцільність?

Коли активізація справ відбувається одночасно з кадровими призначеннями, конфліктом між Банковою та мерією та прискоренням конкурсного процесу на керівні посади — варто поставити просте, але важливе запитання: чи не синхронізовано всі ці процеси між собою — і з якою метою?

Ці епізоди, як і мовчазна обережність довкола його кандидатури, лише підсилюють відчуття: за Цивінським може стояти не зовсім та сила, якою його хочуть подати. Чи не є він насправді «парашутом» Офісу Президента, який має спрацювати в разі, якщо основна ставка не зіграє? (а ми вже бачимо, що кандидати офісу програють цю гру). Чи можемо ми розраховувати на незалежні та політично незаангажовані розслідування у той час, коли незабаром має відбутись сезон політичних перегонів.

Такий сценарій, як мінімум, заслуговує на увагу — й уточнення. І саме для цього й існує інститут громадського контролю за конкурсами на керівні посади.

Іронія цієї історії в тому, що якщо Цивінський справді — "план Б", то зовсім не для конкурсної комісії. І в якийсь момент може виявитися, що їхній "тихий запас" — це чийсь чужий козир у рукаві.

То ж на які розслідування БЕБ під його керівництвом ми можемо очікувати, стає вже зрозумілим.

Чи буде це приємним відкриттям — покаже час. А ми спостерігаємо.