Чи вигідний КНР конфлікт між Індією та Пакистаном?
У зв’язку з тим, що хронічний конфлікт між Індією та Пакистаном знову набув форми відкритого збройного протистояння у травні 2025 року, у ЗМІ, наприклад, BBC можна було зустріти інформацію про те, що нібито КНР отримала вигоду від зіткнення Делі та Ісламабаду. Наприклад, наводиться такий аргумент, що війна між сусідами дозволила КНР випробувати та прорекламувати світу китайські винищувачі J-10, ракети «повітря-повітря» PL-15 та комплекси ППО HQ 9, які Китай постачає Ісламабаду, а також зібрати більше інформації про індійське озброєння. Експерти підкріплюють таке твердження наступним чином: по-перше, у реальних повітряних боях між пакистанськими та індійськими ВПС відбувся успішний дебют китайських винищувачів проти французьких винищувачів, по-друге, акції китайської компанії Avic Chengdu Aircraft зросли на 40%, по-третє, китайці мали можливість оцінити ефективність як своєї зброї, так й індійської.
Таким чином ЗМІ та експертне середовище намагаються показати, що КНР вигідні конфлікти між Індією та Пакистаном, тому що це спричинить більший попит на китайську зброю, відповідне зростання китайського ВПК, а також надасть Пекіну цінні розвіддані. Хоча ці судження є логічними, але вони не відображають повної картини, вириваючи вигоди для китайської промисловості та збройних сил із контексту національних інтересів КНР.
Якою є повна картина і чому Пакистан важливий для КНР?
Насправді питання є більш комплексним і в першу чергу пояснюється економічними та безпековими інтересами КНР. Пакистан може стати життєво важливою транспортною артерією для Китаю. Логістичний коридор через Пакистан є елементом вирішення так званої безпекової "Малаккської дилеми": він дозволить Китаю завдяки диверсифікації торгівельних шляхів уникати проходження суден через вузьку Малаккську протоку, на яку припадає 30% світової морської торгівлі, але використання якої може бути обмежене через військові конфлікти або дипломатичну кризу. Зокрема, у випадку загострення відносин з Пекіном такі обмеження можуть запровадити США та їхні партнери.
Також транзит через Пакистан скорочує час та витрати на доставку товарів і може відкрити можливості для значно вигіднішого та безпечнішого імпорту енергоносіїв з Близького Сходу завдяки системі трубопроводів. А саме з країн Близького Сходу КНР отримує майже 50% імпортованого газу та нафти, і саме через Малаккську протоку проходить приблизно 80% імпортованих Китаєм енергоносіїв.
Тому після візиту Сі Цзіньпіна до Пакистану у 2015 році КНР та Пакистан спільно реалізують проєкт Китайсько-пакистанського економічного коридору (КПЕК), який по суті з’єднує Сіньцзян-Уйгурський автономний район з Індійським океаном і є флагманським проєктом у рамках китайської ініціативи "Один пояс – один шлях".
Масштаби та перспективи КПЕК для КНР можна оцінити наступним чином:
- Він обходить Малаккську протоку і зменшує довжину маршруту транспортування товарів з 12000 км до приблизно 2500 км. Тобто Китай, отримавши вихід до Індійського океану через сушу, зможе швидше та без зайвих ризиків імпортувати енергоносії з Близького Сходу та експортувати свої товари на Близький Схід, Європу та Африку.
- Якщо буде побудовано нафтопровід, що з’єднує портове місто Гвадар на півдні Пакистану та Кашгар у Сіньцзян-Уйгурському регіоні, то за різними оцінками від 20% до 50% нафти зможуть транспортуватися через нього з Близького Сходу до КНР в обхід Малаккської протоки. Нагадаємо, що зараз через цю проктоку проходить 80% від загального китайського імпорту енергоносіїв, майже 50% з яких припадають на країни Близького Сходу.
- Вартість проєкту становить за різними оцінками становить від 60 до 70 мільярди доларів, що робить його один з найдорожчих проєктів у рамках ініціативи «Один пояс – один шлях».
- Інфраструктурні проєкти охоплюють будівництво та ремонт 3000-кілометрової мережі автомобільних доріг, залізниць та трубопроводів, розвиток порту та аеропорту Гвадар.
- Проєкт також передбачає інвестиції та допомогу у побудові 9 СЕЗ та розвитку енергетичного сектору Пакистану, щоб забезпечити виробництво 16400 МВт електроенергії (це приблизно еквівалентно нинішнім потужностям країни). Такі проєкти уже створили великі замовлення для китайських енергетичних та будівельних компаній, а також готують базу для майбутнього вивозу підприємств та капіталу з КНР у Пакистан.
Чому саме стабільний Пакистан важливий для КНР?
Але в реальності КНР поки що або скасувала, або тимчасово відклала частину проєктів КПЕК, пов’язаних зі збільшенням транзитного потенціалу Пакистану як «моста до Індійського океану» та будівництвом об’єктів у нестабільному південному регіоні Белуджистан, де і розташоване місто Гвадар. Наприклад, проєкт трубопроводу Гвадар-Кашгар вважається негласно скасованим або на деякий час відкладеним, адже він досі не був розпочатий. Це пов’язано з двома аспектами:
- Перший – це інженерно-технічний аспект: стихійні лиха, складний гірський рельєф, перепади висот і температур, які в результаті потребують встановлення більшої кількості насосних станцій та іншого обладнання, що у сумі робить трубопровід дорогим у будівництві та обслуговуванні. Лише його будівництво коштувало б 10-12 млрд доларів, тим часом як у КНР є дешевші джерела нафти, наприклад, Росія чи Казахстан.
- Другий аспект – це питання безпеки. На території Белуджистану, регіону з низькими соціально-економічними показниками, діють сепаратисти із BLA (Армія визволення Белуджистану) та ісламісти-терористи з Техрік-е Талібан Пакистан (пакистанський філіал Талібану), що регулярно вчиняють збройні напади на китайських інженерів, будівельні майданчики, конвої, а також скоюють терористичні акти, звинувачуючи КНР та Пакистан у корупції, грабуванні природних багатств та шкоді екології. Через це будь-які проєкти та об’єкти інфраструктури потребують значних додаткових витрат на охорону.
Після того як у Гвадарі китайці отримали у власність порт, працювали над його заглибленням, побудували лікарню, технічний інститут, опріснювальну станцію, швидкісну дорогу, СЕЗ та найбільший у Пакистані аеропорт, конфлікт з місцевими та сепаратистами не згас: відбувалися напади на китайське консульство, інститути Конфуція, аеропорт у міста Карачі, готелі та будівельні майданчики, де перебували китайські робітники. Через це більшість автомобільних доріг «західного напрямку», тобто ті які простягаються вздовж західного кордону Пакистану і з’єднують порт Гвадар з північчю країни, не закінчені, проєкт електростанції у цьому місті не розпочатий, порт Гвадар досі не був заглиблений для розвантаження великих танкерів з нафтою та газом.
З іншого боку було завершено проєкти на суму понад 30 млрд доларів, 25 млрд з яких є прямими інвестиціями КНР. Тобто майже половину суми із запланованого бюджету уже було витрачено. Було побудовано 15 електростанцій cумарною потужністю більше, ніж 10000 МВт, на південному сході країни було збудовано сучасну автомагістраль між Карачі та Пешаваром довжиною майже 400 км, на півночі розширено та модернізовано високогірне Каракорумське шосе, яке є життєво важливим сполученням між КНР та Пакистаном, хоча навіть Белуджистані було побудовано дорогу протяжністю 100 км. Важливою деталлю є те, що більшість електростанцій, доріг, залізниць було побудовано за межами Белуджистану, і зараз за його межами будується 4 СЕЗ. Таким чином можна спостерігати кореляцію між несприятливою безпековою ситуацією у певних регіонах Пакистану та обережністю КНР у реалізації проєктів у цих регіонах.
Якщо повертатися до питання впливу індійсько-пакистанського конфлікту на китайські інтереси у Південній Азії, то варто зіставити географію цього конфлікту та географію КПЕК. Слабким місцем КПЕК є його залежність від стану Каракорумського шосе, єдиного великого транспортного сполучення між КНР та Пакистаном, яке проходить через Гімалаї. Ускладнює ситуацію те, що шосе пролягає через спірні території Кашміру, а в деяких місцях відстань до індійського кордону у Джамму та Кашмірі становить менше, ніж 50 км.
Таким чином ця єдина логістична артерія хронічно знаходиться під загрозою бути заблокованою. Навіть якщо у разі конфлікту Індія не зможе безпосередньо тримати під контролем дане шосе, то як мінімум вона матиме змогу завдавати по ній безпілотні, авіаційні та ракетно-артилерійські удари. Тобто блокування цього шосе та будь-яких інших сполучень, які може побудувати КНР, наприклад, залізниці чи трубопроводу може поставити хрест на КПЕК.
Окрім цього, війна з Індією означатиме посилення активності сепаратистів та терористів у Пакистані, особливо у Белуджистані, де розташований порт та аеропорт Гвадар. У квітні та травні 2025 року під час загострення відносин між Ісламабадом та Делі відбулося посилення активності BLA: угрупування захопило поїзд, підірвало залізну дорогу, захопило місто Мангочар, знищило один з конвоїв, що складався з десятка автомобілів, заблокувало дорогу з Кветти до Карачі та шосе N-25, що є життєво важливими для КПЕК і забезпечують 60% торгівельного потоку на півдні Пакистану. Після припинення вогню з Пакистаном в індійських ЗМІ активно почали поширювати інформацію про те, що нібито один з лідерів руху белуджі за незалежність Мір Яр Балоч висловив підтримку Індії у Твіттері, заявивши, що 60 мільйонів белуджів підтримують Моді та Індію, а також проголосив незалежність Белуджистану. Це демонструє зацікавленість Індії у посиленні сепаратистських рухів та зменшенні перспективності КПЕК.
Як Китай відреагував на загострення конфлікту між Пакистаном та Індією і що Пекін з цього отримав?
Доволі цікавою є реакція КНР на травневе загострення. МЗС КНР назвало військову операцію Індії "Сіндур" прикрою подією, закликало обидві сторони до стриманості та утримання від подальшої ескалації. Така позиція дещо відрізняється від реакцій інших провідних держав, які не наголошували на негативному характері індійської операції, але так само закликали сторони не розвивати конфлікт. Також на початку травня відбулося декілька телефонних розмов між міністрами закордонних справ КНР та Пакистану, де китайська сторона підтвердила, що підтримує Пакистан, та закликала до припинення вогню та стриманості. Через тиждень після припинення вогню з 19 по 21 травня відбувся візит міністра закордонних справ та за сумісництвом віцепрем'єр до Пекіну, де сторони на фоні недавньої кризи між Ісламабадом та Делі обговорили КПЕК та шляхи розв’язання наявних проблем проєкту. Можна припустити, що обговорювався у першу чергу безпековий вимір викликів, особливо тих, що пов’язані з індійсько-пакистанськими відносинами та сепаратизмом белуджів.
І це припущення не є голослівним, адже уже 21 травня міністр закордонних справ Китаю Ван І, віцепрем'єр і міністр закордонних справ Пакистану Мохаммад Ісхак Дар та виконувач обов'язків міністра закордонних справ Афганістану Амір Хан Муттакі провели неофіційну зустріч. За словами Ван І, результатом зустрічі стало поновлення готовності як Пакистану, так і Афганістану відновити дипломатичні відносини після погіршення відносин між країнами в останні роки через діяльність Талібану на території Пакистану. Окрім цього, МЗС КНР заявило, що до КПЕК тепер приєднається Афганістан і три сторони поглиблять співпрацю у рамках ініціативи «Один пояс – один шлях». Для Пакистану та Китаю конфлікт з Індією дав стратегічну ясність щодо необхідності тісної співпраці з Афганістаном, тобто став каталізатором пошуків альтернативних напрямків розвитку КПЕК. Можна чітко прослідкувати як КНР прагне диверсифікувати транспортні коридори, щоб зменшити залежність від Каракорумського шосе, а також знизити негативний вплив на проєкт з боку Талібану в Пакистані.
Все ж таки чи вигідний КНР конфлікт між Індією та Пакистаном?
- З одного боку короткостроковий збройний конфлікт між Індією та Пакистаном, а саме події травня 2025 року є вигідним для КНР, адже вони дозволили покращити позиції Китаю на ринку озброєнь, зокрема, у сфері авіації, комплексів ППО та ракет «повітря-повітря», а також отримати дані щодо ефективності власних та індійських озброєнь.
- Також він є вигідним через те, що КНР використала травнений конфлікт для того, щоб закласти фундамент для диверсифікації сухопутних логістичних маршрутів до Індійського океану, позбавляючись вразливості Каракорумського шосе. Зокрема, КНР скористалася ситуацією, щоб покращити відносини між Афганістаном та Пакистаном, які мали проблемні відносини, приєднавши Афганістан до проєкту КПЕК та розширивши ініціативу «Один пояс – один шлях».
- З іншого боку потенційний довготривалий збройний конфлікт Індії та Пакистану є не вигідними для КНР. Він сприятиме розгортанню бойових дій на півночі Пакистану, де пролягає життєво важливе Каракорумське шосе, а також посилить сепаратизм у Белуджистані, де розташований порт Гвадар.
- Подібним чином несприятливе безпекове середовище внаслідок довготривалого конфлікту у Пакистані означатиме для КНР та Пакистану таке:
- Відсутність перспектив перетворення Пакистану на елемент вирішення «Малаккської дилеми», тобто на короткий торгівельний шлях для збуту китайських товарів на ринки Європи, Африки та Близького Сходу та імпорту близькосхідних енергоносіїв.
- Втрату майбутніх замовлень для енергетичних та будівельних компаній Китаю, що оцінюються приблизно у 30 млрд доларів.
- Скорочення масштабів або скасування планів перенесення підприємств та вивозу капіталу у Пакистан, зокрема у підготовані для цього СЕЗ.
- Анулювання частини прогресу у рамках КПЕК, які КНР та Пакистан зробили, витративши вже сумарно приблизно 30 млрд доларів. Послаблення Пакистану як партнера КНР у Південній Азії, зокрема, як противаги Індії через ведення бойових дій, протистоянню сепаратизму, що не дозволить витрачати такі ресурси на розвиток енергетики та промисловості.
У зв’язку з цими загрозами КНР проводила політику щодо стримування сторін конфлікту від ескалації та підтримання стабільності у регіоні. Це дещо нагадує позицію КНР щодо відносин Саудівської Аравії та Ірану, коли у 2023 за посередництва Пекіну вдалося досягнути угоди про нормалізацію відносин. Хоча це різні за масштабами та результатами зусилля КНР щодо підтримання миру та стабільності, але їх поєднує те, що за цими зусиллями стоять економічні та безпекові інтереси Китаю. Зокрема, зацікавленість у безперебійному функціонуванні торгівельних потоків, скороченні фінансових та часових витрат на транспортування товарів, доступу до енергоносіїв Близького Сходу в обхід Малаккської протоки.
Чому реакція КНР на травневий конфлікт є важливою?
Майбутній розвиток відносин між КНР, Афганістаном та Пакистаном, може значно підсилити позиції КНР у Південній Азії та відповідно послабити вплив Індії, що спричинить перебалансування сил Пекіну та Делі у регіоні. Також такі процеси можуть дати КНР додаткові можливості для розв’язання "Маллакської дилеми", що посилить Китай на глобальному рівні.