Вадим Столар: Десятий етап “Відновись” — не фінальна межа, а свідчення того, наскільки потрібний цей проєкт

Понад 2 000 родин, що постраждали від війни, отримали змогу поліпшити свій психоемоційний стан завдяки проєкту “Відновись” від Фонду Вадима Столара. Вже три роки реалізується ця ініціатива, і просто зараз добіг кінця ювілейний 10-й етап.

Кореспондент "Українських Новин" поспілкувався з кураторкою “Відновись”, волонтеркою Наталією Приходько, яка розповіла про особливості його реалізації, та меценатом Вадимом Столаром, який поділився ексклюзивною інформацією щодо майбутнього цього проєкту.

Наталія Приходько

Як з'явилася ідея створення такого проєкту? І в чому філософія саме назви “Відновись”?

З початку повномасштабної війни наш Фонд активно підтримує як військових, так і цивільних українців. Для військових це закриття конкретних потреб за їхніми запитами – дрони, РЕБи, автомобілі, спорядження, екіпірування.

Щодо цивільних, то ми ухвалили рішення сфокусуватися насамперед на підтримці сімей, які втратили батька-військового, а також сімей, що залишились без житла. Адже жінки, що втратили чоловіків, мають впоратися з тяжким горем і самі виховувати дітей. А люди, які багато років будували свої будинки чи збирали гроші на квартири, втрачають разом із ними частину свого життя.

Щодо назви – не можу сказати, що ми довго думали. Ми хотіли дати жінкам та їхнім родинам змогу перевести подих та йти далі. У голові крутилися слова: "відновлення", "оновлення", "друге дихання". Так з'явилася назва "Відновись" – як заклик до того, що ти маєш змогу відновитися у цей період разом з нами, з командою Фонду, і йти далі. Ця назва народилася немовби сама собою.

З якими складнощами довелося стикнутися під час опрацювання ідеї проєкту, планування першого, пілотного етапу?

Найскладнішим для нас було усвідомлення того, що люди, які беруть участь у цьому проєкті, переживають страшне горе. Вони не просто живуть за умов війни – вони втратили дуже важливе. Хтось втратив чоловіка, батька своїх дітей, а хтось житло, на яке збирав чи яке зводив усе життя.

Важко було знайти правильні слова та ключик до цих родин, щоб дати їм стимул жити далі. Ми, як команда, дуже боялися, що нам це не вдасться. Але водночас ми були дуже відкриті. Знаєте, коли робиш щось щиро – воно завжди виходить добре.

Кожен член нашої команди, кожен волонтер працював на своєму фронті: хтось займався логістикою, хтось збирав подарунки, хтось – фахівців для роботи з людьми, хтось шукав готель. Кожен із нас щиро вірив, що ми робимо дуже важливу справу для цих сімей.

А ще ми всі ясно розуміли, що допомагаємо не просто конкретним людям, а всій Україні. Бо кожна наша родина – це маленький камінчик у великій побудові української нації.

Чи все після першого етапу пішло вже прокладеним шляхом? Чи виникали несподівані виклики під час планування наступних?

Хочу відразу сказати, що проєкт "Відновись" – це не той випадок, де після першого досвіду все може піти як по маслу. Адже кожен його етап – це насправді окремий проєкт. Чому? Тому що наші учасники та учасниці – дуже і дуже різні.

Вони приходять із різними життєвими викликами, з різним болем, з різними запитами, і щоразу для нас це як уперше. Тому не можна сказати, що, проводячи вже 10-й етап проєкту, ми не хвилювалися чи знали, як усе буде. Ні, звісно. Наші учасники щоразу ставлять перед нами нові виклики.

І повірте, підходи та програма на кожному етапі "Відновись" коригуються та встановлюються вже після його початку. Звичайно, є певні рамки: готель, умови, трансфер, команда, що їде на локацію. Але конкретний запит від учасниць виникає та розкривається вже під час реалізації проєкту.

Чи можете Ви виділити якийсь з етапів "Відновись", який на Ваш погляд був ключовим?

Мабуть, найбільше запам'ятався перший, бо для нас усе було новим. Це був перший раз, і ми самі не до кінця розуміли, як правильно працювати з цими людьми, як вони реагуватимуть, як проявлятимуть свій біль. Тому він був, мабуть, найстресовішим і напруженішим.

Згодом, упродовж наступних заїздів "Відновись", ми цю початкову кризу подолали, налаштувалися на роботу. І насправді ми пам'ятаємо кожен заїзд, бо кожен етап проєкту – це особливі люди, мами та діти.

Щоразу, коли ми бачили результат наприкінці заїзду – ці очі мам та дітей, які ставали більш емоційно яскравими, більш відкритими – ми розуміли, що все робимо правильно. Тому пам'ятаємо кожну сім'ю та кожні очі.

Перейдемо безпосередньо до учасників проєкту. Це, напевно, дуже емоційно тяжке спілкування – як ви справляєтеся з цим?

Емоційно тяжке спілкування буває лише в перші дні, поки люди до тебе придивляються, налаштовуються. Тому перші два дні вимагають великої майстерності, щоб правильно налагодити контакт із людьми. Наші волонтери з цим чудово справляються.

Я теж постійно на проєкті, на його етапах, постійно спілкуюся з учасниками. І коли тобі вдається налаштувати їх на довіру, коли вони відкриваються – все, ви стаєте однією родиною, і жодних бар'єрів більше нема.

Звичайно, ми працюємо над психологічною частиною: як правильно спілкуватися, не вживати слів-бар'єрів, стоп-слів. Ми вивчаємо особливості кожної категорії учасниць, бо є певні психологічні нюанси у спілкуванні з людьми, які зазнали втрат. І ми все це ретельно опрацьовуємо.

Спочатку до участі у проєкті запрошували сім'ї тих, хто втратив близьких чи житло через воєнні дії. Потім категорії учасників розширили на сім'ї, рідні яких перебувають у полоні чи зникли безвісти – чому ухвалили таке рішення?

Тому що до нас почали звертатися дуже багато саме з таких сімей. І ми зрозуміли, наскільки їм тяжко. Зрозуміли, що не можна порівнювати горе та говорити, кому важче, а кому легше. Це дуже самовіддані люди та великі патріоти нашої України. І ми дуже сильно хочемо допомогти їм впоратися з їхнім болем.

Напевно, ви наочно бачите позитивні результати цього проєкту, якщо продовжуєте його вже 10 сезонів поспіль. Які зміни ви помічаєте в учасниках – дорослих та дітях – після заїздів?

Ми, звісно, ​​бачимо позитивні результати. Ці люди стають нашою сім'єю, ми підтримуємо зв'язок із ними. Ми маємо спеціальні чати, де організовуємо спілкування, ділимося приємними спогадами. Наприклад, на Новий рік ми провели онлайн-концерт "Відновись", зробили на YouTube новорічну казку для всіх учасниць та підготували сюрпризи.

По суті, ці люди стають для нас рідними. І якщо ми взялися за цю справу, то до певної міри несемо за них відповідальність і надалі. Ми дали їм поштовх до відновлення, стимул жити далі, і ми відчуваємо, що маємо підтримувати їх.

Бо коли людина повертається із проєкту у повсякденне життя, є ризик, що цей стан зникне. Наше завдання – зберегти частинку "Відновись" у їхньому житті. Щоб вони пам'ятали: хоч би як складно не було, треба відновлювати себе та дітей, жити далі та йти вперед.

Вадим Столар

Ви особисто відвідували учасників проєкту під час різних етапів – які емоції викликали у Вас зустрічі та спілкування з ними?

Емоції завжди глибокі, такі зустрічі залишають слід у душі. Особливо мені запам'ятався випадок на одному з етапів "Відновись", коли я разом з учасниками перебував на влаштованому дітьми концерті. Відчуваю, ніби мене хтось гладить по спині. Спочатку подумав – здалося. Але потім – знову те саме. Обертаюся – а позаду сидить маленький хлопчик і дивиться на мене такими очима, що не передати.

Після концерту його мати підійшла до мене з вибаченнями, і розповіла, що я дуже схожий на загиблого батька хлопчика – тож він не міг стриматися, так хотів доторкнутися… Це вразило мене до сліз, я досі часто згадую той випадок – і мені важко стриматись.

Чи плануєте Ви продовжувати "Відновись"? Чи 10-й ювілейний етап буде останнім?

Чи ми продовжуватимемо? Безперечно. Десятий етап – не фінальна межа, а скоріше свідчення того, наскільки потрібний цей проєкт. Він довів свою ефективність. І дуже шкода, що сьогоднішня потреба у такому відновленні значно перевищує наші можливості.

Тож ми дуже вдячні партнерам і завжди раді їхнім пропозиціям щодо долучення до нашого проєкту та його масштабування. Ми відкриті до співпраці з тими, хто розділяє наші підходи та цінності, бо це дозволить робити заїзди частіше та для більшої кількості сімей. Як показує наш досвід допомоги під час війни – разом ми можемо зробити для людей значно більше!