Не НАТО єдиним. Південнокорейський сценарій як альтернатива Альянсу

На тлі останньої прес-конференції Трампа у Мар-а-Лаго в українських політичних та медійних колах піднялася серйозна дискусія з приводу того, якими будуть найкращі механізми стримування російської агресії у випадку НЕвступу України до НАТО.

Організація Північноатлантичного договору вважається найоптимальнішим вибором для гарантування безпеки України. Приєднання до Альянсу знаходить підтримку більшості громадян та політичного керівництва країни. Водночас керівництво деяких країн-членів НАТО не готове приймати політичне рішення про запрошення України. Ключова причина полягає в ризиках ескалації у відносинах між НАТО та Російською Федерацією. Незважаючи на те, що Організація Північноатлантичного договору залишається найкращим шляхом отримання колективних безпекових гарантій - існують і інші не менш ефективні моделі.

Варіант безпекової угоди між США та Південною Кореєю

По завершенні Корейської війни Сполучені Штати зберегли свої війська на Корейському півострові. У 1953 році вони уклали з Республікою Корея Договір про взаємну оборону, яким Сеул дозволив Вашингтону використовувати сухопутні, повітряні та морські сили на своїй території й поблизу неї. Також Сторони дійшли згоди, що збройний напад у Тихоокеанському регіоні на будь-яку зі Сторін – на контрольованих ними територіях або переданих під контроль іншої Сторони – вважатиметься загрозою миру й безпеці кожної. Це положення фактично уможливлювало реакцію США в разі агресії КНДР проти Південної Кореї.

Тим часом південнокорейська армія перебувала під прямим командуванням американського військового керівництва. Такий формат убезпечував збройні сили США від небажаного втягування у конфлікт, якщо ініціатива надходила б з боку Південної Кореї. В обмін на гарантії безпеки Сеул частково поступився своїм суверенітетом Сполученим Штатам. Сьогодні, коли триває режим перемир’я, командування власною армією належить Південній Кореї, проте у випадку війни контроль знову перейшов би до США.

На початку 1958 року Вашингтон розмістив у Південній Кореї ядерну зброю, що порушувало пункт 13d Договору про перемир’я й фактично скасовувало одну з його ключових умов. Повністю ядерні боєзаряди були виведені з країни лише у 1991-му.

Як підтвердила практика, договірні безпекові гарантії разом із розміщенням американського військового контингенту вберегли Південну Корею від чергового вторгнення з боку КНДР чи інших держав.

Нині близько 28 500 американських військових дислоковано на південнокорейській території. За даними Стокгольмського інституту дослідження проблем миру, оборонний бюджет Південної Кореї у 2022 році становив 46,4 мільярда доларів (2,7% ВВП). З урахуванням посилення конкуренції великих держав в Азійсько-Тихоокеанському регіоні та ядерної загрози з боку КНДР, обсяги воєнних видатків Сеула, вочевидь, і надалі зростатимуть. Попри те, що захист республіки значною мірою залежить від самої держави, альянс зі США й постійна присутність американського контингенту залишаються визначальним чинником стримування Пхеньяна. Окрім того, у Південній Кореї розгорнуто сучасні заатмосферні комплекси ПРО THAAD, здатні перехоплювати балістичні ракети.

Переваги "південнокорейської моделі":

• Офіційне закріплення союзу зі США за двосторонньою угодою;
• Пряма безпекова підтримка у вигляді американського військового контингенту;
• Значні видатки на оборону як додатковий важіль стримування можливого противника.

Недоліки "південнокорейської моделі":

• У разі воєнних дій управління південнокорейськими збройними силами переходить до США, що обмежує військово-політичну самостійність Республіки Корея.
• Напруження у відносинах між Вашингтоном і Пхеньяном створює пряму загрозу безпеці Сеула.

У 2023 році було укладено нову угоду, яка передбачає розширене стримування можливих дій КНДР і підтверджує зобов’язання США застосувати повний арсенал військових засобів, включно з ядерними, для захисту Південної Кореї. Ця домовленість стала важливим кроком у зміцненні ядерної співпраці двох країн.

Сторони також вирішили створити Консультативну групу з ядерних питань (NCG), що за функціями нагадує Групу ядерного планування НАТО: вона розширює діалог, забезпечує обмін інформацією про загрози ядерного характеру, а також займається стратегічним та ядерним плануванням. Крім того, планується активніше проводити спільні військові навчання, зокрема щодо сценаріїв застосування ядерної зброї та інтеграції південнокорейських збройних сил у стратегічні плани Вашингтона. Для посилення механізму реагування на ядерні надзвичайні ситуації створено двосторонню міжвідомчу систему «настільного моделювання». Південна Корея отримала право брати участь у процесі планування та консультацій щодо потенційного використання ядерного озброєння на Корейському півострові, але остаточне рішення все ще залишається за США. Щоб ефективніше стримувати КНДР, Вашингтон планує періодично розгортати на півострові стратегічні ядерні активи — підводні човни та бомбардувальники.

Водночас Сполучені Штати не планують знову розміщувати в Південній Кореї стратегічну ядерну зброю, а Сеул підтверджує відданість Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Попри певні внутрішні дискусії щодо повернення тактичної ядерної зброї США або ж створення власної, Південна Корея дослухається до американських ініціатив щодо поглиблення ядерного партнерства і розширених гарантій безпеки, що покликані відвернути її від амбіцій розвивати свій ядерний потенціал.

Двостороння безпекова угода подібна до укладеної між США та Південною Кореєю стала б ефективним важелем стримування повторної російської агресії, адже навіть рідко перебуваючий у здоровому глузді кремлівський диктатор не наважиться на такий рівень ескалації з США.