Google в допомогу… шахраям

Чи на вас коли-небудь тиснули ЗМІ? Політики, чиновники та великі бізнесмени напевно скажуть "так". Компромат, розслідування та "зливи" (межу провести дуже важко) – звичайний елемент їхнього існування. Проте усе це випадки, коли ЗМІ певним чином відступають від своєї головної мети – інформувати та роз'яснювати. Пише журналіст та медіаексперт Сергій Лямець спеціально для Українських Новин. 

Але існує особливий тип ЗМІ. Вони взяли тиск за бізнес-модель. Ці ЗМІ називаються "скамерами" (від scam – "шахрайство"), хоча серед журналістів зазвичай зустрічається інша назва – "г@вносайти". Ці видання з'явилися водночас з поширенням інтернету. Успіх "скамерів" також пов'язаний з механізмом функціонування всесвітньої мережі.

Будь-який чиновник – це публічна людина. Політик – тим більше. Неважливо, скільки він має кумів у Офісі президента чи захисників у посольстві США, його перебування на посаді залежить від репутації. У наші часи репутація – це інтернет. Відкриваєш Google, вбиваєш прізвище людини – і отримуєш певні дані. Першими серед результатів будуть запропоновані ті, що найбільше переглядалися. Якщо це скандал на кшталт "Батальйон "Монако", репутація вважається безнадійно зіпсованою.

Саме цю модель взяли за основу "скамери". Вони створюють десятки, сотні або навіть тисячі інтернет-сайтів, і на них публікують компромат. Частіше за все, це один і той самий текст, який друкується одночасно на сотнях ресурсів. Далі працює SEO-менеджер, завдання якого – вивести сайти у топ переглядів на Google.

І ось, уявіть, одного ранку політик Петренко чи бізнесмен Вітренко (вибачте, прізвища випадкові, нікого конкретного не маю на увазі) отримує від друзів посилання на сайти-ноунейми, на яких рясніють статті одного і того ж змісту.

Часто ці тексти взяті з якихось відомих ЗМІ. З мого власного досвіду, я багато разів зустрічав власні розслідування, які ми робили за усіма правилами. Але інколи це просто компромат, у якому багато брехні, або навіть усе написане – неправда. З цих статей Петренко чи Вітренко постають неабиякими зловмисниками, порушниками та навіть покидьками. Здебільшого йдеться про корупцію чи бізнес-схеми, але інколи зустрічаються справді брудні речі на кшталт вивалювання фактів з приватного життя. Додамо, що усе це може бути відвертою брехнею. Згадую голослівні звинувачення кількох відомих політиків у педофілії в середині 2000-х. Ці звинувачення, зроблені за усіма стандартами пропаганди, припинили публічну діяльність цих людей. Тобто, це працює.

Треба зауважити, що дотримання журналістських стандартів та факт-чекінг є принциповими пунктами для авторитетних ЗМІ, які працюють на власну аудиторію. Ці медіа створювалися, аби працювати роками та заслуговувати довіру своїх читачів. Журналісти таких ЗМІ дуже цінують своє ім'я, тому що це їхній головний актив.

Проте для власника сайтів-ноунеймів чистота інформації не є принциповою, бо в нього інша бізнес-модель. В нього навіть прізвища журналістів вигадані, а публікувати матеріали водночас на сотні сайтів допомагає недорога програма. Власник скам-сайту публікує компромат, навіть якщо розуміє, що це фейк – а потім починається стадія друга.

Здається, що можна не звертати уваги. Сайти-ноунейми не мають жодного впливу, поважні ЗМІ ніколи не посилаються на них у своїх матеріалах. Але є кілька випадків, коли технологія таки працює.

Уявіть собі митника, проти якого на скам-сайтах опублікований реальний компромат або звинувачення у компроматі. Якщо це домовлена атака, то за великого бажання силові органи можуть розпочати слідство навіть за фактами з сумнівних сайтів. Врешті-решт, найчастіше г@вносайти публікують не відверту брехню, а все ж таки суміш правди та вигадки.

Після повномасштабного вторгнення іншою популярною темою стали зв'язки з росіянами. Справжні чи вигадані – принципового значення не має, якщо ти хочеш облити брудом конкурента. Раптом на нього накладуть санкції та заборонять діяльність в Україні. Згодом, за декілька років, той доведе, що усе було неправда. Проте час буде втрачений.

Ще уявіть також бізнесмена, який має укласти контракт із закордонними партнерами чи банком. Його партнери дуже чутливі до будь-якої негативної інформації, в них навіть існують процедури KYC (know-your-client – "знай свого клієнта), фінмоніторингу (перевірка чистоти походження грошей) та Compliance (перевірка на доброчесність). Закордонні партнери не знають, наприклад, що lb.online – не те саме, що поважне lb.ua, а zn.info не має жодного відношення до авторитетного zn.ua. Вони надсилають партнеру роздруківки з інтернету і кажуть просту річ: ми тобі віримо, але ти маєш вирішити ці питання, бо інакше жодного партнерства.

Що робити? Подавати до суду – не приносить жодної користі. По-перше, невідомо, на кого подавати, бо власник зазвичай прихований. По-друге, суди працюють повільно та непередбачувано. По-третє, якщо навіть виграти суд, цей текст з'явиться ще на сотні ресурсів. Судитися з усіма неможливо.

Тому зазвичай політик чи бізнесмен звертається по допомогу до спеціалістів із "зачищення інтернету". Ті пишуть на сайти (контакти зазвичай є, бо це сутність бізнесу) і проводять переговори. Зазвичай, їм пропонують зняти матеріал або з кожного сайту окремо, або "пакетно" з усіх сайтів разом. Типова вартість зняття з одного сайту – від кількох сотень до кількох тисяч доларів.

Існує і протилежний сервіс. Скажімо, за трохи меншу суму можна розмістити компромат на конкурента. Існує також "пакетна" пропозиція, коли за кілька тисяч доларів заливаєш бруд в інтернет на сотні майданчиків.

Чи є цей бізнес аморальним? Звісно. Чи є він протизаконним? Певною мірою. Але чи маємо ми покладати усю провину на власника скам-сайтів? Ні. З власного досвіду знаю, що розміщенням компромату не гидують доволі поважні бізнесмени та політики. Тож попит народжує пропозицію. Це те саме, що контрабанда у партнерстві з митниками, наркоторгівля у партнерстві з поліцією, постачання двигунів "Мотор-Січ" росіянам у партнерстві з… (додайте власний варіант).

Тож з міркувань етики я не буду називати людей, які займаються цим бізнесом. У певних колах вони є відомими. Проте завдання цього матеріалу – показати вам, як працює ця індустрія.

На додаток – практична частина. Ми з колегами провели певний експеримент. З величезного переліку ресурсів (він не є таємницею серед журналістів) випадковим чином обрали кілька, які дуже нагадують скам-сайти. Інколи до рейтингів найбільш активних потрапляють вони, інколи інші. Серед них частина працює на українську аудиторію, частина російські (але зустрічаються матеріали про Україну), а деякі навіть маскуються під британські видання, але контент дуже часто співпадає. Врешті-решт, за більшістю з них стоять одні й ті самі люди.

Ось перелік тих сайтів, на яких ми вирішили провести "контрольну закупівлю" послуг з постановки та зняття інформації.

obriy.news

abcnews.in.ua

pervomaysk.in.ua

ord-02.com

politinfo.com.ua

sxemy.com

kompromat1.pro

tvesti.ru

talk-finance.co.uk

ruscrime.com

Ми звернулися до редакцій із питанням, скільки буде коштувати поставити та зняти матеріали. У 10 з 10 випадках отримали конкретну грошову пропозицію. Це доволі передбачувано. Нічого особистого, лише бізнес.

Нижче наводжу скрішноти нашого спілкування. Висновки робіть самі.