ТОП-5 програних Росією воєн. Частина-2 Афган. "Я не знаю навіщо і кому це потрібно"

Ми продовжуємо публікувати цикл історичних нарисів про програні Росією війни. Частину першу про Першу світову війну ви можете прочитати тут. А тепер пропонуємо вашій увазі другу частину. Про Афганську війну.

"Радянський В’єтнам" розпочався 1979 року як "спецоперація" із заміни "норовливого" афганського комуністичного лідера Хафізулли Аміна на більш лояльного Бабрака Кармаля. До особистих вподобань радянського керівництва додалася параноя про те, що США ось-ось сам зайде в Афганістан, а Амін нібито може бути агентом ЦРУ. У підсумку Хафізулла був убитий під час штурму радянським спецназом президентського палацу в Кабулі, але становище Бабарака Кармаля не було міцним.

У країні вже точилася громадянська війна, що розпочалася ще з часу військового перевороту у квітні 1978 року, коли комуністи та прийшли до влади. На допомогу прорадянському уряду було введено "обмежений контингент" військ.

Але комуністичний уряд Афганістану не мав широкої народної підтримки та "спецоперація" перетворилася на війну з придушення партизанського руху, яка затягнулася на 10 років. Повстанці мали підтримку як значної частини населення, сусіднього Пакистану, де вони могли облаштовувати свої бази серед одноплемінників-пуштунів, так і США.

Розмір "обмеженого контингенту" на своєму піку 1986 року сягнув 120 тис. осіб, але цього ж року все одно повстанці контролювали до 70% афганської території. Вони не змогли захопити жодного великого міста, але радянські війська не контролювали сільські райони та земля горіла у них під ногами.

Як показує історія, афганський партизанський рух за підтримки народу непереможний. І Британія в 19 столітті, і СРСР у 20-му, і США у 21 столітті рано чи пізно, але були змушені були виводити свої війська, а їхні союзники серед афганців моментально після цього зазнавали поразок.

Так сталося і з СРСР. У 1989 році останній "шураві" покинув Афганістан. А в 1992 році повстанці увійшли в Кабул. Але миру країні це не принесло, громадянські війни тривають тією чи іншою мірою до нинішнього часу. Уже 44 роки.

Щодо СРСР, то ця війна не стала першочерговою причиною розпаду, але серйозно посилила невдоволення всередині країни. Кількість загиблих (за офіційною версією — 15 тис. осіб, за альтернативною — 26 тис.) здавалася тоді величезною цифрою. В ужиток увійшов вираз "афганський синдром", який означав не тільки ПТСР у ветеранів, а й почуття провини, розчарування в державі, небажання служити в армії та невдоволення державою в самій армії, яке захлеснуло суспільство.

І саме про Афганістан тоді молодий Борис Гребенщиков співав, виконуючи написаний ще 1917-го романс Олександра Вертинського:

"Я не знаю навіщо і кому це потрібно", а Костянтин Кінчев, який тоді ще товаришував зі своїм розумом, рубаним речитативом начебто проспівував вирок вторгненню: "окупантом не може бути партизан".

Суспільство відкинуло війну і поставило знак питання на системі, що розв’язала її.

Невдоволення було і в самій партії. Ось що, у своєму щоденнику незабаром після початку війни писав заступник начальника Міжнародного відділу ЦК КПРС Анатолій Черняєв:

"Заради чого, я не зрозумію? Або просто по дурості, погано порахували. А може бути, провокація в стилі Берія?! Один із західних коментаторів написав: "Це або страшний прорахунок, або страшний розрахунок". Боюся, що другим й не пахло. У того, хто врешті-решт вирішував — просто російська грубість: як це, мовляв, проти мене можуть піти, я покажу, як зі мною не рахуватися!

Жах ситуації полягає в тому, що остаточне = одноосібне рішення належало повному маразматику. (Хоча підготовлене, зварене воно було іншими). Його (Брежнєва) тут тиждень тому показали по телебаченню: вручення мандата на обрання до Верховної Ради РРФСР — перший кандидат народу. Видовище жахливе".

На додачу до внутрішнього невдоволення, "Афган" призвів до часткової ізоляції СРСР. На "розрядці" було поставлено остаточний і жирний хрест, а імідж Радянського Союзу як борця за мир було вже не повернути. Країна стала токсичною. Ось як про це згадує той же Черняєв:

"Повернемося до Афганістану. Вся наша робота проходить "під знаком" цієї події. Ізводимося, виламуємо мізки, хоча ясно, що виправити вже нічого не можна. Картер (президент США) позбавив нас 17 млн тонн зерна (у Москві одразу ж зникло борошно і макарони), заборонив будь-який інший експорт, закрив усілякі переговори та візити, зажадав скасування Олімпіади. Тетчер зробила з нами те ж саме. Португалія заборонила нам ловлю риби в її 200-мильній зоні, як і США — у себе, знизивши нам квоту вилову з 450.000 тонн до 75.000 тонн. Це ж зробили Канада та Австралія.

Майже всі країни Заходу (за винятком Франції) скоротили рівень і обсяг усіляких обмінів і візитів. Заборонені всілякі заплановані виставки та гастролі. Австралія закрила захід нашим антарктичним суднам у її порти. Учора нас засудила Ісламська конференція (тобто всі мусульманські держави, окрім Сирії, Лівії, Алжиру і самого Афганістану), що проходила в Ісламабаді. Нас засудив Європарламент, соціал-демократичні партії, профспілкові центри. Нова Зеландія вислала нашого посла Софінського. А що робиться у пресі, на теле- і радіо — важко було навіть уявити, ганьблять і топчуть нас найбезпардоннішим чином. Весь світ нас засудив і прокляв: в ООН — 104 делегації проголосували проти нас і тільки 17 — з нами".

Афганістан став причиною масового бойкоту Олімпіади-1980 року. Близько 65 країн повністю проігнорували ігри. Серед них США, Канада, Японія, КНР, Південна Корея, ФРН, Норвегія, Туреччина. Решта західної Європи виступала під олімпійським прапором.

Якщо повернутися до аналогії зі США — то американці впоралися зі своїм "в’єтнамським синдромом", але однаково пройшли через внутрішньополітичні потрясіння через молодіжні та расові хвилювання.

У СРСР запас міцності виявився меншим. Низка істориків вважають, що саме через фактичну поразку в Афганістані та невпевненість в армії, радянське керівництво на чолі з Михайлом Горбачовим не наважилися на масове силове придушення виступів за незалежність союзних республік. Повторюся, що, на мою думку, "Афган" не став головною причиною краху СРСР, але хай там як, але Радянський Союз припинив своє існування ще раніше, ніж підтримуваний ним режим у Кабулі. Так напівмісяць переміг серп з молотом.