Український сусід і питання добросусідства
Українські політики насправді корумповані, обмежені й немудрі. Однак світове співтовариство кожного разу ґрунтується у своїй політиці не на реальності, а на сподіваннях.
Чому президентські вибори у Україні викликають пильний інтерес у Сполучених Штатах Америки й у Центральній Європі? Що поставлено на кін?
Явного шахрайства не помітно. Події висвітлюють різні засоби масової інформації. Результат виборів заздалегідь не вирішений. Провідні кандидати підтримують ринок, політичні свободи, владу закону й інтеграцію з Європою. Перехід влади від програвшого до переможця відбувається в процесі мирної боротьби.
За пострадянськими стандартами, вибори президента України - немов ковток свіжого повітря. Однак у останні чотири роки Україна викликала у своїх західних друзів і сусідів практично постійне розчарування, і вони не бачать реальних перспектив, що ситуація покращиться. Україна зав'язнула в болоті економічної відсталості, неефективності й кумівства. Ті, хто витратив свій час і енергію, намагаючись їй якось допомогти, відчувають, що їх зусилля були марними.
Для Сполучених Штатів Америки й для Центральної Європи значення України обумовлюється трьома обставинами. Із виключно практичної точки зору, це найважливіша країна-транзитер. Більше як три чверті газового імпорту Європи з Росії проходить через Україну. Кошмарний маршрут - як у політичному, так і у виключно матеріальному сенсі. Розрахунковий строк служби труб і компресорів доходить кінця; до того ж їх техобслуговування залишає бажати кращого. Справедливо сварячи Росію за відсутність турботи про нафтову й газову інфраструктуру, треті країни не можуть не висловити свої докори й Україні за настільки ж погане ведення справ у цьому питанні.
Що ще гірше, цинічні суперечки між російськими й українськими енергетичними магнатами виливаються в щорічні люті розборки. Росія заявляє, що Україна не платить за рахунками і краде газ. Україна обвинувачує Росію у вимаганні. Обидві сторони неправі. (Коли ви останній раз чули, щоб подібний спір затіяли, скажімо, Нідерланди й Німеччина?) Але розплачуватися доводиться ні в чому не винним споживачам у Словаччині, Угорщині, Польщі й Хорватії – ненадійністю й збоями в поставках газу.
Це зміцнює позиції Nord Stream, російсько-німецького газопроводу, що проходить по дну Балтики, і South Stream - чорноморського газопроводу, який курирує Росія. Ненадійність України значно сприяє посиленню позиції Росії під час обговорення питань північного і південного обхідних шляхів. І, тим самим, послабляє енергетичну безпеку Східної Європи.
По-друге, політичний і економічний успіх України позбавить кегебшних правителів Росії можливості стверджувати, що їх варіант авторитарного кумівського капіталізму є єдиним практично здійсненним способом керівництва великою країною в пострадянському просторі. Невдача України може стати доводом на користь кремлівського підходу.
Тут загальна картина представляється неоднозначною. Мало хто з росіян хотів би імпортувати українських політиків або її дивовижну бюрократію. Однак інші сторони українського ландшафту виглядають більш привабливими. В Україні немає політичних ув'язнених. Неугодних владі осіб не замикають у психіатричних лікарнях. Журналістів судять, а не вбивають. Обговорення історії не є злочином. Охочі лізти не у свою справу й благодійники людства можуть спокійно віддаватися своїм улюбленим заняттям. У політичному житті України немає нічого схожого на кремлівську "партію сили", "Єдину Росію".
Третя причина великого значення України - геополітична. Об'єднання України із Євросоюзом (ЄС і НАТО) призвело б до вирішальної переваги відносно ревізіоністської політики на території колишньої радянської імперії. Розмови президента Дмитра Медведєва про "сферу привілейованих інтересів" стали б виглядати скоріше нерозумно, ніж зловісно.
У цій невдачі можна обвинуватити обидві сторони. Євросоюз пропустив можливість, що випадала після "помаранчевої революції". НАТО напартачила на саміті 2007 року в Бухаресті. При президенті Джорджі Буші, Америка зі значним запізненням і недостатньо ефективно сприяла Плану дій щодо підготовки до членства в НАТО (ПДЧ) України й Грузії. Це викликало прикрий розкол у НАТО. Менш поспішна, більш обміркована стратегія, сфальцьована на поступових буденних поліпшеннях, а не на скандальних гаслах, могла із більшою ймовірністю привести до успіху - і краще відповідала б потребам України.
Українські політики насправді корумповані, обмежені й не мудрі. Однак світове співтовариство кожного разу ґрунтується у своїй політиці не на реальності, а на надіях. Скажемо прямо, Україна - це не просто укрупнений варіант Польщі. У ній сильніше виражена внутрішня неоднорідність, її політичний клас слабкіший, а структурні проблеми набагато серйозніші. І їй потрібно більше часу, щоб позбутися свого болісного минулого.
Чи переможе на виборах 7 лютого виверткий Віктор Янукович чи темпераментна Юлія Тимошенко - світовому співтовариству доведеться протиставити українським правителям стійкість і терпіння, пом'якшені щедрістю щодо українського населення. Мільярди, які йшли на підтримку державних фінансів, виявилися, насправді, субсидією безпомічному політичному класу - і не пішли йому на користь.
Корисніше було б витратити гроші на інше. Гарний приклад показало Тбілісі. Грузинська влада відкрила "Європейський дім", де відбуваються виставки, лекції й заходи, що сприяють впливу на широку публіку європейської культури й ідей. Багатомільярдний проект "Служби зовнішнього впливу" Євросоюзу може спричинити набагато більші ризики, ніж використання якихось крихт бюджету на заснування аналогічних установ у містах України.
Автор: Едвард Лукас – старший науковий співробітник Центру Аналізу Європейської політики й головний редактор журналу Economist для Center for European Policy Analysis , США.
Переклад ИноСМИ .