Володимир Онищенко: Кому можуть бути вигідні «плагіатні скандали»?

Я впевнений, що більшість читачів не часто стикались з процедурами захисту дисертацій та здобуття наукових ступенів. Але маю велике прохання до вас: зверніть увагу на те, що зараз відбувається в системі вищої освіти та навколо присудження наукових ступенів. Адже від цього буде залежати перш за все якість освіти, яку будуть отримувати ваші діти або (якщо ви вже є абітурієнтами чи студентами) будете отримувати ви.

Протягом останнього року, паралельно з повномасштабною війною, українське суспільство регулярно спостерігає ще одну цікаву подію. Ми стали свідками численних так званих «плагіатних скандалів». Ніколи раніше наукова спільнота не стикалася з такою кількістю звинувачень у плагіаті. Я не буду перераховувати всі кейси – читачі за бажання зможуть погуглити та отримати максимум інформації про те, як зараз відбувається нищення української науково-педагогічної еліти. Складається враження, що хтось відкрив «другий фронт» проти української інтелігенції.

Додам, що я – автор цієї колонки – з великим подивом для себе нещодавно також дізнався, що є об'єктом звинувачень у плагіаті.

Намагаючись перебороти всі емоції, я – зокрема на своєму прикладі – спробую розкрити такі питання:

- чому взагалі зараз стала можливою поява стількох звинувачень у плагіаті;

- чим це погано;

- хто ініціює звинувачення в плагіаті та як ці звинувачення здійснюються технічно;

- в чому особливість саме мого випадку.

Почну з того, чому зараз стала можливою поява стількох звинувачень у плагіаті. Деякі формальні вимоги до дисертацій суттєво змінилися, і саме вони – вимоги за формою, а не за змістом – зараз часто пред'являються науковцям, які захищали свої дисертації 10, 20 і більше років тому.

У чому вони виявляються? Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО) зараз звинувачує мене в тому, що я не в усіх абзацах своєї докторської дисертації зазначив посилання на першоджерела, які цитував. Мене звинувачують у тому, що я, згадавши на початку великого фрагменту тексту дисертації першоджерело, не додав посилання на нього до кожного абзацу. Я захистив свою дисертацію у 2002 році, тоді діяли зовсім інші вимоги до оформлення робіт, ніж зараз. Я і керувався саме тими вимогами. Тоді – майже чверть століття тому – не потрібно було додавати посилання на джерело до кожного абзацу, якщо у початковому є згадування. А у моїй дисертації є всі належні посилання за вимогами того часу.

Фактично до мене та великої кількості науковців зараз застосовується такий підхід, який протирічить Конституції України, а саме положенням статті 58 Конституції, згідно якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Нас же – велику кількість науковців – функціонери НАЗЯВО зараз намагаються притягти до відповідальності за ті діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Чим загрожують Україні всі ці процеси? Все просто. Якщо зараз державні органи санкціонують (а суспільство дозволить) травлю вітчизняної наукової еліти, то в нас як нації немає майбутнього. Якщо зараз суспільство «проковтне» масову травлю науковців, то це знищить систему науки та вищої освіти в Україні.

Хто ініціює звинувачення в плагіаті та як ці звинувачення імплементуються технічно? Є згадане вище Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО). У моєму випадку, як і в більшості випадків, НАЗЯВО прийняло до розгляду скаргу кандидата біологічних наук Олега Смірнова з приводу наявності фактів академічного плагіату, зокрема, не зазначення, на думку скаржника, всіх необхідних посилань на джерела інформації.

Тут я хотів би зауважити, що жодна з осіб, щодо робіт яких мені інкриміновано вчинення академічного плагіату, за понад 20 років з моменту захисту дисертації не зверталась зі скаргами у встановленому законодавством порядку. Не входить до числа таких осіб і автор скарги Олег Смірнов. Пан Смірнов в принципі не може бути ущемлений моєю дисертацією, адже у нас з ним абсолютно різні наукові спеціалізації – він кандидат біологічних наук, а я доктор економічних наук. Він не має ніякого відношення до моєї дисертації.

Чому саме зараз біолог вирішив подати скаргу на економіста, який захистив свою дисертацію 22 роки тому? Це дуже цікаве питання, на яке я наразі не можу дати відповіді. Я можу припускати, що пан Смірнов діє в чиїхось інтересах. І – повторюсь – мій випадок починався досить типово. Багатьом авторитетним і поважним науковцям зараз інкримінують вчинення плагіату, застосовуючи до них норми, які не діяли на момент захисту ними дисертацій.

До речі, цікава деталь про Олега Смірнова. Він майже десять років аж до січня 2024 року адміністрував свій тематичний сайт «Помилки та фальсифікації в наукових дослідженнях» на російському (!) хостинговому ресурсі uCoz, який належить групі Mail.ru.

І тепер коротко викладу подробиці.

Під час засідання Комітету з питань етики НАЗЯВО 15 березня 2024 року склалася доволі абсурдна та в цілому унікальна для правової системи України ситуація. Комітет з питань етики НАЗЯВО своїм рішенням офіційно оформив порушення Конституції України, знехтувавши нормою, яка однозначно вказує, що закон не має зворотної сили.

Почалось все з того моменту, коли всупереч положень статей 19 та 58 Конституції України, Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти прийняло до розгляду вже згадану скаргу кандидата біологічних наук Олега Смірнова.

По суті Комітет з питань етики НАЗЯВО розглядав питання, предметом якого була відповідність дисертаційної роботи формальним та змістовним вимогам, прийнявши сторону скаржника, який застосував сучасні вимоги. Повторюсь: чверть століття тому діяли зовсім інші вимоги до оформлення робіт, ніж зараз. І в моїй дисертації всі вимоги, які на той час діяли, були дотримані.

Вища атестаційна комісія України на момент отримання матеріалів від спеціалізованої вченої ради після захисту дисертаційної роботи не зафіксувала жодних порушень під час експертизи документів, що підтверджується видачею диплома доктора економічних наук. Тим більше, що експертні ради ВАК як органи, які здійснювали контрольні функції щодо наукової якості дисертаційних досліджень, відповідно до Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.06.1997 № 644, чинного на момент захисту докторської дисертації, були визнані відповідальними за якість і об’єктивність підготовлених ними проєктів атестаційних висновків щодо відповідності дисертаційних робіт вимогам. Відповідно, позитивний атестаційний висновок експертної ради ВАК є свідченням відповідності моєї дисертаційної роботи формальним та змістовним вимогам, які висовувались на час захисту до дисертаційних робіт.

У відповідь на запит НАЗЯВО Інститут економіко-правових досліджень імені В. К. Мамутова НАН України, де я навчався в докторантурі, направив Комітету з питань етики висновок робочої групи, яка перевіряла факти, вказані у скарзі Смірнова. Перевіряли не лише текстові збіги, а й зміст дисертації. Експерти здійснили ґрунтовну перевірку і дійшли висновку про оригінальність представленого понад 20 років тому на захист дисертаційного дослідження, про що надіслали детальний звіт, який, на жаль, члени Комітету з етики не взяли до уваги.

Важливим є той факт, що моя докторська дисертація «Основи формування інвестиційної політики регіону» за рішенням спеціалізованої вченої ради пройшла експертизу, згідно обов’язкових вимог того часу у провідній установі – Раді з вивчення продуктивних сил НАН України. Вона отримала позитивний висновок на відповідність усіх нормативно-правових вимог у того числі на відповідність державних стандартів.

Звісно, роботу також перевірили і на сучасних антиплагіатних програмах – оригінальність тексту дисертації складає 99,18%. Спірні моменти, що складають менше 1%, фактично є некоректно (за сучасними вимогами) оформленими посиланнями, але цей висновок членами Комітету з питань етики не було взято до уваги.

На завершення додам, що я рішуче налаштований захищати свою честь і гідність. А діяльність НАЗЯВО має привернути увагу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та Освітнього омбудсмена.

Володимир Онищенко, ректор Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка», доктор економічних наук, професор, заслужений працівник освіти України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки