Наталка Діденко: Справжнє диво — у часи пік автобуси з "Либідської" ходили буквально один за одним

У Києві налагодили рух спеціальних автобусів, які вивозять людей зі станції "Либідська" у напрямку непрацюючої гілки метро.

Про це розповіла у Facebоok Наталка Діденко.

"Коли я лише чула про армагедон на під’їздах до Либідської після закриття станцій метро, дивилася фотографії, що нагадували натовпи евакуації перших днів війни на вокзалі, мені ставало погано.

Бо це тепер практично єдиний мій шлях до центру громадським транспортом.

Поки, після закриття станцій, обходилася таксі.

Але сьогодні цей день прийшов!

Я мужньо пішла на свою зупинку в бік Либідської і стала чекати.

Маршрутки з Теремків проносилися, забиті людьми, навіть не зупиняючись.

І це була середина дня!

На мене почала накочуватися хвиля розпачу.

Бо навіть, якщо б вони стали, я б туди не влізла і навіть не намагалася б. Дуже погано переношу тисняву.

Раптом прийшов автобус, такий спеціальний, який возить людей до Либідської.

Тут вже можна було влізти, аж раптом прийшов одразу ще один і я абсолютно вільно зайшла.

Не скажу, що в метро я почувалася, як у малолюдному парку, але прийнятно.

Перший етап зради було провалено.

Проте я знала, що повертатися додому буду орієнтовно о 18, 18.30, тобто, якраз у годину ʼпікʼ.

І це явно отруювало мій день.

Проте діватися було нікуди, треба було обовʼязково їхати додому, бо ще ж ввечері робочий ефір.

Коли я вийшла з метро Либідська на вулицю, там було чорно й сіро від людей.

Просто море людей.

Це людське море хвилювалося і коливалося справжніми хвилями.

Я знову трохи запанікувала.

Але взяла себе в руки і стала спостерігати.

Люди поводилися насправді спокійно, просто хтось виходив з переходу, хтось переходив натовп, хто гомонів.

Раптом всі заворушилися - приїхав перший спеціальний автобус на Теремки.

Буквально за секунду він забився під горлечко і поїхав.

За ним - наступний, далі ще і ще.

Я швидко опинилася ближче бровки. 

Дві жінки, коло яких я стала, сказали - о! зараз і ми сядем!

Я здивувалась - а що? Вам вдається сісти?

Вони в відповідь також здивовано відповіли - ми кожен вечір з роботи їздимо, в автобусі сидимо, просто не штовхаємося на перший, який бачимо, трохи чекаємо.

Я тут вже зовсім прийшла в норму - мені взагалі не обовʼязково сідати, бо проїхати з Либідської на Деміївку пʼять хвилин, аби лишень не давка.

І тут сталося справжнє диво!

Прямо до бровки підрулив інший автобус, який возить людей винятково з Либідської до Деміївської.

Зробили спеціальний такий коротенький маршрут.

Кому треба чи хто не знає, чарівний номер 60!

І я, як каралєва, проїхала в годину ʼпікʼ в майже персональному автобусі практично додому.

Зради не відбулося.

 У наймасовіший людський час автобуси з Либідської ходили буквально один за одним, люди чекали десь кілька хвилин - кому треба швидше.

Хто хотів комфортніше - чекав на пару хвилин довше, як ті дві жінки, що хотіли сісти.

Вже не скажу про обраних - пасажирів автобуса номер 60!

Не поспішайте піддаватися паніці, медійним крикам і особливо фотографіям.

Це просто диво, що в такій складній неординарній ситуації та посеред війни вдається так організувати перевезення такої маси людей.

Як годинник все працювало.

Все ж думаю, що це все проблеми, серйозні, але проблеми.

А зрада - зовсім в іншому місці.

Може, не варто весь час використовувати будь-що і зловживати порівняннями з чоловіками та жінками на передовій.

Але, думаю, що це якраз той випадок - поштовхатися в автобусі чи постояти трохи довше на зупинці не так вже й важко і страшно.

Це можна прийняти і пережити.

Думаю, що моє сьогоднішнє селфі з того рятівного автобуса номер шістдесят у годину ʼпікʼ говорить саме за себе)"