Віталій Герсак: Чи треба Україні відновлювати статус "ядерної держави"?

Правоохоронець, громадсько-політичний діяч, воїн-доброволець ЗСУ, засновник громадської організації "Вільні та Вірні" про "ядерну" риторику та її альтернативи для України.

Все частіше можна почути розмови про те, що Україні слід відновити статус однієї із ядерних держав. Мовляв, це стане надійним запобіжником від зовнішньої агресії з боку рф у майбутньому. На мою думку, відмова України від одного з найбільших в світі арсеналів ядерної зброї - є меншою помилкою, ніж спроби відновити цей втрачений статус. Про це пише Герсак Віталій Анатолійович – правоохоронець, громадсько-політичний діяч, воїн-доброволець ЗСУ, засновник громадської організації "Вільні та Вірні".

Ядерна зброя масового ураження є надто складною, аж до того що практично неможливою у застосуванні. Це зброя в руках політиків, а не військових. Одна справа, демонструвати її на військових парадах і використовувати у пропаганді, а зовсім інша – застосовувати її в реальності. Тут можна погодитися із російською пропагандисткою Симоньян, що росія може її ефективно застосувати хіба що для удару по Сибіру. Чи допомогла вона росії у війні з Україною? Чи зміцнилася обороноздатність білорусі після отримання російської ядерної зброї? Чи боїться росіян і білорусів ЗСУ? Отож!...

Для виробництва ядерної зброї в нас є все, окрім зайвих фінансів, а це дуже коштовна забаганка. За підрахунками експертів, на створення відповідних технологій та виробничих потужностей знадобиться не менше 5 років і витрати від одного до десятків млрд дол. на рік + кілька млрд дол. щорічно треба буде витрачати на зберігання, модернізацію та обслуговування. Тобто вартість створення та утримання ядерної зброї може дорівнювати ледь не половині всіх видатків на оборону і безпеку, які 2023 року склали безпрецедентні за всю історію 44 млрд дол. Що таке голодна і неоснащена армія із багатотисячним арсеналом ядерної зброї – ми бачимо на власні очі. Воно того варте?...

Намагання самовільно вступити до т. зв. "Ядерного клубу" можуть мати далекосяжні небажані наслідки у вигляді санкцій, обмежень та непорозуміння із міжнародними партнерами. Можна навіть не сумніватися, що безпорадна і напівмертва ООН, якщо ми тільки дамо їм привід для "стурбованості", під впливом росії і Ко моментально вийде з анабіозу та почне із молодіжним завзяттям пити нам кров. Іноді, вони це вміють робити. Нам таке треба?...

В решті решт, уявлення про всемогутність ядерної зброї є застарілим. На сучасному полі бою вирішальною є не потужність боєприпасів, а їхня точність, швидкість, мобільність, невразливість перед засобами ПВО-ПРО, а ще кількість та вправність тих, хто вміє нею користуватися. Саме за цим майбутнє.

Тож, якою може бути альтернатива для нас?

По-перше, треба підтримувати, а не розгойдувати, хоча й дещо кульгаву, але все ще діючу систему міжнародної ядерної безпеки. Порядок для нас є більш вигідним, аніж хаос.

По-друге, наші можливості у морі, а особливо у повітрі - треба підтягнути до наших нинішніх переваг на суходолі. В нас немає іншого шляху, ніж відновлення неядерного ракетного потенціалу, кардинальна модернізація повітряних сил, посилення національних засобів ПВО та ПРО, нарощування кількості та якості космічних апаратів, впровадження озброєнь на основі ШІ, створення принципово нових родів військ на основі безпілотних машин. У всьому що не є зброєю масового знищення, ми маємо випереджати рф.

По-третє, треба розробляти сучасну українську гіперзвукову озброю та засоби протидії ворожому гіперзвуку. Щось підказує, що на це в нас піде не багато часу, адже центром ракетобудування і підготовки фахівців протиракетної оборони за часів СРСР було українське місто-герой Харків. Зважаючи на стан ворожих збройних сил та перспективи їх подальшої деградації, саме гіперзвук може бути нашою ефективною "зброєю помсти", тобто важелем стримування ядерної агресії.

По-четверте, нашою спеціалізацією в рамках комплексного міжнародного стримування рф (немає сумнівів що найближчі десятиріччя це буде мейнстримом політики цивілізованого світу) має стати розвиток агентурних і диверсійних мереж на території росії, кібер-війна і шпіонаж, пропаганда і контр-пропаганда, керування кризами на об’єктах критичної інфраструктури тощо. В цьому ми маємо неабиякий хист і багато природних переваг перед іншими.

По-п’яте, зараз Україна на наших очах стає новим центром глобальним мілітарної індустрії. Відкриваються спільні виробництва із провідними збройовими концернами, до серійного виготовлення доводяться багаторічні розробки вітчизняних конструкторів та інженерів, впроваджуються інноваційні підходи у побудові ВМС, ВПС, засобів спостереження і зв’язку, РЕБ, логістики, ремонтної справи. Це вже наступний рівень військової реальності, куди ми перенесемося одними з перших.

Тож, замість імпровізацій із ядерною риторикою, краще зосередитися на реалізації цих перспективних започаткувань та не марнувати час і кошти. І тоді у «цар-пушки» не буде жодних шансів проти "кіборгів".