Пігулка від аб'юза. Як реально Стамбульська конвенція допоможе жінкам

Чергова розповідь колежанки  за чашкою кави про те як її коханий без її права на вибір затверджує весь її гардероб та колір манікюру, нагадує, що то ніяка не романтика, то є примус. Коли чоловік вважає, що саме він має вирішувати де, з ким і скільки годин на день повинна працювати його дружина, то не піклування, а економічне і психологічне насильство. Скільки ви знаєте таких історій? Так от, нарешті наприкінці червня відбулась важлива для України подія. Так, 20 червня 2022 року Україна підтримала ратифікацію Стамбульської конвенції. Офіційна назва — Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами, пояснює юристка юридичної компанії Investment Service Ukraine Дар’я Скоблікова.

Що проголошує Стамбульська Конвенція?

Ратифікація Україною цієї Конвенції підкреслює, що наше національне законодавство, наше суспільство у більшості підтримує та впроваджує концепцію активних дій проти насильства стосовно жінок за гендерною ознакою.

Більш того, прийняття Концепції є офіційним визнанням факту:

- що  насильство стосовно жінок є проявом історично нерівного співвідношення сил між жінками та чоловіками, яке призвело до домінування над жінками та дискримінації жінок чоловіками та до недопущення повноцінної емансипації жінок;

- що жінки (в тому числі малолітні/неповнолітні) піддаються більшому ризикові насильства за гендерною ознакою, ніж чоловіки;

- а також визнаючи те, що домашнє насильство зачіпає жінок непропорційно, але й що чоловіки також можуть бути жертвами домашнього насильства.

Конвенцією прямо проголошується, що насильство стосовно жінок за гендерною ознакою означає насильство, яке спрямоване проти жінки через те, що вона є жінкою, або яке зачіпає жінок непропорційно.

Що було з домашнім насильством в Україні на законодавчому рівні до прийняття цієї Конвенції?

Насправді, з 2017 року прийнятий Закон про запобігання та протидію домашньому насильству, який частково застосував рекомендації Конвенції, зокрема:

• визначив, які дії та бездіяльність характеризують домашнє насильство та коло осіб стосовно яких стосується закон;
• створив, однак досі ще не запровадив, Єдиний державний реєстр випадків домашнього насильства та насильства за ознакою статі, реєстрація заяв і повідомлень про насильство, внесення інформації про заходи, вжиті суб’єктами, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії насильству;
• запровадив засоби захисту до кривдника такі як терміновий заборонний припис строком до 10 діб (наприклад: заборона в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою) та судовий обмежувальний припис стосовно кривдника на строк від одного до шести місяців (наприклад: заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою).

Крім того, законодавством України була запроваджена не тільки адміністративна відповідальність, а й криміналізоване домашнє насильство.

Реакція на домашнє насильство існує не тільки в окремих групах українського суспільства, а й визнається на державному рівні як реальна проблема — бур'ян, який потрібно виполоти з корінням.

Еволюція у тому, що як на національному рівні, так і з прийняттям міжнародної Стамбульської Конвенції визнано, що до домашнього насильства відноситься не тільки фізичне насильство, а також психологічне та економічне як таке, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров’я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи.

Чому на ратифікацію України Стамбульської Конвенції пішло близько 11 років?

Суперечки тривали здебільшого щодо терміну "гендер", який передбачає, що визначення "жінки" може застосовуватись до особи, яка не була народжена як жінка в біологічному розумінні.

Але Конвенція має застереження, що "гендер" означає соціально закріплені ролі, поведінку, діяльність і характерні ознаки, які певне суспільство вважає належними для жінок та чоловіків.

Тобто, вирішальне слово визначити, хто є жінкою, а хто чоловіком належить кожному окремому суспільству, державі, з огляду на її історичні, культурні та релігійні переконання.

Конвенція не вимагає узаконення одностатевих шлюбів.

Держава або суспільство. Хто крайній?

Конвенцією як і українським національним законодавством передбачається впровадження механізму зменшення насильства проти жінок, з покладенням обов’язку як на державні інституції, так і на неурядові, громадські організації та приватний сектор.

До речі, Міністерство соціальної політики відіграє роль спеціально уповноваженого органу влади з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та запобігання жорстокому поводженню з дітьми.

Насильство може бути зменшено або зведено до мінімуму, в перспективі, найшвидше через посилення та зміну суспільної думки, коли кожен з нас особисто бере на себе відповідальність, починаючи з невеликих кроків.

Час зрозуміти, що превентивність насильства більш дієвий та ефективний засіб, ніж система державного покарання, хоча без останнього теж не можна.

Між іншим, в Україні за останні декілька років спостерігається позитивна тенденція у суспільстві. Про насильство стосовно жінок, і не тільки про фізичне, стали багато говорити та діяти, починаючи з так званих інфлюенсерів у соціальних мережах і завершуючи створенням фондів допомоги жінкам, проведенням різного роду заходів.

Недарма Стамбульська Конвенція відводить чимало статей щодо роботи приватного сектора, органів місцевого самоврядування та міжнародних, міжурядових організацій. Наприклад проведення, де це доречно, необхідних кроків для включення адаптованого до рівня розвитку учнів навчального матеріалу з таких питань, як рівність між жінками та чоловіками, нестереотипні гендерні ролі, взаємна повага, вирішення конфліктів у міжособистісних стосунках без застосування насильства, насильство стосовно жінок за гендерною ознакою та право на особисту цілісність, у формальні навчальні плани на всіх рівнях навчання.

Заходи захисту, які повинні бути втілені в національному законодавстві найближчим часом:

- забезпечення того, щоб могли бути прийняті заходи для захисту приватного життя та репутації жертви;

- забезпечення безпеки жертви, а також безпеки її сім’ї та свідків від погроз, помсти та повторної віктимізації;

- забезпечення інформування жертв, принаймні у випадках, коли жертви та сім’ї можуть бути в небезпеці, коли правопорушник утік або його звільнено тимчасово чи остаточно.

Міжнародний досвід

Туреччина першою ратифікувала Стамбульську конвенцію та першою вийшла з неї у 2021 році. Офіційне обґрунтування позиції: достатність власного національного законодавства, часткова дискримінація чоловіків, пропаганда гомосексуалізму, що є несумісним з соціальними та сімейними цінностями країни.

У 2020 році Польща оголосила про вихід з Конвенції. Офіційне обґрунтування позиції: достатність власного національного законодавства, пропаганда створення так званої соціокультурної статі на противагу біологічній, що начебто нав'язується в Стамбульській конвенції, пропаганда абортів.

Також, перелік країн, які ще так і не ратифікували Стамбульську конвенцію: Болгарія, Чехія, Угорщина, Литва, Латвія, Словаччина, а також Велика Британія.

Отже, якщо держава здебільшого виконує роль арбітра та офіційного караючого, то у суспільства більш значна роль. Це роль виконавця, де кожен з нас або погоджується прийняти нову концепцію поведінки, або відмовляється.