Я українка, 84 роки тут всі прожила… і дожилася від "Катюш" і до "Градів"!, – історія бабусі, що пекла паски у зруйнованій печі

У соціальних мережах набирають обертів перегляди фотографій бабусі із села Горенка, що на Київщині, яка у зруйнованому будинку пекла паски в печі, що збереглася після обстрілу "Градами" російських "визволителів". Фотокореспондент Українських Новин Андрій Якобчук розшукав героїню та поспілкувався з нею.

Сама історія цієї жінки, символ незламності і добра, вразила всіх кому потрапив на очі цей пост, враховуючи і мене. Тому я вирішив поїхати і особисто познайомитись з українською бабусею з села Горенка.

Ще по дорозі до самої героїні, блукаючи вуличками села, кидається в очі понівечені будинки, хати, попалені цивільні авто, прострілені паркани, дорожні знаки, вибиті шибки і сліди рашистської наволочі, яка йшла цим краєм… Орки йшли селами на Київ, руйнуючи все, що траплялось на їхньому шляху.

Ще був ранок, вулички були зовсім пусті. Лише велика кількість котів та песиків снували обабіч доріг. Довго шукати Віру Пилипівну Гончарук не довелось. Саме так її назвала перша жінка, яка трапилась мені на зустріч. Я запитав чи знають бабусю, що пекла паски на Великдень у зруйнованій печі?

"Звісно знаю! Я зараз дам песику їсти і тоді поїду і вам покажу, де живе Віра Пилипівна!"
Отже через декілька хвилин, я вже їхав слідом за велосипедом односельчанки бабусі Віри.
Попетлявши вуличками, ми під’їжджаємо до хати. Паркан розвалений, двір розтрощений. Вцілілий будинок, з побитим шифером і вікнами, а далі руїни літньої кухні.

"Напевно Віри Пилипівни немає, то я не знаю чи можна фотографувати", – каже сусідка.
"Ні то ні. Спитаю чи можна фото висвітлювати. А де можна знайти Віру Пилипівну?", – у відповідь.

"То ж неділя, де ж ще? В церкві!"
Тому пояснивши куди і як їхати, попрощались і я вирушив на пошуки бабці в церкву, де її я і знайшов.

Віру Пилипівну я відразу впізнав. З паличкою, в хустинці, обережно і поволі ставила свічку на підсвічник.

Одразу як побачила мене, коли я підійшов, тричі сказала "Христос Воскрес" і нагородила посмішкою… Я тричі  відповів "Воістину воскрес", пояснив мету мого візиту. На що бабуся Віра відповіла, що і так уже "зірка" стала на все село. Пояснила, що додому йти не може, ще не скоро, сьогодні важливий день, Поминальна неділя, коли згадують предків і погодилась поговорити зі мною біля церкви.

Тож коротку розмову передаю вам…
"Сьогодні – поминальний день, де ми згадуємо всіх своїх предків і всіх загиблих воїнів, які загинули на цій російсько-українській війні, де прийшов до нас такий загарбник. І всіх православних християн, безвинно убієнних дорослих і немовлят. Царство їм небесне.

Що ж, я прийшла… а в мене - зруйноване ! Стіни хоч стоять. Але перший "град" як прилетів - це я була вдома. Щастя, що я залишилась жива, там величезні осколки кругом.
А я пішла перекрити котла газового, то це добре, що я вийшла в іншу хату, ось цю що залишились стіни…"

То це біжить сусід і кричить:
"Баб Вєра, що ви стоїте?! У Вас все без дверей, без вікон, собака вбитий, паркан розвалений!"
 "Град" впав за 4 метри від хати.

"Уламки полетіли так, що меблі в хаті попробивало, стіни. І зараз батареї чавунні в хаті кусками повідпадали. Треба ось шифер повернути на місце… 400 грн один листок: 200 лист, а 200 – покласти. Ну пенсії ще не отримала, бо пошта не працювала. Але отримала 2 тис, як переселенка, бо жила на Миколаївщині місяць…. Ну а тепер треба ремонтувати".

"Віра Пилипівна, от людей дуже вразили Ви, як символ незламності! Хата розвалена, піч стоїть одна, а Ви печете паски, бо свято велике…", – запитав репортер.

"Було нас троє сусідів, що повернулись, захотілось і паску якусь спекти. Давай я сама тягать цю цеглу... Піч розвалена…. Я так мріяла… Але впав цей другий  "град" і все, зруйнувало частину будинку, кухню і гараж і сарай. І залишився каркас печі. Подивилася… я ж так мріяла. То я цю піч склеїла, затопила, дивлюся, де йде дим у щілини, то обклала цеглою і глиною замазала і спробувала спекти! Вийшли трохи маленькі пасочки і пиріжечки, то я пригощала сусідок, бо не мали на чому навіть спекти, електрикам повиносила, що на стовпах сиділи, робили світло, то і їм повиносила. Бо питала преса з Італії, для кого я їх пекла? То ж бачите, всім роздаю, то і їм винесла, пригостила.

Я українка, 84 роки, тут всі роки прожила… і дожилася від "Катюш" і до "Градів"! А що ж як горе таке прийшло. Не думала, що до такого доживу. Прийшлося, то дожила…

Тільки завдяки Господу Богу, я молилася йому цілодобово, і за воїнів, і за владу і весь християнський світ, і молилася, щоб залишилось "4 кутки" і більш нічого не треба і ви знаєте що!? Дах, вікна, меблі поруйновані, а стіни лишились! Розумієте, я просила щоб стіни збереглись – то так і збереглось! (Сміється)

А піч, я дуже сильно хотіла, щоб була. От лежать всі руїни і стоїть лише одна піч!"

Журналіст з Італії, яка приїжджала до мене, запитала: "Бабця, давайте будемо з вами обніматись!"

Кажу: давай!

А цей хлопчина тоді каже, кореспондент:
"Як би я хотів щоб в мене теж була така бабця! Давайте і я з вами обнімусь?
Обнявшись і обмінявшись посмішками один з одним, ми попрощались. Я провів поглядом Віру Пилипівну, аж поки бабуся не зникла за дверима в церкві…
Поки минав зруйновані вулички села Горенка, що на Київщині все думав про ту відновлену піч, руками 84-річної бабусі, паски, які роздавала усім, бо не у всіх було де їх спекти і про нашу Перемогу!

Поспілкувався з дочкою бабусі. Попросив карту банку, на яку можна скинути допомогу на відновлення будинку і двору Вірі Пилипівни. Нас багато не байдужих до чужої долі. Кожна гривня стане в пригоді в цей скрутний час.
Реквізити: 4149499396294413 Отримувач: Гончарук Віра Пилипівна.