У березні в зоні АТО загинула рекордна кількість військових: імена та історії Героїв

В березні цього року в зоні проведення антитерористичної операції (АТО) зафіксовно найбільшу кількість втрат з липня 2016 року, пише "Новинарня".

Речники Міністерства оборони з питань АТО у щоденних звітах повідомили про такі бойові втрати: 30 загиблих військовослужбовців Збройних сил України, 196 – поранених та травмованих. Також зазнав поранення один прикордонник із ДПСУ.

Але реальні втрати "200-ми" більші. Адже офіційна статистика МОУ досі не враховує добровольців ДУК "Правий сектор" – а їх у березні загинуло двоє (Руфімський і Сумський).

Крім того, підполковники Мотузяник і Лисенко не згадали, що в лікарні у Дніпрі 4 березня помер боєць, важко поранений у лютому (Труханський), а в останній день місяця – поранений 12-го числа (Капралов).

"Бойові" втрати відповідно до офіційних повідомлень і повідомлень ЗМІ:

• 1 березня – 1
• 2 березня – 1
• 4 березня – 2 (з них 1 – помер у лікарні)
• 6 березня – 2 (з них 1 – ДУК)
• 10 березня – 2
• 11 березня – 2
• 13 березня – 1 (ще 1 – під питанням, чи бойова втрата)
• 16 березня – 2
• 17 березня – 4
• 20 березня – 3
• 22 березня – 1
• 24 березня – 2
• 26 березня – 3
• 27 березня – 2
• 29 березня – 2
• 30 березня – 3 (з них 1 – ДУК)
• 31 березня – 1 (помер у лікарні)

Імена та історії загиблих у березні героїв:

1. Володимир Пірус "Художник"

5 березня в місті Стрий на Львівщині прощалися з розвідником 24-ї механізованої бригади  ЗСУ Володимиром Пірусом (позивний "Художник") . Він загинув 1 березня біля села Катеринівка Попаснянського району Луганської області.

Володимир Миколайович народився 10 травня 1975 року в Стрию. Працював автослюсарем. "Мав настільки золоті руки, що міг з купи лахміття зробити яскраву цукерку. Його захопленням була техніка – він відчував її, він був із нею у повній гармонії. Міг зремонтувати все, навіть на коліні та в полі", – пише в ФБ волонтер Ян Осока.

У 2014 році Пірус пішов до армії добровольцем, через три місяці підписав контракт на строкову службу в ЗСУ. Із січня 2015 року був на передовій, воював у поблизу траси "Бахмутка" та у Попасній.

…1 березня бойовики влучили в його машину протитанковою  керованою ракетою (ПТКР), а після цього гатили з гранатометів. Ще двоє побратимів отримали пораненння.

У героя  вдома залишились син та донька.

2. Олександр Вознюк

Молодший сержант, командир САУ гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону 36-ї окремої бригади морської піхоти.

2 березня біля смт Сартана під Маріуполем 25-річний Вознюк, евакуювавши з-під обстрілів товаришів, підірвався на фугасі. Троє його побратимів зазнали  поранення.

Син священика, Сашко мешкав у м. Лубни Полтавської області. Його батько – о. Георгій (Юрій) Лобачевський – настоятель храму всім Святих УПЦ КП у Лубнах.

Вознюк закінчив медичне училище у Лохвиці, згодом вступив до Глухівського педуніверситету. Після першого курсу навчання пішов на військову службу та підписав контракт у ЗСУ.  Служив у с. Перевальне у Криму. Коли російські військові окупували цю територію, його бригада залишилася вірною присязі та покинула півострів.  З 2014 року виконував бойові завдання на Сході.

Грав на гітарі, керував гуртком художньої самодіяльності у своєму підрозділі, писав вірші.

3. Ростислав Труханський

20-річний боєць 72 омбр Ростислав Труханський підірвався на міні наприкінці лютого в районі промзони Авдіївки. У лікарні ім. Мечникова в Дніпрі йому ампутували обидві ноги, підключили до апарату штучного дихання. Все тіло хлопця було посічене осколками. 4 березня воїн помер від травм.

Ростик родом з Нового Роздолу (Львівська область), був сиротою – його виховвала бабуся. Хлопець закінчив місцевий ліцей будівництва та побуту за спеціальністю "автослюсар". Займався брейкдансом, на місцевих змаганнях переміг у категорії "фрістайл".

7 березня похований у рідному Новому Роздолі.

4. Роман Кияниця

4 березня о 22:05 внаслідок обстрілів неподалік від Авдіївки загинув 24- річний кулеметник 72-ї окремої механізованої бригади Роман Кияниця.

Народився він 10 травня 1992 року в місті Обухів, що на Київщині. Навчався у профтехучилищі сусіднього містечка Українка. 2010 року почав служити на флоті в Севастополі, на фрегаті "Гетьман Сагайдачний".

Із 28 вересня 2016-го – у Збройних силах на контракті. Воював на Донеччині на посаді кулеметника.

Похорон Романа Кияниці в Обухові, 7 березня 2017. Фото з ФБ

Кияниця був єдиним сином у батьків. У воїна залишився трирічний син.

5. Олександр Веремеєнко "Фартовий"

20-річний матрос, гранатометник із 1-ї роти 1-го батальйону 36-ї окремої бригади морської піхоти ВМС ЗСУ загинув 6 березня від кульового поранення під селом Водяне, що під Маріуполем.

Олександр Веремеєнко сам із Луганщини, народився 16 липня 1996 у селі Новоселівка, Старобільський район. Навчався у школі-інтернаті Сєвєродонецька, після цього – у рубіжанському технікумі на електрогазозварювальника.

У жовтні 2016 року підписав контракт у ЗСУ на три роки. Під час сесії навіть відпрошувався з передової, щоб здати іспити.

Поховали морпіха 8 березня на рідній Луганщині. Лишилися тільки брати і тітка.

6. Олексій Руфімський "Старий"

Доброволець 1-ї окремої штурмової роти ДУК  "Правий сектор" Олексій Руфімський рік не залишав зону бойових дій та обіцяв рідним, що у квітні приїде на відпочинок, але 6 березня загинув у промзоні Авдіївки від кулі снайпера.

Офіційні зведення АТО не врахували загибель Руфімського – вважається, що боєць воював у позасистемному формуванні.

7. Михайло Миронов

42-річний уродженець с. Петрівське Балаклійського району Харківської області, солдат  розвідувально-диверсійної роти 46-го окремого батальйону спеціального призначення "Донбас-Україна" 54-ї омбр Михайло Миронов  був смертельно поранений 10 березня під час артилерійського обстрілу на Світлодарській дузі. Помер по дорозі до шпиталю м. Бахмута.

Близьких родичів у загиблого не залишилося.

8. Віталій Дзиза

Віталій Дзиза народився у 1994 році в селі Смирнове Більмацького району Запорізької області. Був наймолодшим із чотирьох дітей  у сім’ї. Батько помер, коли хлопець був ще маленьким.

Після закінчення ліцею і технікуму Віталій поїхав на заробітки в Росію, працював на будівництві. Там познайомився з українкою, у них народилася дитина, сім’я повернулася в Україну.

Улітку 2016 року Дзиза підписав контракт віз Збройними силами. Матрос, старший навідник гранатометного відділення взводу вогневої підтримки 1-ї роти 501-го окремого батальйону морської піхоти36-ї окремої бригади морської піхоти ВМС.

10 березня під час обстрілу на Маріупольському напрямку 22-річний морпіх загинув унаслідок обстрілу снарядами забороненого Мінськими кгодами калібру 120 мм.

Похований у Більмаку. Залишилися мати, сестра, брати, дружина і 11-місячна донька. Брат Сергій зараз також служить у ЗСУ.

9. Сергій Голубєв "Голуб"

11 березня поблизу села Березове Мар’їнського району Донецької області диверсійна група противника з боку окупованого Докучаївська відкрила вогонь у напрямку українського взводно-опорного пункту 1-ї штурмової роти 24-го окремого штурмового батальйону "Айдар" 53 омбр. Сергій Голубєв встиг попередити побратимів про напад. "Айдарівці" помітили чотирьох бойовиків і відкрили вогонь на ураження. Після півгодинного бою ворог відступив, але двоє військовослужбовців ЗСУ загинули, один із них – Голубєв.

У січні Сергієві виповнилося 38 років, він із Рівного. Пішов добровольцем на фронт у вересні 2014-го,  у 2016 році підписав контракт із ЗСУ. Був поранений, після лікування повернувся на передову.

Сергій Голубєв похований на Алеї Героїв Нового кладовища в Рівному.

Посмертно нагороджений орденом "За мужність" III ступеня.

Залишилися батьки, дружина та двоє дітей.

10. Антон Дзерин "Пікассо"

Разом із Сергієм Голубєвим у зіткненні з ворожою ДРГ під Березовим 11 березня загинув  Антон Дзерин. 20-річний хлопчина був майже вдвічі молодший за свого побратима.

Народився майбутній "Пікассо" в селі Дрижина Гребля Кобеляцького району на Полтавщині. Після школи навчався в професійному аграрному ліцеї в Кобеляках на автомеханіка та водія.

У 2015 році пішов добровольцем у батальйон "Айдар", пізніше підписав контракт із ЗСУ. Був старшим солдатом, навідником-оператором БМП 1-ї штурмової роти 24-го окремого штурмового батальйону "Айдар" 53 омбр.

 "Пікассо" мріяв разом із другом поїхати миротворцем в Африку, а після повернення – працювати у поліції.

Похований у селі Свічкареве Кобеляцького району.

Залишилися мати і брат.

11. Сахіб Атакішиєв

16 березня в місті Сватове Луганської області відбулася церемонія прощання з Сахібом Магеррам-огли Атакішиєвим – місцевим жителем, який загинув в АТО при виконанні бойового завдання 13 березня.

Сахіб два місяці не дожив до 50-річчя. Труну з тілом побратима бойові побратими несли до місця поховання його на руках.

Сахіб був родом із м. Гянджа, Азербайджан, 8 травня 1967 р.н.

Пішов на фронт захищати свою другу Батьківщину, підписавши трирічний контракт у липні 2016 року. Сержант, механік-водій гірсько-штурмового взводу 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади (Коломия).

Загинув під час виконання бойового завдання в районі міста Авдіївка на Донеччині від кулі снайпера калібру 7,62 мм, що влучила рикошетом.

Залишилися дружина та четверо дітей – троє дорослих дітей дружини та їхній спільний 16-річний син.

У звіті речника Міноборони з питань ішлося про одну бойову втрату 13 березня, однак у ЗМІ є дані про двох загиблих.

12. Володимир Князєв "Кіпіш"

13 березня Володя Князєв загинув від поранення в голову під час виконання завдань військової служби в Луганській області**.

Через чотири дні був похований з усіма військовими почестями в рідному селі Бортники, Жидачівський район Львівської області.

Хлопець виріс у багатодітній родині (батьки виховували п’ятьох дітей). По закінченні 9 класів вступив у Новороздільський професійний ліцей, вчився на бармена. Щойно відзначив 18 років – підписав контракт зі Збройними силами і став до лав 24-ї окремої механізованої бригади (Яворів). Був у складі екіпажу БМП-2.

Залишилися батьки, троє братів і сестра.

У звіті речника Міноборони з питань ішлося про одну бойову втрату 13 березня, однак у ЗМІ є дані про двох загиблих.

Відкриті джерела не містять згадок про точне місце загибелі Князєва. Імовірно, це не бойова втрата.

13. Микола Грабарчук "Кока"

Йому було лише 20, і він загинув внаслідок мінометного обстрілу опорного пункту ЗСУ поблизу села Лобачеве Новоайдарського району Луганської області. 16 березня там полягли двоє воїнів, семеро зазнали поранень.

Старший солдат, боєць мінометної батареї 14-ї окремої механізованої бригади (Володимир-Волинський).

2015 року Микола закінчив Хмельницьке професійно-технічне училище за фахом "муляр-штукатур". Захоплювався риболовлею, полюванням, технікою, займався спортом. Працював разом із батьками на будівельних роботах у своєму селі Печеське Красилівського району Хмельницької області.

Хлопець пішов на військову службу за контрактом у вересні 2016 року, з 11 грудня перебував у зоні АТО. Похований у рідному Печеському.

14. Микола Яворський

Загинув разом із побратимом Грабарчуком унаслідок мінометного обстрілу поблизу села Лобачеве 16 березня. Військовослужбовець 14-ї окремої механізованої бригади.

Микола Яворський мав 35 років. Він із села Поворськ Ковельського району, що на Волині.

Після строкової армійської служби працював у виправній колонії, пізніше служив у комендатурі авіаційного полігону в Поворську. Після початку російської агресії пішов на контракту 14 омбр. Був поранений на фронті, лікувався у шпиталі, після чого повернувся в бригаду.

Залишились батьки, брат, дружина та двоє синів, 5 і 3 років.

15. Дмитро Кушнір "Лис"

Дніпрянин, 18 травня 1970 р.н. Старший навідник гранатометного взводу 93-ї окремої механізованої бригади.

Мобілізований на початку 2015 року, воював у Пісках під Донецьком. Зовсім недавно – в січні 2017-го – повернувся на військову службу вже за контрактом. Працював з гранатометом АГС-17 "Полум’я", також був механіком, чудово розбирався в машинах та техніці.

Загинув 17 березня внаслідок підриву на саморобному вибуховому пристрої з "розтяжкою" поблизу села Кримське, Новоайдарський район Луганської області, під час перевірки території на березі річки Сіверський Донець. Від вибуху Дмитро дістав численні осколкові поранення голови, кінцівок та тулуба, що несумісні з життям.

Похований на Краснопільському кладовищі міста Дніпро.

16. Леонід Галайчук "Угрюмий"

17 березня двоє морпіхів 501-го окремого батальйону морської піхоти 36 обрмп загинули внаслідок прильоту ворожої міни на спостережному пості поблизу села Водяне Волноваського району Донецької області, Маріупольський напрямок.

Сержант, командир відділення гранатометного взводу Леонід Галайчук 1991 року народження.

Народився на Одещині в селі Обжиле Балтської міської громади.

Коли батьки розлучилися, переїхав з мамою в Молдову, там закінчив 9 класів. Повернувся в Україну до батька, працював на будівництві. Строкову службу проходив у зенітно-ракетних військах. З початком війни навесні 2014-го добровольцем став на захист Батьківщини, служив у прикордонних військах. Після демобілізації навесні 2015 року пішов на контракт у морську піхоту – на фронт…

17. Олексій Кондратюк

Другий морпіх, загиблий унаслідок мінометного обстрілу 17 березня у Водяному. Матрос 501 обмп 36-ї окремої бригади морської піхоти.

Олексієві було 22 роки, родом із села Пісків Костопільського району Рівненської області. 2012 року закінчив Сарненський професійний аграрний ліцей – тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва, слюсар-ремонтник. Працював у багатогалузевому житлово-комунальному підприємстві Костополя слюсарем-сантехніком. У травні 2016 року пішов на військову службу за контрактом.

Залишилися батьки, брат, дружина та 2-річний син.

18. Ігор Ілюшко

17 березня внаслідок ворожого обстрілу Мар’їнки, що під Донецьком, загинув молодший сержант, командир гармати 92-ї бригади ЗСУ Ігор Ілюшко. Він із села Чорноземне Якимівського району Запорізької області.

2007 року Ігор закінчив профліцей залізничного транспорту в Мелітополі, здобув фах помічника машиніста електровозу та другу професію – слюсаря-ремонтника. Відслужив "строчку". Працював в локомотивному депо Нижньодніпровськ-Вузол помічником машиніста, бригадиром бригади слюсарів. Контракт із ЗСУ підписав у березні 2016 року.

У 26-річного воїна залишилися батьки, цивільна дружина й діти 2 та 3 років.

19. Дмитро Польовий

Внаслідок артнальоту біля Водяного загинули два українські морські піхотинці, п’ятеро зазнали поранень. Тіла загиблих вдалося забрати у бойовиків лише 23 березня.

Один із полеглих – Дмитро Польовий, старший матрос, стрілець 1-ї роти 701-го окремого батальйону морської піхоти 36 обрмп.

Нещодавно йому виповнилося 37. Сам із Дніпра, житломасив "Тополя-2". Займався бодібілдингом, боксом, дзюдо. Закінчив професійно-технічне училище №20 за спеціальністю газоелектрозварювальника, навчався в Дніпропетровському технікумі економіки та бізнесу, здобув фах товарознавця-комерсанта.

16 червня 2016 року вступив на військову службу за контрактом. Похований 25 березня на Краснопільському кладовищі міста Дніпро.

Розлучений, залишились мати, брат та донька.

20. В’ячеслав Чернецький

Другий загиблий 20 березня в бою у Водяному. Пішов у кращий зі світів 22-річним. Боєць 36-ї окремої бригади морської піхоти ВМС ЗСУ.

Після школи у 2013 році закінчив Вище художнє професійно-технічне училище №5 міста Вінниця. Одразу – ще до початку війни – пішов на військову службу за контрактом.

Командир роти 36-ї бригади морської піхоти ВМС ЗСУ Павло Юрчук розповів: Похований у рідному селі Мурафа Шаргородського району Вінницької області.

21. Руслан Бондар

38-річний Руслан Бондар загинув удень 20 березня від кулі снайпера поблизу смт Новотроїцьке Волноваського району Донецької області. Прапорщик, військовослужбовець 15-ї бригади транспортної авіації (Бориспіль). В зоні АТО перебував у складі 30-ї окремої механізованої бригади.

Народився в Крижополі на Вінниччині. Здобув спеціальність кухаря, проте вирішив служити у Збройних силах. Починаючи з 1997 року, проходив службу у в/ч А2215 в Борисполі. У вересні 2016-го відряджений до 30 омбр у зону бойових дій. За вісім днів мав поїхати у відпустку, під час якої збирався одружитися.

З Русланом попрощалися в його військовій частині у Борисполі. Похований у рідному Крижополі.

22. Дмитро Шматко

25 березня в селі Токівське Апостолівського району Дніпропетровської області попрощалися із загиблим в АТО Дмитром Шматком. За даними із соцмережі, він служив на посаді інструктора у 184-му Навчальному центрі Академії сухопутних військ, в/ч пп В4264 (Яворівський полігон).

Точне місце смерті в медіа не назване, дата – 23 березня.

23. Олександр Маленко

Він загинув у свій 37-й день народження. Народився 24 березня 1984 року в Кривому Розі на Дніпропетровщині. Стрілець-помічник гранатометника 1-ї механізованої роти 1-го механізованого батальйону "Хижак" 17-ї окремої танкової бригади.

Закінчив криворізьке ПТУ №29 за фахом зварювальника. Працював на Центральному гірничо-збагачувальному комбінаті, а згодом — в охороні КП "Швидкісний трамвай". Вступив до криворізької 17 отбр на контракт.

Фатальним став мінометний обстріл поблизу села Новозванівка Попаснянського району Луганської області 24 березня. Побратими винесли пораненого Олександра з бойової позиції, але чисельні осколкові поранення були несумісні з життям.

Похований на Алеї слави Центрального кладовища Кривого Рогу. Мати Олександра, крім старшого сина, нещодавно втратила також чоловіка…

24. Володимир Павлів "Огоньок"

42-річний львів’янин "Огоньок" загинув надвечір 24 березня  від осколкового поранення голови внаслідок обстрілу ВОПу поблизу села Новоолександрівка Попаснянського району Луганської області. Похований у Львові, на Полі почесних поховань №76 Личаківського кладовища.

Володимир Павлів був сержант, гранатометник-кулеметник — командир відділення 24-ї окремої механізованої бригади (Яворів). Тривалий час мешкав за кордоном, в Англії та Бельгії, однак повернувся в Україну і пішов добровольцем на фронт до складу 34 омпб (Кіровоград). На контракті в 24 омбр – із грудня 2016-го.

Залишилися мати, брат і сестра.

25. Петро Козарук

26 березня внаслідок мінометного обстрілу опорного пункту неподалік від Авдіївки загинули три військовослужбовці 72-ї окремої механізованої бригади, ще троє дістали поранень. Мінометна міна влучила в бліндаж, де перебували бійці.

зазнали старший із загиблих – Петро Козарук. Старший сержант, командир гарматного розрахунку 72 омбр.

Народився він 24 травня 1977 року в селі Турка Коломийського району Івано-Франківської області, мешкав у Райгородку (Бердичівський район, Житомирська область).

У Турці в Кохарука залишились також мати та двоє дітей від його першого шлюбу.

26. Сергій Мосійчук

Наймолодший із загиблих від прильоту міни 26 березня під Авдіївкою. 20 років солдат Сергій Мосійчук відзначив лише 22 лютого.

Сам із міста Корець Рівненської області. Закінчив вище професійне училище №24 за фахом електрика. Захоплювався технікою, мотоциклами, спортом, уже з 13 років вже вмів керувати автом.

У січні 2016 року вступив на військову службу за контрактом. Був поранений на фронті, зі шпиталю повернувся на передову.

Похований Сергій у рідному Корці.

Залишилися батьки, сестра і брат.

27. Олексій Тимченко

Солдат 72-ї окремої механізованої бригади. Один із трьох, хто загинув 26 березня внаслідок мінометного обстрілу під Авдіївкою.

Народився 25 серпня 1994 року в смт Стеблів Корсунь-Шевченківського району, що на Черкащині. Закінчив професійно-технічне училище за фахом автослюсаря і водія, працював на пилорамі та цегляному заводі.

У війську з 2016 року – підписав контракт на три роки, пройшов підготовку в "Десні", стрілець-навідник зенітки ЗУ-23-2.

Похований у Стеблеві.

28. Владислав Писаренко "Растішка"

Із 13 років Влад Писаренко – уродженець і мешканець Донецька – був учасником фанатського "двіжу" ФК "Шахтар" (Донецьк). Коли його рідне місто загарбали сепаратисти й російські окупанти, Растішка не змирився.  У квітні 2015-го 19-річний на той час хлопець пішов захищати Україну й рідну Донеччину з полком "Азов". На початку серпня 2016 року він підписав контракт із ЗСУ, ставши до лав 46-го окремого батальйону спеціального призначення "Донбас-Україна" 54 омбр.

Солдат, гранатометник штурмового відділення штурмового взводу 1-ї штурмової роти.

При цьому батьки Влада залишаються на окупованій території.

Патріотові українського Донбасу був тільки 21 рік, коли 27 березня він загинув внаслідок підриву на невідомому вибуховому пристрої на Світлодарській дузі біля села Новолуганське (Бахмутський район) під час виконання бойового завдання з обстеження території разом із побратимом.

29. Максим Наріжний

Загинув 27 березня внаслідок підриву на розтяжці під Новолуганським разом із Растішкою-Писаренком. Так само 21-річний.

Хлопці обстежували територію для подальшого розташування ПЗРК.

Сумчанин. Солдат, санітар-стрілець того ж штурмового взводу 1-ї штурмової роти батальйону спеціального призначення "Донбас-Україна" 54-ї омбр.

30. Володимир Єгоренко

29 березня автомобіль ГАЗ-66, яким керував 50-річний одесит Володимир Єгоренко, потрапив під мінометний обстріл біля села Троїцьке Попаснянського району Луганської області. Внаслідок прямого влучення міни калібру 120 мм військовий отримав численні осколкові та вогнепальні поранення.

Побратими терміново доправили Володимира в Попаснянську міську лікарню, але врятувати життя воїна лікарям не вдалося – він помер у реанімації.

Єгоренко народився в Одесі 19 травня 1966 року. У 2014-му був мобілізований, ніс службу на адмінкордоні з окупованим Кримом, у Донецькій та Луганській областях. А через півроку після демобілізації знову повернувся на фронт.

У бійця залишилися дружина та двоє дітей.

Поховали Володимира Єгоренка на Західному кладовищі Одеси.

31. Антон Вельможко

Про Антона відомо, що він народився 7 січня 1989 року в Запоріжжі. У 2015 року його призвали до лав ЗСУ. У грудні 2016-го Вельможко підписав контракт на подальшу службу, яку проходив у 54-й бригаді, що тримає позиції на Світлодарській дузі.

Саме там у результаті артобстрілу 29 березня боєць отримав смертельне осколкове поранення.

Поховали Антона 1 квітня в Запоріжжі на Павлокічкаському кладовищі. У нього залишилися мати і брат.

32. Дмитро Сумський "Шаман"

Дмитро Сумський народився 24 вересня 1974 року в Києві. На війну пішов добровольцем у 2014-му. Пройшов бої під Донецьком, у Пісках, а в лютому 2016 року був одним із перших бійців, що зайняли позиції в промзоні Авдіївки.

Воював у розвідувальному підрозділі "Санта" ДУК "Правий сектор", який, на відміну від багатьох інших добровольчих загонів, не увійшов до складу ЗСУ чи інших силових структур. Ці бійці не отримують зарплати, не мають статусу учасника бойових дій. І коли 30 березня 42-річний Шаман загинув разом із двома бійцями 72-ї омбр, в офіційних зведеннях значилася цифра "двоє", а не троє загиблих.

Він був тихим героєм. Не любив інтерв’ю. Ніколи не зізнавався, як його родина бідує, рахуючи копійки. Давно, десь з півроку вже, не брав відпустку. Дружина все чекала на нього, а він їй казав: "Зараз. Ще трохи. Прийшли ж бо молоді хлопці. От навчу їх і піду".

Поховали Дмитра Сумського 2 квітня на Лісовому цвинтарі Києва. У нього залишилася цивільна дружина, яку Шаман дуже кохав.

33. Олег Новохатько

Олег Новохатько – один із тих двох бійців, які загинули 30 березня під час обстрілу промзони Авдіївки разом із добровольцем Шаманом від розриву "Молота".

24-річний боєць народився 1 січня 1992 року в селі Сердюківка Смілянського району Черкаської області. Там же, в рідному селі, його й провели в останню путь 2 квітня 2017-го.

Олег закінчив Черкаський державний технологічний університет, здобувши спеціальність інженера-механіка. Працював у місцевому сільгосппідприємстві "Сердюківка".

Навесні 2016 року підписав контракт із ЗСУ й служив солдатом 1-го механізованого батальйону в 72-й окремій механізованій бригаді.

34. Олександр Педак "Шаолінь"

Третій боєць, життя якого 30 березня обірвав розрив міномета "Молот" – 57-річний Олександр Педак.

Він лише п’ять днів не дожив до свого дня народження – 4 квітня старшому солдату, навідникові мінометної батареї 1-го механізованого батальйону 72-ї омбр мало виповнитися 58.

Олександра мобілізували в лютому 2015 року, а згодом він підписав контракт до закінчення особливого періоду. У бійця залишилася родина: двоє дітей (син – у Нацгвардії), онуки.

Поховали Шаоліня 2 квітня в рідному Запоріжжі.

35. Володимир Капралов

Увечері 31 березня в обласній лікарні ім. Мечникова у Дніпрі помер від важких травм, не приходячи до тями, Володимир Капралов – гранатометник 92-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. Ще 12 березня він був поранений васлідок ворожого обстрілу біля міста Мар’їнка.

За життя Капралова лікарі в Дніпрі боролися 19 днів. Утім, 35-річний військовий не вийшов зі стану коми і помер в останній день березня.

Весь цей час поруч із пораненим була його сестра Ольга.

Володимир Капралов народився 8 липня 1981 року в місті Вільнянськ Запорізької області. До війни працював будівельником, їздив на заробітки до Росії. З початком бойових дій пішов добровольцем у 37-й батальйон "Запоріжжя". У лютому 2017 року підписав контракт на військову службу в 92 омбр (ППД – Башкирівка, Харківська область).

У Володі залишилися 8-річний син.

Поховали Володимира 2 квітня на Вільнянському кладовищі в с. Павлівське. Попрощатися з бійцем прийшло понад 3 тисячі жителів міста.