Віктор Шлінчак: чому я проти зовнішнього управління?
Керівник проекту "Главком" Віктор Шлінчак виразив свою думку щодо заяви Лещенка про те, що Україна не здатна самостійно проводити реформи.
Як зробити так, аби Україна не стала Failed state.
Для початку кілька слів про нинішнє світосприйняття. Я не знаю, як відчувати себе політиком. Відверто. Хоча брав участь у безлічі виборчих кампаній як медіа-консультант. За два десятиліття роботи у медіа (здебільшого – тих, які створював самостійно) для мене політики перестали бути сакральними особами. Тому зустріч з будь-ким із них (від президента до народного депутата, міністра чи генпрокурора) не спричиняє ідолопоклонства. Завжди вчу журналістів, з якими працюю, що головне у нашій професії – це здатність критично мислити. Все решта – вторинне.
Тому коли я ходжу на інтерв’ю, пишу пост чи йду на неформальні зустрічі "без диктофона", будьте певні – загравання там нема. Це можуть підтвердити десятки людей, які приходять чи організовують такі зустрічі. І для мене немає особливої різниці, який це політичний об’єкт – Ігор Кононенко (з яким я, до речі, досі не знайомий) чи Сергій Лещенко (якого я давно знаю і поважаю як журналіста). Я люблю ставити гострі запитання і люблю спостерігати за реакцією людей на них. І отримувати таким чином інформацію. Це, мабуть, єдине, що мені останнім часом все ще подобається в журналістській роботі. Інколи, правда, я дозволяю собі ще публічні коментарі через Facebook. Але фейсбучне середовище настільки специфічне, що орієнтуватися виключно на нього – це обманювати себе (доведено в тому числі виборчими кампаніями).
Останнім часом я зробив кілька досить гострих коментарів щодо позиції, яка була озвучена Сергієм Лещенком. Уже не журналістом, а політиком (причому політиком, який зайшов до парламенту разом з президентською силою "Блок Петра Порошенка", але який зараз перебуває у внутрішній опозиції з цією політичною силою). Але в даному випадку моя репліка про конкретні дії і заяви останніх днів.
Отже, все почалося з того, що Сергій разом з Мустафою Найємом та Світланою Заліщук були відсутні на позачерговому засіданні Ради, яке дійсно було скликане в останній момент, щоб позбавити нечестивих суддів можливості подальшого перебування на посадах. Відсутність пояснювалася давно запланованою поїздкою в США і зустрічами з представниками тамтешнього політичного бомонду, які цікавляться Україною. Після повернення Сергій, Мустафа та Світлана написали декілька повідомлень про це.
Зрештою, контакти з американцями – дійсно важлива річ. Це не піддається жодному сумніву. І якщо когось із візаві трійка українських політиків змогла надихнути на подальшу співпрацю з Україною – це неоціненна робота. За яку можна вибачити і прогул одного парламентського дня, хоч і надзвичайно важливого.
Але натомість Сергій фактично заявив, що без втручання США Україна не здатна проводити реформи (така собі Failed state), тому треба (цитую повідомлення Комітету ВР з закордонних справ) "накласти персональні санкції на українських топ-корупціонерів". Я двома руками за те, щоб українським корупціонерам дати по руках! Тут ми з Сергієм однодумці. Але я за те, щоб по руках їм давали вітчизняні правоохоронці та судова система. І якщо вони – НАБУ, Генпрокуратура, МВС, СБУ та суди всіх калібрів – не вправляються зі своєю роботою, то питання слід формувати: "Чи відповідають їхні очільники своїм функціям?" Тоді політику Лещенку треба запитати себе: а що я зробив, аби в Україні запрацювала система і закон? Чи дійсно розповісти у Вашингтоні, щоб ввели санкції проти двох (!!! а не тисяч) конкретних людей – це все, що я можу? Чи ефективно це? Скільки часу тоді піде на повноцінне очищення від корупції?
Маючи не тільки журналістські механізми (а також підтримку у суспільстві, серед громадянського суспільства), а й політичні, Сергій Лещенко чомусь воліє більше розмовляти з американськими друзями, а не з тими, хто готовий підтримувати антикорупційні розслідування в Україні. Не з тими, хто може тиснути на чиновників. Хто може дати їм по руках. Можливо, і легше бути, вибачте, "ябедою", змальовувати українську дійсність лише у чорних тонах, а не очолити процес в Україні і довести всьому світові, що українці дійсно щось можуть?
Подібну тактику і поведінку я уже відчував на собі, коли окремі члени комісії з відбору керівництва Національного Агентства з питань запобігання корупції замість того, щоб зібрати усіх представників від громадськості і випрацювати зрозумілі механізми відбору кандидатів, оббивали пороги чиновників Європейського Союзу і просили тиснути на членів комісії. А потім окремі активісти навіть закликали призупинити надання Україні безвізу, поки не будуть проголосовані конкретні кандидати.
Погоджуюсь, що тиск Заходу – це дуже дієвий механізм. Але чи треба ним так захоплюватися і в пориві ентузіазму використовувати лише чорні фарби? Чи не призводить це до поганої звички перекладати відповідальність на інших? І до залежності за отриману "послугу". А зі сторони влади – до несприйняття рекомендацій, які дуже схожі на прямі зовнішні вказівки. Це не раз мало зворотній ефект – коли українське керівництво шукало інших партнерів. Навіть попри фінансову підтримку.
Я – за стратегічне партнерство, а не за стосунки колонії і метрополії, де мало чого залишається від незалежності. І за те, щоб українські політики розуміли: політична конкуренція між ними не має призвести до зовнішнього управління, бо тоді ми перестанемо бути країною.
Українська приказка про двох українців і трьох гетьманів має рано чи пізно втратити актуальність, якщо є відповідальність за країну, яку ми будуємо. Коли українські політики консолідуються (приклад двох Майданів), вони можуть перевернути гори. Тільки чомусь після отримання влади люди, які є демократами, починають "мочити" один одного більше, ніж своїх вчорашніх ворогів. Це вже раз призвело до перемоги "недемократів", до цього йде і тепер. Цей процес свідчить в першу чергу про політичну незрілість, якщо хочете, інфантильність усього- без розподілу на "старих" і "нових" - українського політику. Бо вони можуть лише зруйнувати, не прораховуючи наслідки.
Я простягаю Сергію Лещенку та іншим політикам нової формації руку і готовий допомагати, в тому числі публікувати на "Главкомі" розслідування щодо всіх без винятку "топ-корупціонерів". Але й прошу замислитися над тим, що я описав вище. Бо я точно не хочу, щоб Україна стала Failed state.