Переселенці розповіли, яким бачать Донецьк через два роки окупації

Люди, які виїхали з рідного міста після "референдуму", зізнаються, що не впізнають свій дім.

Два роки тому, 11 травня, так званий "референдум" у Донецьку розділив дончан за переконаннями і змусив багатьох залишити рідне місто. Хтось рятував себе й свою родину від війни, а хтось виїхав, не в змозі протистояти засиллю бойовиків, які окупували місто й нав'язали свою ідеологію. Нинішні переселенці, які продовжують підтримувати зв'язок з родичами й знайомими в місті й періодично туди навідуються, розповіли, яким бачать Донецьк через два роки окупації. Про це повідомляє "Сегодня ".

"Я пам'ятаю цей "референдум". За кілька днів до цього по одному з російських телеканалів ведуча новин розповіла, що в Донецьку ставлять мітки на будинках російськомовних громадян. Ми із дружиною хіхікнули тоді. Яка нісенітниця! На кожному будинку треба мітку ставити, коли на те пішло. Потім цю нісенітницю всерйоз переказували один одному люди на референдумі, - поділився спогадами колишній дончанин Юрій Протасенко. - І ми раптом зрозуміли, що народ масово почав божеволіти. Чутки, навіть самі ідіотські, перемелювалися й ставали ледь не офіційними новинами. Все, що пов'язане з Україною, відразу стало поганим і паскудним, і всі почали говорити, що це "країна 404". Через два роки я бачу, що деякі дончани їздять в українські міста за продуктами й оформляють допомогу на народження дитини, а інші в цій клоаці умудряються зберігати здоровий глузд, не втрачають розум і не піддаються тотальному зомбуванню. Ми виїхали, тому що розуміли - не витримаємо тут довго".

Практично всі були впевнені, що залишають дім ненадовго, не всі брали із собою теплі речі. Але от уже другу зиму колишні жителі Донецька стежать за подіями в рідному місті через кордон у вигляді лінії розмежування.

"Наша фірма ще на самому початку окупації припинила свою діяльність у Донецьку. Співробітникам запропонували місця у філіях по Україні. Вибір був зроблено на користь тимчасового переїзду, - ділиться дончанин Ігор Бутенко. - Було небезпечно залишатися з сім'єю в місті, де навіть у булочній можна наткнутися на напівп'яного автоматника. Але я й подумати не міг, що все затягнеться так надовго. Сказати, що нудьгуємо по Донецьку, - це нічого не сказати. Але як жити в місті, де немає законів, де сусід Вася-алкоголік тепер ходить із автоматом? У мене багато друзів і знайомих, у тому числі з колишніх міліціонерів, які залишилися в місті, і я з ними частенько зідзвонююсь. Вони мені й розповідають про життя міста. Кажуть, що, маючи достатню кількість грошей, можна отримати індульгенцію на будь-який злочин. Наркотики, зброя - будь ласка. Все що завгодно, тільки доведеться заплатити готівкою".

Той "референдум", на який деякі дончани пішли впевненими, що завтра прокинутися громадянами РФ, змусив багатьох жителів шахтарської столиці дізнатися, який вигляд має й війна, і традиції НКВС. "Те, що пора тимчасово залишити Донецьк, ми зрозуміли, коли незрозумілі молодчики захопили обладміністрацію й потім побили учасників проукраїнського мітингу, - розповідає дончанка Віра Малашенко. - Ми із самого початку були категорично проти "ДНР" і відкрито висловлювали свою думку. З тими ж сусідами й бабками з під'їзду сперечалися постійно. Краще б тоді тримали язик за зубами! Адже зараз ми не можемо повернутися в Донецьк. Страшно, що якщо приїдемо - хтось обов'язково "настукає" в "МГБ ДНР". Комунальні рахунки за квартиру в Донецьку оплачуємо через друзів - боїмося, щоб її не "відтиснули". Додому хочеться до сліз, але поки не можна. У нашому будинку - незвані гості".

Люди, які виїхали, зазначають, що щоразу, відвідуючи рідні пенати в Донецьку, дивуються - місто змінилося кардинально. Начебто б і чисто в центрі, і автобуси ходять, і магазини працюють... Але потім стає зрозуміло: чисто - тому що людей у рази менше, особливо молоді, основного "постачальника" вуличного сміття. Автобуси ходять рідко, тому й забиті пасажирами - а зовсім не тому, що в Донецьк повернулися всі, хто виїхав, як переконують чиновники "адміністрації міста". І магазини - в основному продуктові, де легко продається гуманітарка, або комісійні, з поношеним товаром. І побиті танковими гусеницями дороги - немов клеймо на місті "Тут іде війна".

"Донецьк довелося залишити майже два роки тому. Ми жили недалеко від Донецького аеропорту. Уже в перший тиждень боїв за аеропорт стало зрозуміло, що це надовго. Одна справа, коли по місту шастають незрозумілі особи й кричать: "Хочу в Росію!", і зовсім інше - коли по вулицях носяться російські танки, - розповіла місцева жителька Ірина Вячик. - Абияк улаштувалися в Києві, хоча постійно відчуваємо, що ми в гостях. Після того, як бої в аеропорту стихли, я вже кілька разів приїжджала в Донецьк. Контраст відразу впадає в око. До "республіки" Донецьк жив, тепер - виживає. Чим ближче до околиць міста, тим менше можна зустріти людей. Зовсім порожня трисмугова широка дорога в один бік, і така ж - в інший. Раніше тут був дуже інтенсивний рух, в "годину пік" траплялися тягучки, а зараз парочка легковиків і маршрутка - уже жвавий потік машин. А посічені осколками будинки стали чимсь зовсім повсякденним, людей на вулиці зовсім мало, парочка перехожих - і все. По Київському проспекту я йшла й плакала від того, у що перетворилося наше місто".

Хтось із дончан уже зміг продати квартири в місті, щоб не повертатися туди ніколи, хтось ще вірить у краще й оплачує комуналку. Інакше відберуть квартиру, не запитуючи. Однак оптимізм поступово вгасає, дончани не бачать передумов того, що їхнє місто, як і інші, буде звільнене від бойовиків.

"Ми просто вростаємо в нове життя, облаштовуємося, налагоджуємо побут. І інші так само. Якщо в когось виходить купити квартиру в новому місті - то це все, повернення в Донецьк не буде. Два роки пройшло. Ще рік - і повертатися буде нікому", - із прикрістю констатує нинішня жителька Івано-Франківська Людмила Белоус.

Навіть ті, хто вирішив, незважаючи ні на що, повернутися в Донецьк і побудувати своє життя тут, говорять, що про майбутнє замислюватися не доводиться. "Діти одержують невизнані атестати й дипломи, паспорти "ДНР" - це взагалі глузування якесь. Править бал не закон, а озброєні люди. У новинах - тільки гарне про "ДНР" і тільки погане про Україну. Зарплати, стипендії - не просто мізерні, а як подачки. Поїзди не ходять, літаки не літають, ні концертів, ні футболу, ні визначеності - нічого немає. Бізнес ведеться косо, у більшості підприємців подвійні пакети документів - "денеерські" й українські. Зате паради й свята ледь не щотижня, - розповів Євген Кондрашевич. - Я не кажу, що в Україні все добре й гладко, є проблеми й труднощі. Але якщо вибирати, то я волію жити все-таки в нормальній країні, а не в гетто".

Як повідомлялося раніше, жителі Донецька пограбували п'яних бойовиків.

Нагадаємо, у Краматорську Донецької області невідомі розклеюють листівкиз закликами вбивати "бандерівців".