Сьогодні Київ вшановує пам'ять жертв Куренівської трагедії

13 березня 1961 в Києві прорвало дамбу в районі Бабиного Яру - селевий потік забрав кілька тисяч життів.

49 років тому, 13 березня 1961 року в Києві сталася Куренівська трагедія, яка забрала, за різними оцінками, життя від півтора до двох тисяч людей. 

Цього дня прорвало греблю в районі Бабиного Яру, за якою понад 10 років накопичувалися стічні води з Петровських цегельних заводів. 

У суботу в Києві пройде громадянська панахида за загиблими. 

Гребля почала руйнуватися рано вранці. О 6.45, через 3,5 години її прорвало. Грязьовий вал заввишки 14 метрів (з 4-поверховий будинок) помчав вулицями району Куренівка, зносячи будівлі, людей, трупи і залишки трун з довколишніх кладовищ. Потоп тривав всього півтори години, але його наслідки були катастрофічними. 

Висота валу в районі вулиці Фрунзе зменшилася вдвічі, але й цього виявилося достатньо, щоб загинули сотні людей. Пульпа стала твердою, як камінь. 

Стадіон Спартак, що межує огорожею з Подільським спуском, був затоплений шаром рідкої грязі з глиною настільки, що його високої огорожі не було видно, був затоплений трамвайний парк. Будівля Подільської лікарні встояла. Частина хворих рятувалася від затоплення на його даху. 

Дамбув районі Бабиного Яру було споруджено за спеціальним проектом в 50-і роки минулого сторіччя. Раніше на цьому місці знаходився піщаний кар'єр. 

Потім у оточений земляними дамбами простір земснаряд став закачувати пульпу - розбавлений водою грунт з місць розробки глини для Петровських цегельних заводів. 

Згодом на цьому місці утворилося озеро, оскільки стінки колишнього кар'єра погано вбирали вологу. Навесні в цей простір стікалися і талі води. Озеро поступово переповнювалось і вода почала розмивати гребінь дамби. 13 березня 1961 дамба не витримала напору води. 

За даними фахівців, висота захисної греблі була на десять метрів нижчою за норми безпеки. Її стінки мали бути бетонними, а не земляними. Але, перш за все, колишній кар'єр заповнювався на висоті шістдесяти метрів над рівнем великого житлового і промислового району столиці. Влада не реагувала на численні звернення громадян. 

Інформація про катастрофу піддавалася цензурі, її масштаби применшувалися. 

Багато жертв були поховані на різних кладовищах у Києві та за його межами з вказівкою в документах вигаданих дат і причин смерті, частина тіл так і залишилася незнайденою в товщі затверділої пульпи. 

Згідно з офіційним повідомленням Урядової комісії з розслідування причин аварії, "в районі аварії загинуло 145 осіб". 

За оцінками сучасних дослідників Куренівської катастрофи, реальна кількість жертв становила близько 1,5 тис. людей.