Антон Кучухідзе: «Континентальна оборона» від Італії - які шанси для України?
Італійська концепція континентальної оборони вигідна Україні рівно доти, доки вона лишається доповненням до НАТО, а не її замінником. У той момент, коли Захід почне пропонувати її як відповідь на питання нашого членства в Альянсі, вона перетвориться з можливості на пастку.
Міністр оборони Італії Гвідо Крозетто пропонує будувати оборону Європи не в кордонах Євросоюзу, а в кордонах континенту. Формула проста: 27 держав ЄС плюс ще тринадцять європейських країн поза ним — Велика Британія, Норвегія, Швейцарія, Молдова, країни Західних Балкан, Туреччина та Україна. «Ми повинні побудувати Європу оборони на континентальному рівні. Достовірна європейська оборонна політика більше не може бути обмежена лише державами-членами Союзу», — заявив Крозетто в інтерв’ю The New York Times. І це вже не риторика: ідея оформлена в шістдесятисторінковий документ «Atto di indirizzo», який визначає пріоритети італійського Міноборони на бюджетний цикл 2027–2029 років під назвою «Difesa 3.0». Тобто концепція переїхала з публіцистики в бюджетне планування — а це зовсім інша вагова категорія.
Для України тут три очевидні виграші. Перший — кодифікація статусу, який ми вже заробили кров’ю: у задумі Крозетто Україна, хоч і не входить ані до ЄС, ані до НАТО, «приречена лишатися фундаментальним стовпом європейської безпеки». Ту саму думку в Анкарі озвучив Андрій Сибіга: «Україна вже не є країною, яка просто шукає захисту; Україна — це безпековий партнер і контрибутор. НАТО 3.0 не буде повним без України». Другий виграш — обхід вета: членство в Альянсі потребує консенсусу тридцяти двох держав, і Вашингтон проти, а континентальна архітектура з добровільною участю воріт із вето не має взагалі. Третій — практика вже випереджає концепцію. Дев’ять угод Drone Deal, ухвалений режим експорту озброєнь, чотири мільйони дронів за 2025 рік — більше, ніж усі члени НАТО разом узяті. І, нарешті, Антибалістична коаліція, створена 13 липня в Парижі, де Україна є співзасновницею нарівні з Францією, Британією та Німеччиною. Крозетто не пропонує процес. Він описує процес, що вже йде.
І тут починається головне «але». У цій конструкції немає статті 5 — і не може бути. Серед учасників стоять нейтральна за конституцією Швейцарія і Туреччина, яка завжди має свою особливу багаторівневу позицію. Архітектура на 40 держав, куди входить Швейцарія, за визначенням не стане архітектурою стримування — вона буде архітектурою спроможностей і промисловості. Це корисно, але це не рятує. Сам Крозетто визнає, що Європа може лише «сподіватися» — він вживає саме це слово — що американське перебалансування в бік Індо-Тихоокеанського регіону відбудеться «поступово», а не різко.
Отже, відповідь на головне питання. Так, ця концепція вигідна Україні — але виключно як доповнення. Наша переговорна позиція всередині НАТО сьогодні найсильніша за всю історію незалежності: в Анкарі, за словами посла Альони Гетьманчук, рекордна кількість країн на рівні міністрів заявила про потребу переглянути підходи до нашого вступу. Продавати цей актив у момент його найвищої вартості, приймаючи паралельну структуру як компенсацію, — стратегічна помилка, яку неможливо буде відіграти назад. Київ має заходити в континентальну архітектуру обома руками, брати від неї все — ліцензії, спільне виробництво, доступ до європейських програм. І одночасно не підписувати жодного документа, який прямо не фіксує: ця структура не заміщає і не відкладає членство України в НАТО. Бо вигідна вона нам рівно доти, доки є доповненням. У той день, коли вона стане заміною, вона стане пасткою.
Антон Кучухідзе, політолог-міжнародник, співзасновник аналітичного центру «Об’єднана Україна» спеціально для «Українські Новини»