Денис Гороховський: Чи потрібно розмивати фотографії з тілами загиблих від російських ударів?

Хлопчик та стервятник. Фото: Кевін Картер/Вікіпедія

Чи потрібно розмивати фотографії з тілами загиблих від російських ударів?

Буквально кожен удар по столиці, при якому гинуть люди, супроводжується публікаціями фотографій з місця трагедії. І якщо ДСНС та інші служби, які прибувають на місця прильотів, у своїх звітах не зловживають відвертою чорнухою, то фотографи не гребують великими планами фрагментів тіл, специфічними ракурсами та іншими інструментами.

Одразу зазначу, що до фотографів запитань немає – вони роблять свою роботу і знімають те, що потім можуть продати. Якби не було попиту на подібний контент, не було б і контенту.

Я зараз про інше. Про пересічних громадян, які публікують ці фото у своїх соцмережах без цензури. Основний аргумент: світ має бачити без прикрас злочини РФ.

РЕКЛАМА

І я міг би тут прочитати окрему лекцію про алгоритми соцмереж, які просувають травмуючий контент, але не буду. Просто згадайте відоме фото Кевіна Картера, вперше опубліковане в The New York Times, на якому зображено хлопчика, що вмирає від голоду, поруч із яким приземлився шуліка, який чекає смерті дитини. Це одна з найвідоміших фотографій у світі. 99% з вас бачили її більше одного разу.

І скажіть: вона спонукала вас якось боротися з голодом в Африці? У кращому разі вона викликала у вас емоцію, і ви її з кимось обговорили. І на цьому все. Ось так і з фотографіями з України. Вони викликають емоцію, але розраховувати, що вони спонукають до дії випадкового американця чи британця, який побачить це фото у фейсбуці або твіттері – щонайменше наївно. Тому, як мені здається, причин для поширення таких фото лише дві: 1 – хайп і спроба зібрати лайки; 2 – створення відчуття причетності в автора, ніби цим постом робиться внесок у спільну справу, і ось він уже не спостерігач, а безпосередній учасник процесу.

Тож бережіть ментальне здоров'я своїх читачів. Вони скажуть вам за це дякую (але це не точно).

(с) Джерело

РЕКЛАМА
ГОЛОВНЕ