Судові позови гарантовані: що може зупинити ORLEN і SOCAR від угоди з Укрнафтою
Заява президента правління польської групи ORLEN Іренеуша Фафари про бажання компанії посилити свою присутність в Україні викликала жваве обговорення в енергетичному середовищі. Частина експертів побачила в цьому підтвердження того, що після переходу Укрнафти під контроль держави компанія стала більш привабливою для міжнародних партнерів. Однак за гучними заявами про потенційні інвестиції залишається низка питань, які можуть серйозно впливати на рішення великих міжнародних гравців.
Про це повідомляє політичний експерт Михайло Шнайдер. За його словами, упродовж останніх років керівництво Укрнафти неодноразово заявляло про готовність працювати зі стратегічними інвесторами. Йшлося як про спільну розробку родовищ, так і про інші формати співпраці. Проте попри численні анонси та повідомлення про зацікавленість з боку різних компаній, гучних інвестиційних угод досі не відбулося.
"Для частини коментаторів це одразу стало ознакою великої перемоги: мовляв, націоналізація Укрнафти спрацювала, компанія очищена від "старих акціонерів", а тепер за право бути її партнером можуть конкурувати ORLEN, SOCAR та інші міжнародні гравці. Але в цій історії є проблема, яку намагаються не помічати", - зазначає автор.
На думку експерта, причини відсутності великих угод не можна пояснити лише війною чи ризиками енергетичного сектору. Він звертає увагу на фактор, який для міжнародних корпорацій часто є навіть важливішим за військову загрозу.
"Головний ризик - не війна, а держава як непередбачуваний партнер. Для великої міжнародної компанії ризик війни є зрозумілим. Його можна рахувати, страхувати, дисконтувати, перекладати в умови договору. Набагато складніше працювати з ризиком, коли сама держава демонструє, що може змінювати правила гри залежно від політичної кон'юнктури", - переконаний експерт.
Ще до початку повномасштабної війни відносини між державою та Укрнафтою супроводжувалися численними суперечками. Після переходу компанії під державний контроль ситуація кардинально змінилася. Проте для інвесторів важливим є не лише сьогоднішній стан справ, а й гарантії на майбутнє. Шнайдер вважає, що обидві компанії чудово усвідомлюють специфіку українського енергетичного сектору та політичні ризики, які можуть супроводжувати будь-який великий проєкт.
"ORLEN - державна польська компанія. SOCAR - державна азербайджанська компанія. Обидві добре розуміють, що енергетика в Україні - це не тільки бізнес, а й політична територія. І якщо українське державне керівництво сьогодні готове конфліктувати з власними колишніми акціонерами, то завтра такий самий інструментарій може бути використаний і проти нового партнера", - зазначає експерт.
На його думку, саме тому попри численні презентації та оптимістичні заяви міжнародні нафтові компанії не поспішають ухвалювати остаточні рішення щодо входження в капітал Укрнафти. Одним із головних стримувальних факторів називає історію переходу компанії під контроль держави в листопаді 2022 року. Саме навколо цього рішення нині тривають юридичні суперечки.
"Іноземному інвестору пропонують не просто частку в найбільшій нафтовидобувній компанії України. Йому фактично пропонують увійти в актив, походження державного контролю над яким залишається предметом глибокого юридичного конфлікту. І цей конфлікт не закінчився. Він лише вийшов на міжнародний рівень", - підкреслює автор.
Низка колишніх акціонерів уже звернулася до міжнародних судових інстанцій. Як приклад наводить справу компанії Littop Enterprises Limited, яка оскаржує примусове відчуження належного їй пакета акцій Укрнафти в Європейському суді з прав людини.
Експерт переконаний, що саме ця обставина може стати одним із ключових питань під час будь-якої серйозної перевірки активу потенційним інвестором.
"Для потенційного інвестора це означає одне: титул держави на значну частину акцій Укрнафти не є безспірним. Інвестору продають не тільки бізнес. Йому продають ризик. Якщо ORLEN або SOCAR зайдуть в актив до вирішення цього спору, вони ризикують стати не просто партнерами Укрнафти. Вони ризикують стати учасниками довготривалого корпоративного та міжнародного конфлікту", - попереджає він.
На думку Шнайдра, аргумент прихильників нинішньої моделі управління компанією, які посилаються на співпрацю Укрнафти з міжнародними фінансовими інституціями, не є достатнім підтвердженням інвестиційної безпеки активу.
"Серйозні інвестори не заходять туди, де їм пропонують купити не тільки бізнес, а й чужу невирішену судову історію. Особливо якщо ця історія пов'язана з примусовим відчуженням приватної власності, воєнним станом, корпоративними конфліктами, політичним впливом і потенційним розглядом у Європейському суді з прав людини", - переконаний він.
Головне питання, вважає Шнайдер, полягає в тому, чи готовий європейський інвестор купувати актив, який уже обтяжений міжнародним спором про те, як держава цей актив отримала.