Археологи знайшли сотні монументальних поховальних споруд в пустелі Судану, що давніші єгипетських пірамід

Нове археологічне дослідження виявило 260 раніше невідомих монументальних гробниць у пустелі Атбай — величезному й досі малодослідженому регіоні, що простягається східною частиною Судану між Нубійським Нілом та пагорбами Червоного моря. Ці споруди, відомі як «поховання в огорожах Атбая», судячи з усього, належать до кочової скотарської культури, що процвітала у IV та III тисячоліттях до н. е., а деякі подібні зразки датуються навіть ще давнішими часами. Тобто ці пам’ятки давніші за єгипетські піраміди.

Про це пише Arkeonews.

Це відкриття стало можливим завдяки систематичній роботі з дистанційного зондування, проведеної в рамках проекту «Atbai Survey Project». Використовуючи супутникові знімки, дослідники склали карту круглих та овальних кам’яних пам’яток, розташованих на величезній території пустелі від Верхнього Єгипту до прикордонних районів Еритреї.

У ході дослідження було зареєстровано загалом 280 монументальних споруд, у тому числі 20, про які вже було відомо з попередніх досліджень. Решта 260 були виявлені вперше завдяки супутниковому аналізу.

Більшість із них — це великі круглі кам’яні огорожі, всередині яких знаходяться поховання. Деякі мають у діаметрі лише кілька метрів, тоді як найбільші досягають понад 80 метрів у діаметрі. Їхні розміри свідчать про те, що це були не звичайні могили, а центральні місця в соціальному та ритуальному ландшафті доісторичних скотарів.

Під час розкопок у таких місцях, як Ваді-Хашаб, Ваді-ель-Ку та Бір-Аселе, було знайдено людські останки разом із рештками великої рогатої худоби, овець та кіз.

У Ваді-Хашабі археологи виявили центральне поховання людини, оточене похованнями тварин, зокрема великої рогатої худоби та овець. Таке розташування вказує на суспільство, в якому худоба була не лише їжею чи переносним багатством, а й символом статусу, ідентичності та, можливо, сили предків.

Ці гробниці датуються періодом, коли добігав кінця «вологий період» в Африці. Сахара, яка колись була зеленішою та привітнішою, поступово висихала. Мусонні дощі відступили. Озера, сезонні річки та пасовища зменшилися.

Важливе значення має розташування гробниць. Багато з них було збудовано поблизу ваді, колишніх джерел води, криниць, скельних басейнів або ділянок, які раніше слугували пасовищами. Це свідчить про те, що пам’ятки були пов’язані з місцями, де збиралися кочові спільноти, напували своїх тварин, ховали померлих та зміцнювали групову ідентичність.

Пустеля Атбай розташована між двома відомими археологічними світами: Стародавнім Єгиптом і Нубією. Проте сама пустеля привертала набагато менше уваги. Ці нещодавно нанесені на карту гробниці свідчать про те, що цей регіон не був порожнім коридором між цивілізаціями, а був осередком власного скотарського культурного простору.

Дослідження не стверджує, що будівничі гробниць були єгиптянами або представниками якоїсь однієї відомої нубійської культури. Натомість докази вказують на окрему пустельну традицію, пов’язану з ширшими нубійськими та сахарськими моделями ритуального життя, зосередженого навколо великої рогатої худоби.

Про подібні зв’язки між похованнями еліти та великою рогатою худобою відомо з нубійських кладовищ, таких як Кустул, та з пастуших контекстів навколо Нілу. Отже, відкриття в Атбаї можуть допомогти пояснити, як пустельні скотарі, нільські спільноти та ранні державні утворення у північно-східній Африці взаємодіяли до та під час піднесення Єгипту.