Борис Радченко: Пашинян намагається переключити увагу ЄС з України на Вірменію напередодні парламентських виборів
Парламентські вибори у Вірменії, призначені на 7 червня 2026 року, відбуваються в умовах безпрецедентної внутрішньополітичної напруженості. Як зазначають аналітики, вони фактично є референдумом щодо довіри до Нікола Пашиняна та його політики, орієнтованої після втрати Карабаху на нормалізацію відносин з Азербайджаном. Відновлення діалогу з Баку викликає невдоволення значної частини населення і провокує розкол у суспільстві. І хоча правляча партія "Громадянський договір" у своїх передвиборчих списках офіційно номінувала Пашиняна кандидатом на посаду прем'єр-міністра, насправді йому гостро бракує громадської підтримки для безпроблемного продовження повноважень.
Падіння рівня підтримки всередині країни поєднується з "токсичною" зовнішньою політикою у стилі "пізнього Януковича", що супроводжується спробами одночасно зберегти рівновагу у відносинах із путінським Кремлем та Європою. Пашинян опинився перед надзвичайно складним завданням – утримати владу в країні, яка балансує між проросійським курсом і прагненням до євроінтеграції.
Зіткнувшись із холодним прийомом у Москві під час нещодавнього візиту, коли Путін у жорсткій формі вимагав забезпечити безперешкодний доступ проросійським партіям Вірменії до передвиборчої гонки, Пашинян намагається заручитися підтримкою Європейського Союзу. Для цього він прагне переключити увагу європейських еліт з української кризи на Вірменію, використовуючи виборчу кампанію як привід для залучення додаткових ресурсів і політичної допомоги.
На прохання офіційного Єревана Брюссель направить до Вірменії групу "оперативного реагування для протидії гібридним загрозам". Більше того, очікувалося, що ЄС виділить Вірменії 50 млн євро на боротьбу з дезінформацією та іноземним впливом під час парламентських виборів. Однак, за повідомленнями вірменських ЗМІ, під час зустрічі з міністром закордонних справ Вірменії Араратом Мірзояном у Брюсселі верховний представник ЄС із закордонних справ та політики безпеки Кая Каллас заявила, що фінансова допомога Єревану затримується через дефіцит бюджету. Вона зазначила, що пріоритет у виконанні фінансових зобов'язань ЄС наразі віддано Україні і на поточному етапі можливості надати підтримку Вірменії обмежені.
Отримавши відповідь від Каллас, прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян висловив своє невдоволення, заявивши: "Зараз ці кошти потрібні нам більше, ніж Україні. Ці 50 мільйонів не допоможуть Україні істотно змінити ситуацію, а для нас (Вірменії) вони життєво необхідні".
Така заява виглядає не лише політично недалекоглядною, а й відверто цинічною, якщо навіть побіжно порівняти реальний стан справ у цих двох країнах. Україна вже п'ятий рік відбиває повномасштабну агресію Росії, щодня втрачає людей і зазнає колосальних руйнувань та збитків. За оцінками Світового банку, ООН та Європейської комісії, прямі збитки, завдані Україні російською агресією, вже перевищили 500 мільярдів доларів, а вартість післявоєнної відбудови оцінюється щонайменше у 750 мільярдів доларів.
У Вірменії ж, попри всі існуючі економічні труднощі та проблеми безпеки, немає ані активних бойових дій, ані масових руйнувань цивільної інфраструктури, ані гуманітарної катастрофи, порівнянної із ситуацією в Україні. Стверджувати, що 50 мільйонів євро "потрібніші" Єревану, ніж Києву, означає нехтувати стражданнями українського народу та цінностями свободи заради сумнівних політичних дивідендів. Більше того, такими діями та заявами Пашинян знижує гостроту сприйняття тієї колосальної небезпеки, яка виходить від Кремля не тільки для України, але й для всієї Європи.
Європейський Союз, зі свого боку, демонструє обережний підхід до вірменського питання. Попри риторику про підтримку демократичних процесів у Вірменії, Брюссель чітко розставляє пріоритети. На засіданні Ради ЄС із закордонних справ у квітні 2026 року Україна залишалася головною темою порядку денного, а країни Південного Кавказу, зокрема Вірменія, згадувалися лише серед інших питань. У Брюсселі, мабуть, розуміють, що Пашинян намагається використовувати їхні ресурси у своїх внутрішньополітичних цілях.
У Брюсселі, судячи з усього, розуміють, що Пашинян намагається використати їхні ресурси у своїх внутрішньополітичних цілях. У цьому контексті примітно, що вірменський прем'єр, виступаючи на засіданні платформи громадянського суспільства "Вірменія-ЄС", заявив: "Ми не збираємося використовувати інструменти шантажу, кажучи, що раз ми прийняли закон, ви повинні прийняти нас до ЄС протягом місяця". Ця заява свідчить про те, що вірменський прем'єр усвідомлює обмеженість своїх важелів "тиску" на Брюссель.
Спроби Нікола Пашиняна переключити увагу Європейського Союзу з України на Вірменію напередодні парламентських виборів під приводом зростаючої загрози втручання з боку Росії є багаторівневою грою. На поверхні лежить очевидна причина – спроба зберегти владу, використовуючи зовнішню підтримку та створюючи образ прогресивного реформатора, який веде країну до Європи. Однак при глибшому аналізі ці дії можуть бути частиною більш масштабної геополітичної стратегії. Синхронність подій, зокрема візит Пашиняна до Москви, жорсткі заяви диктатора Путіна про несумісність членства в ЄС та ЄАЕС для Вірменії, подальша активізація "європейської риторики" Єревана, є надто показовою. Незалежно від того, чи діє вірменський лідер з власної ініціативи, чи виконує негласні вказівки Кремля, об'єктивний результат його "маневрів" також вигідний Росії.