Віталій Самойленко: Як закрити українське небо від шахедів?

Коли мова заходить про захист українського неба, багато хто шукає просту відповідь або сподівається на якусь одну "чарівну систему". Але реальність інакша. Першими "зустрічають" повітряні цілі ППО Сухопутних військ. Саме у зоні їх відповідальності починається перший контакт із загрозою і летить абсолютно все: від ворожих КАБів та FPV до "Шахедів", крилатих ракет і авіації.

Оскільки Третій армійський корпус тримає фронтову та прифронтову глибину, ми бачимо всю картину не в теорії. Величезна кількість повітряних цілей, що летять углиб країни, проходить через зону відповідальності ППО Трійки. Наша мета — знищити їх ще до того, як вони стануть проблемою для тилу. Саме цей постійний перший контакт із загрозою дає нам чітке розуміння того, чого критично бракує армійській ППО, які підходи працюють, а що треба негайно змінювати.

Ворог змінює маршрути

Противник вміє рахувати. Якщо втрати його дронів чи ракет на певній ділянці перевищують допустимий рівень, він змушений змінювати маршрути. І те, що смуга відповідальності ППО Третього армійського корпусу стала для них украй "небажаною зоною" — це не випадковість.

Це результат нашої системної внутрішньої реформи. Ми не міряємо успіх "красивими" звітами за день. Для нас показник — це статистика за місяці та змушений маневр ворога. Як ми цього досягли? По-перше, децентралізували ухвалення рішень: дали більше автономії батареям і мобільним вогневим групам. По-друге, об'єднали радари, РЕБ та засоби перехоплення в єдиний живий організм під управлінням нашого командного пункту ППО. Ми постійно рухаємося, створюємо мобільні вогневі засідки та адаптуємо тактику швидше, ніж ворог прокладає нові маршрути.

Чому все одно "долітає"?

Попри ефективну роботу ППО Сухопутних військ, певна кількість "Шахедів" досягає цілі. Втім, не коректно говорити, що система "протікає". Вона працює під колосальним навантаженням. Проблема полягає в тому, що противник застосовує масованість та варіативність маршрутів, висот і типів цілей. Він одночасно запускає десятки або й сотні дронів, комбінуючи їх з іншими засобами ураження.

Попри результативну роботу, треба бути реалістами: під час масованих атак, коли ворог комбінує типи цілей, висоти та маршрути, жодна система у світі не дає 100% гарантії перехоплення. Завдання полягає не в досягненні абсолютного нуля, а в максимальному зниженні ефективності ворожого удару.

Чого не вистачає?

Якщо говорити про дефіцит ресурсів, то передусім не вистачає ЗРК (зенітно-ракетних комплексів) малого і ближнього радіуса дії. Також критична нестача новітніх радарів тактичного рівня. Ці засоби необхідні для побудови ешелонів ППО Сухопутних військ. Можу також відзначити потребу в зенітній артилерії. На фронт так і не доїхали, наприклад, такі самохідні артилерійські установки, як "Gepard". Вони б значно підсилили ешелони ППО СВ (Сухопутних військ). До того ж це засоби саме армійського ППО.

Водночас є позитивна динаміка щодо зенітних БпЛА-перехоплювачів. Виробники нарощують постачання, в цьому напрямку є позитив. Перехоплювачі з елементами штучного інтелекту – перспективний напрямок. Частково такі рішення вже тестуються та застосовуються.

Чи можливо встановити так звану "стіну дронів"?

Противник еволюціонує – ми теж повинні. Зараз дають результат багатошаровість, комбінація РЕБ + вогневі засоби, перехоплювачі, мобільні групи, гнучке маневрування позиціями. Майбутнє за автономними системами з мінімальною затримкою на ухвалення рішення.

На жаль, повністю "закрити небо" не можливо. У реальній війні 100% гарантії не існує. Однак можна досягти такого рівня, коли ефективність ударів противника буде мінімальною і стратегічно безглуздою. Тут виникають питання ресурсу, координації та логістики. Суцільна лінія (так звана "стіна дронів") можлива лише у вигляді розподіленої мережі сенсорів і перехоплювачів, а не просто "суцільної смуги техніки".

Потрібно розуміти, що кількістю "заліза" все вирішити не вдасться. Дуже важливі швидкість ухвалення рішень, відсутність бюрократичних бар'єрів, взаємодія між видами військ, гнучкість тактики, масовість дешевих рішень. Тут може стати корисним досвід ППО Трійки.

Що ми пропонуємо, спираючись на наш досвід?

З технічного боку, ми говоримо про побудову загального радіолокаційного поля у два-три ешелони. Додаємо сюди формування перехоплювачів у лінійних батальйонах і зенітно-ракетних взводах – для них мають бути окремі завдання. Процес навчання має бути безперервним. Йдеться про прості тренування підрозділів ППО та обмін досвідом між підрозділами.

ППО – це не про героїзм окремого екіпажу. Це про систему. Необхідне формування ефективних підрозділів ППО рівня корпусу, на кшталт 1030 ОЗРДн "Аквіла", які виконують завдання в оперативній зоні корпусу. У майбутньому – формування з них зенітно-ракетно-артилерійських полків.

Небо закривається не лише ракетами. Небо закривається системою. Якщо підхід, який ми відпрацювали в Третьому армійському корпусі, масштабувати – Україна отримає зовсім інший рівень стійкості.