Олег Попенко: Електромережі не готові до підключення тисяч локальних генераторів – децентралізація не працює
Децентралізована енергетика: чому красиві гасла не гріють батареї
В Україні сьогодні багато говорять про необхідність децентралізованої генерації електроенергії та тепла. Війна, удари по ТЕС і підстанціях, ризик блекаутів – усе це робить ідею розподіленої енергетики логічною. Але між гаслами Кабміну і реальною можливістю подати тепло в будинки лежить прірва з технічних, фінансових і логістичних проблем.
1. Мережі, які не готові прийняти генерацію
Головна проблема – електромережі. Українські розподільчі мережі будувалися як односторонні: від великих ТЕС і АЕС до споживача. Вони не розраховані на масове підключення тисяч локальних генераторів.
Сьогодні більшість регіонів фізично не може прийняти нову генерацію:
- трансформатори перевантажені,
- лінії зношені,
- релейний захист не адаптований до реверсних потоків.
У підсумку інвестор, який побудував газову або біоТЕЦ, отримує від обленерго відповідь: "технічної можливості приєднання немає". І на цьому проєкт закінчується.
2. Теплогенерація без тепломереж – це нісенітниця
Для тепла проблема ще гірша. Котельню або міні-ТЕЦ можна побудувати, але:
- тепломережі зношені на 60–80%,
- втрати тепла доходять до 30–40%,
- пропускна здатність часто не відповідає новим потужностям.
У результаті можна мати сучасну котельню – і неможливість фізично доставити тепло до споживача.
3. Біоенергетика впирається в логістику
Біомаса і пелети подаються як "золота куля" для регіонів. Але тут реальність ще жорсткіша.
Пелети і тріска – це не газ по трубі. Це вантажівки, склади, дороги і відстані. Економічно виправдане перевезення біопалива – 50–70 км максимум. Далі паливо стає золотим.
У багатьох регіонах:
- немає достатніх обсягів сировини,
- немає складів для зберігання,
- немає стабільних постачальників.
У результаті котельня є, а палива – немає або воно вдвічі дорожче за газ.
4. Газова генерація впирається в ліміти і труби
Малі газові ТЕЦ – ще один популярний рецепт. Але газові мережі в містах і громадах:
- часто не мають резерву тиску,
- не розраховані на додаткове промислове споживання,
- вимагають дорогих реконструкцій ГРП і газопроводів.
Тобто навіть якщо гроші на установку є, підключити її до газу часто фізично неможливо або це коштує більше, ніж сама станція.
5. Кадри, яких не існує
Децентралізована енергетика – це тисячі об'єктів, які треба:
- обслуговувати,
- ремонтувати,
- керувати ними в режимі 24/7.
Але енергетиків, теплотехніків, автоматики катастрофічно бракує. Людей або мобілізували, або вони виїхали. Система, яка мала би бути гнучкою, стає крихкою.
6. Головна проблема – відсутність системного плану
В Україні децентралізацію намагаються будувати не як систему, а як набір випадкових проєктів:
- тут дали грант,
- тут купили когенератор,
- тут поставили біокотел.
Без балансу мереж, без паливної логістики, без теплових схем міст.
Це не енергетична стратегія. Це енергетичний хаос.
Висновок
Децентралізована генерація Україні потрібна. Але сьогодні її намагаються впроваджувати в інфраструктурі, яка до цього не готова.
Без модернізації мереж, без реальної теплової логістики, без планування і кадрів – мільярди гривень просто перетворяться на метал і бетон, які не дають ні світла, ні тепла.
Впровадження нової інфраструктури це мільярди, десятки мільярдів гривень інвестицій, які ляжуть тягарем у собівартість тарифів, які вже насьогодні населення не готове сплачувати.
І це все – головні ризики енергетичної політики країни в умовах війни.