Сьогодні День народження Степана Бандери — лідера Організації Українських Націоналістів
Сьогодні, 1 січня, виповнюється 116 років від дня народження Степана Бандери, одного з провідних діячів українського визвольного руху XX століття. Він народився у селі Старий Угринів (тепер Калуський район Івано-Франківської області) у родині греко-католицького священика Андрія Бандери та Мирослави Глодзінської. Степан був другою дитиною в сім'ї, у подружжя народилося чотири сини і чотири доньки.
Андрій Бандера був активним учасником громадсько-політичного життя Галичини, згодом членом Української військової організації. У 1941 році його заарештували радянські органи та розстріляли. Матір Степана померла молодою, у 31 рік, від туберкульозу.
Освіта та юнацькі роки
Степан здобував базові знання вдома під керівництвом дідуся, священика Володимира Глодзінського, а пізніше навчався у Стрийській гімназії, яку успішно закінчив у 1927 році. В атестаті зрілості найвищі оцінки він отримав з української мови, релігії, математики та фізики.
З дитинства Бандера займався спортом, любив шахи та атлетику. У 1922 році став членом гуртка "Вовк" 5-го пластового куреня ім. Ярослава Осмомисла у Стрию та активно долучався до пластових мандрівок Карпатами, вивчав народні перекази про Олексу Довбуша та історію Січових стрільців. У кінці 1920-х він став одним із лідерів пластового осередку, а 1929 року обраний генеральним підскарбієм куреня "Червона Калина".
Студентські роки та початок політичної діяльності
У 19 років Бандера вступив на агрономічний відділ Львівської політехніки, де поєднував навчання з активною діяльністю в українських студентських організаціях: "Основа", Кружок студентів-рільників, "Сокіл-Батько", "Просвіта". Він приділяв значну увагу фізичній підготовці, готуючи себе до можливих тортур і репресій.
Діяльність в ОУН та визвольний рух
Степан Бандера очолив процес інкорпорації Української військової організації в ОУН, завершивши формування структури організації. У 1935–1936 роках він опинився на лаві підсудних у Варшаві, де відкидав звинувачення у терористичній діяльності, підкреслюючи, що бойові акції були лише частиною комплексної роботи ОУН.
У 1940 році під його керівництвом створено Революційний провід, що дозволило уникнути повного автократичного контролю Андрія Мельника та підготувати кадри для подальшого розвитку визвольного руху. У червні 1941 року ОУН під керівництвом Бандери проголосила Акт відновлення незалежності України, не погоджуючи його з німецькими союзниками. Бандера відмовився від пропозицій співпраці з німецьким керівництвом, перебував під арештом у концтаборі "Заксенгаузен", а пізніше в Берліні.
В умовах еміграції після Другої світової війни Бандера розгорнув мережу ОУН у Європі, Північній та Південній Америці, Австралії, підтримуючи організації, які захищали права українців і поширювали інформацію про визвольний рух через видання "Шлях перемоги", "Визвольний шлях", "Гомін України" та інші.
Ставлення до звинувачень та міфів
Протягом десятиліть Степана Бандеру характеризували через радянські та пропагандистські кліше: "терорист", "колаборант", "авторитарний лідер". Аналіз документальних джерел показує, що він дотримувався принципу демократичного прийняття рішень у Проводі ОУН, під його керівництвом відбувалося навчання та підготовка кадрів для подальшого розвитку визвольного руху. Він не підтримував німецьку окупаційну владу і зберігав незалежну позицію щодо зовнішніх союзників, а звинувачення у розкольництві та авторитаризмі часто спиралися на невірні або сфальсифіковані дані.
Визнання та спадок
Лідерство Бандери визнавали як керівники визвольного руху в Україні, так і супротивники руху. Термін "бандерівці" набув офіційного звучання в документах Компартії та НКВД-МҐБ. Він залишався символом українського визвольного руху до смерті у 1959 році. Його ім'я стало символом боротьби за незалежність України та поширення української національної ідентичності в світі.