10 жовтня — річниця запуску ДніпроГЕС: історія будівництва, відновлення та сучасні виклики

10 жовтня відзначається річниця запуску Дніпровської гідроелектростанції у Запоріжжі — одного з наймасштабніших енергетичних об'єктів України та Європи. За майже сто років існування станція пережила етапи індустріалізації, дві руйнації під час Другої світової, масштабне відновлення у післявоєнні роки та десятки обстрілів під час сучасної війни.

Дніпровська гідроелектростанція — одна з найстаріших на річці Дніпро. Її історія почалася ще у 1920-х роках XX століття, коли реалізовувалася програма індустріалізації Радянського Союзу. Ідея побудувати велику гідроелектростанцію на Дніпрі з'явилася ще у XVIII столітті, коли намагалися зробити річку судноплавною, але через численні пороги це було неможливо. Перший проєкт станції створили у 1905 році, однак війни та революції відклали його реалізацію майже на два десятиліття.

Район обрали через природні умови — наявність дніпровських порогів та острова Хортиця, а також перспективу розвитку важкої промисловості. Основним завданням проєкту було забезпечення електроенергією металургійних підприємств, які виробляли алюміній для літаків і сталь для танків. Місто при цьому розглядалося лише я

к технічний майданчик, тоді як головна увага приділялась оборонним потребам СРСР.

Будівництво офіційно стартувало 15 березня 1927 року. У зведенні гідроелектростанції брало участь понад сто тисяч осіб, з яких близько 70% становила молодь. Для підготовки фахівців створювали короткострокові навчальні курси. До робіт залучали не лише українців, а й спеціалістів із Чехії, Франції, Італії, Німеччини та США. Іноземним фахівцям платили значно більше, ніж місцевим робітникам. Серед консультантів був американський інженер Г'ю Купер, який запропонував підковоподібну форму греблі та використання бетону замість каменю.

У роботах брали участь і діти — переважно школярі, яких залучали до допоміжних завдань, наприклад, до очищення скель. Точна кількість неповнолітніх, які працювали на будівництві, невідома, однак у деякі дні одночасно працювало до двох сотень учнів.

Перший гідроагрегат запустили 1 березня 1932 року, а 10 листопада станцію урочисто відкрили до 15-річчя Жовтневої революції. Тоді вона досягла потужності 560 тисяч кВт і забезпечувала електроенергією промислові центри Півдня та Сходу України — Запоріжжя, Донецьк і Дніпропетровськ. Урочистості супроводжувалися масштабним мітингом, на який з'їхалися представники різних регіонів СРСР і зарубіжні гості. Радянська преса подавала ДніпроГЕС як досягнення виключно радянських інженерів, замовчуючи роль іноземних фахівців і техніки. У публікаціях того часу з'являлися гасла, що підкреслювали "перемогу соціалізму над капіталістичною технікою".

Під час Другої світової війни станцію двічі підірвали: спочатку у 1941 році — радянські війська, щоб зупинити просування німців, а потім у 1943-му — німці під час відступу. Відбудову розпочали у 1944 році, і більшість робітників становили жінки, мобілізовані з колгоспів. Перший агрегат після відновлення запустили у березні 1947 року, а останній — у червні 1950-го. Потужність оновленої станції перевищила довоєнну на 16%.

Після початку повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році ДніпроГЕС неодноразово зазнавала обстрілів. За даними Запорізької обласної військової адміністрації, лише до середини 2024 року станцію атакували понад сорок разів. Найбільшої шкоди вона зазнала 1 червня 2024 року після ракетної атаки, коли виробництво електроенергії було зупинено через критичний стан споруд. 22 березня того ж року новий обстріл спричинив масштабну пожежу.