Володимир Левін: Як потрібно не любити свою культуру, щоб дозволяти нищити пам'ять про власних геніїв
Як потрібно не любити свою культуру, щоб дозволяти нищити пам'ять про власних геніїв.
Сьогодні ми вже втратили щонайменше трьох великих українців, чия пам'ять була спотворена або знищена владою чи байдужістю:
Михайло Булгаков, уродженець Києва, один із найвизначніших письменників ХХ століття. Його книги давно стали надбанням світової літератури. Проте саме в Києві, де минули його дитячі й юнацькі роки, пам'ятники та меморіальні дошки опинилися під загрозою демонтажу.
Михайло Жванецький, неперевершений майстер української та світової сатири, чий голос впізнавали мільйони. В Одесі була знищена його меморіальна дошка — у місті, яке він прославив на весь світ своїм талантом.
Лариса Шепітько, кінорежисерка світового масштабу, учениця Олександра Довженка. Її фільми здобули визнання далеко за межами СРСР, але саме у Львові, де вона навчалася, нещодавно демонтували меморіальну дошку, назвавши її "радянською діячкою".
Це не просто акти знищення каменю чи бронзи. Це удари по нашій культурі, по історичній пам'яті, по самоідентичності українців. Коли нищать пам'ять про митців такого рівня, — нищать і коріння, на якому стоїть нація.