Пам’ять про жахи Бабиного Яру: 29 вересня вшановують жертв масових розстрілів у Києві

Сьогодні минає річниця трагедії Бабиного Яру — одного з найстрашніших місць Голокосту в Україні. У вересні 1941 року нацисти розстріляли тут десятки тисяч євреїв, а радянська влада довгий час замовчувала масштаб злочину та антиєврейський характер нацистських репресій.

19 вересня 1941 року війська Вермахту увійшли до Києва. Через кілька днів в окупованій столиці Радянської України прогримів вибух — була підірвана будівля цитаделі на Хрещатику. Німці звинуватили у цьому місцевих євреїв, що стало приводом для репресій. Насправді організаторами вибуху були радянські диверсанти. Перші чистки почалися вже 27 вересня, а 29 вересня стало трагічною датою. У цей час німці оголосили реєстрацію всього єврейського населення Києва. Після відступу радянських військ у місті залишилися радіоміни, що призвело до додаткових жертв серед цивільних і німецьких військових.

Чому СРСР замовчував антиєврейський характер нацистських злочинів?

Наприкінці 1941 — на початку 1942 року перші повідомлення про трагедію Бабиного Яру проникли на Захід, передусім через очевидців та тих, кому вдалося втекти з окупованого міста. Влітку 1941 року Москва вже отримувала інформацію про жорстокі вбивства євреїв на окупованих територіях. В умовах довоєнної практики масового знищення людей у СРСР такі новини не турбували Сталіна. Збереження життя євреїв не було пріоритетом для комуністичної партії. Підтвердженням цього слугувало не лише замовчування антиєврейської політики Гітлера, але й пріоритетна евакуація матеріальних цінностей.

Після визволення Києва у листопаді 1943 року почала працювати надзвичайна комісія для розслідування злочинів німецьких окупантів. Однак її діяльність була політично заангажованою: масштабних розкопок і ексгумації не проводили, а нацисти намагалися знищити сліди злочинів, використовуючи військовополонених із Сирецького табору для розкопування тіл та спалювання їх у печах. З 327 вцілілих вціліло лише 18, і саме вони першими розповіли про жахи Бабиного Яру.

Як відбувалися розстріли в Бабиному Яру та хто став їх жертвами?

У кінці вересня 1941 року німецьке командування видало наказ зібрати євреїв, включно з жінками, дітьми та старими, на єврейському кладовищі. Проте німці грабували людей, а потім групами по 100–200 осіб гнали до Бабиного Яру, де їх роздягали і змушували бігти вздовж яру, розстрілюючи автоматами та кулеметами. Тіла закопували в проваллі, а над рештками довго стояв страшний стогін — ще живі намагалися вибратися з-під землі. За офіційними підрахунками, у кінці вересня 1941 року за кілька днів було розстріляно близько 70 000 євреїв.

Бабин Яр став місцем систематичних масових розстрілів нацистами, що відрізняло його від інших акцій. Тут також розстрілювали військовополонених, комуністів, підпільників, українських патріотів та психічно хворих із місцевих лікарень. Протягом окупації Бабин Яр залишався постійним місцем страти — загалом загинуло понад 100 000 людей.

Чому радянська влада не визнавала євреїв жертвами Бабиного Яру?

Замовчування антиєврейського характеру фашистських злочинів відображало радянську пропаганду та національну політику СРСР. В роки війни забороняли друкувати плакати про єврейських героїв та згадувати нагороджених євреїв у газетах. Сталінський режим офіційно заперечував існування єврейського народу та забороняв єврейські релігійні організації й мову.

Після війни на Близькому Сході, під час створення держави Ізраїль, радянські євреї активно підтримували нову державу, однак після її зміни зовнішньополітичних симпатій з СРСР на США почалася хвиля антисемітизму в СРСР. В таких умовах говорити про євреїв у Бабиному Яру було неможливо — їх замінювали узагальненим поняттям "мирні радянські громадяни".

Бабин Яр став символом Голокосту в Україні та братською могилою для понад 100 000 людей, що загинули під час Другої світової війни — євреїв, ромів, українських патріотів, військовополонених, комуністів і підпільників.