40 років від загибелі Василя Стуса в радянському таборі: поет і громадянин, який відстоював українське слово

4 вересня минає річниця смерті Василя Стуса — українського поета, громадського діяча та правозахисника. Його постать пов'язують не лише з літературою, а й із послідовною позицією у відстоюванні української мови, протестами проти переслідування творчої молоді та публічним спротивом радянському режиму.

Василь Стус здобував освіту в Донецьку, де вивчав українську філологію. Попри загальну русифікацію регіону, він наполягав на спілкуванні українською, чим часто вирізнявся серед оточення.

Після навчання Стус викладав українську мову та літературу на Кіровоградщині й у Горлівці. У середовищі, де українська витіснялася, йому доводилося шукати нові способи зацікавити школярів предметом. Зрештою, відчуваючи тиск мовної політики, він залишив роботу в школі й перейшов до редакторської діяльності.

Поворотним моментом стала його поїздка на семінар молодих письменників до Одеси, після якої він вирішив перебратися до Києва. Тут Стус вступив до аспірантури Інституту літератури імені Шевченка та приєднався до кола шістдесятників. Він відвідував засідання Клубу творчої молоді, спілкувався з Ліною Костенко, В'ячеславом Чорноволом та іншими представниками нового покоління українських митців.

У вересні 1965 року під час прем'єри "Тіней забутих предків" у Києві Стус публічно виступив проти арештів інтелігенції. Саме він закликав присутніх у залі висловити солідарність із переслідуваними, що призвело до його відрахування з аспірантури та втрати роботи.

Василеві Стусу помилково приписують фразу "Хто проти тиранії — встаньте!", яка стала символом спротиву радянській системі. Проте проголосив її не він. Перед початком фільму Параджанов виголосив промову. Після нього на сцену вийшов Іван Дзюба зі словами: "Зараз в Україні ведуться арешти української інтелігенції — письменників, поетів, художників. Так, заарештована група людей в Києві і Львові. Хто за нас, встаньте в знак протесту про арешти". Адміністрація кінотеатру намагалася зірвати його виступ, у залі увімкнули пожежну сирену, і тоді Вʼячеслав Чорновіл виголосив ті самі слова: "Хто проти тиранії — встаньте!". А от Василь Стус підтримав його закликом: "Протестувати повинні всі: сьогодні хапають українців, завтра хапатимуть євреїв, потім росіян!".

Після цього інциденту життя Стуса було пов'язане з постійним тиском влади.

Попри складні умови, поет створив збірки "Зимові дерева" та "Веселий цвинтар", які відображали трагічні настрої часу. Він активно писав листи до державних установ, виступав проти арештів і репресій, що знову привернуло увагу КДБ. У січні 1972 року його затримали разом з іншими діячами українського руху. Після допитів і примусових психіатричних експертиз його засудили до п'яти років ув'язнення та трьох років заслання.

Повернувшись після першого терміну, Стус приєднався до Української Гельсінської групи та продовжив писати. У 1980 році його знову заарештували — цього разу з вироком у десять років таборів і п'ять років заслання. На суді він відмовився від адвоката Віктора Медведчука, вважаючи його ненадійним захисником. Парадоксально, але Віктор Медведчук, який мав би як адвокат захищати підсудного, вимагав суворішого покарання, ніж прокурори.

У таборі Стус не припиняв протестів проти умов утримання. У 1985 році він оголосив сухе голодування й невдовзі помер у камері. Його поховали на табірному кладовищі в Пермській області. Лише через чотири роки тіло перепоховали в Києві на Байковому цвинтарі.

Після смерті поета його творчість офіційно визнали: у 1991 році він отримав Державну премію України імені Тараса Шевченка, а у 2005 році — звання Героя України. Його поезія й громадська позиція залишаються прикладом того, як у складних умовах можна відстоювати українську мову, культуру та право на свободу думки.